«Виїзд спортсменів за кордон? Це їм забезпечує Конституція»: нардеп Мазурашу про права футболістів та глядачів під час війни

Депутат Верховної Ради Георгій Мазурашу був професійним атлетом, кореспондентом газети «Український футбол» по Чернівецькій області, коментатором футбольних матчів та спортивним чиновником у Чернівцях. 2019 року був обраний народним депутатом України від «Слуг народу».

Чому спортсменам і всім чоловікам не варто забороняти їхати за кордон, скільки вболівальників може бути на стадіонах, хто найкращий футболіст у Верховній Раді, як це ‒ потрапити під атаки журналістів та ботоферм, Георгій Мазурашу розповів у ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол».

«Без м'яча я бігав швидше, ніж із м'ячем»

- Георгію Георгійовичу, у молодості ви займалися легкою атлетикою?

- Як і всі нормальні пацани, я мріяв стати футболістом. Але без м'яча я бігав швидше, ніж із м'ячем :-) І опинився в легкій атлетиці, де виявився успішним. Виступав навіть за юнацьку збірну УРСР.

З футбольною технікою, втім, також усе було добре. Пам'ятаю, в часи, коли рекорд у книзі Гіннесса із набивання м'яча був десь 11 тисяч, я якось увечері на толоці, на прохання друзів, спробував пожонглювати на кількість – набив чотири тисячі ногами, 400 головою і зловив м’яча, бо вже темніло. Того вечора у футбол ми так і не пограли :-)

- Ми трохи перенесли нашу розмову через вашу пробіжку. Скільки зараз долаєте?

- Сьогодні пробіг трохи більше 10 кілометрів, чверть-марафон. Зазвичай – сім-вісім. Бігаю не стадіоном, а вулицями, в парку, по ситуації.

Георгій Мазурашу, фото: архів Г.М.

- За кого зараз вболіваєте?

- За рідну Буковину, звісно, за збірну України, за київське Динамо та загалом за всі команди, які представляють Україну на євроарені.

- Як вважаєте, Буковина скоро зіграє в УПЛ?

- Буковина мала різні часи. Іноді команда була близька ще до Вищої ліги СРСР. Грала у Вищій лізі перших чемпіонатів України.

Для того, щоби говорити про перспективи повернення у вищий дивізіон, для початку потрібна надійна матеріально-технічна база, а не лише табличка з назвою Буковина. Бувають якісь позитивні сплески. На початку 2010-х навіть могли реально увійти до Прем’єр-ліги. Але стабільності немає. Приходять періодично в клуб нові керівники. Трохи допомагає місцева влада. Але нерідко ситуація у клубі висить на волосині. Стабільних та потужних спонсорів із «грошових потоків» немає.

Можна пофантазувати про те, що якось уболівальники почнуть купувати сезонні абонементи та квитки за нормальними цінами, і це стане фінансовою базою. Але в нас багато вболівальників, які ніби дуже переймаються командою, але на стадіон не ходять. Мовляв, команда не так грає. І при цьому чекають, що за пару десятків гривень за квиток їм будуть і перемоги, і єврокубки.

«Ми стали жертвами нових інформаційних технологій»

- Спортсмени не так часто йдуть у журналістику. Як відбувся такий перехід?

- Доля посміхнулася. Починав ще з університетської газети. Перший матеріал написав про свого друга та сусіда по кімнаті Ігоря Сурлу, з яким ми разом були у юнацькій збірній України. І якось «пішло», як кажуть.

Завдяки журналістиці вдалося і після завершення спортивної кар'єри залишився у спорті. В шкільні роки я пробував матеріали гумористичного характеру відправляти до журналів типу «Крокодил», але отримував відповіді, що це їм не підходить.

А ось про спорт мої нотатки публікували, я впіймав кураж і почав розвиватися. Бачив у цьому інструмент для розвитку фізкультури та спорту. І об'єднання спортсменів із різних видів.

Георгій Мазурашу, фото: архів Г.М.

Не завжди знаходили спільну мову з редакторами. Я хотів більше повідомляти про спортивні результати і наших місцевих героїв, а вони вважали, що новини про зачіску Бекхема чи коханців Курнікової пріоритетніші, бо мають ширший інтерес у читачів. Казали: «Пиши про те, про що і доярка захоче читати».

- Ви писали і для газети «Український футбол»? (Ви зараз читаєте інтернет-видання – сайт «Український футбол», якому належить бренд і архів газети).

- Так, це був важливий досвід для мене, співпраці із національним ЗМІ. Емоційно дуже важливо працювати для популярної всеукраїнської газети. Писав, здебільшого, огляди матчів Буковини. Або про успіхи нашої студентської команди, яка відзначалась на міжнародних змаганнях. Видання, для яких писав, залишаються рідними, зрозуміло.

- Буковина якось намагалася впливати на ваші звіти?

- Усі знали, що ці спроби марні:)

- Ви коментували матчі?

- Так, років 20 коментував матчі Буковини. На перших порах з Сергієм Батюком (від якого отримав «естафету» в «УФ»), Юрієм Стецем (майбутній Міністр інформації), Ігорем Савчиним. Полюбляв залучати до коментування колишніх гравців команди. Найбільше ми накоментували в парі з Ігорем Мигалатюком, якщо не помиляюсь. 

Якось був конфлікт із власником Агробізнесу [Олег Собуцький]. Були «нюанси» по суддівству, і я наприкінці матчу заочно звернувся до нього: «А вам самим подобаються такі перемоги?» Власник зателефонував мені і сказав: «Не для того я стільки витрачаю на клуб, щоб ще й суддям платити». В принципі на суддів могли впливати і без нього. Хоча я «свічку не тримав». Просто була помітна упередженість.

А загалом свого часу дуже здивувався, що було таке «правило»: якщо господарі не «працюють з суддями», то вони спеціально судили проти сторони, що приймає.

Георгій Мазурашу, фото: архів Г.М.

- А зараз де читаєте статті про футбол? За УПЛ встигаєте стежити?

- Ми вже стали жертвами нових інформаційних технологій, частіше через соцмережі заходжу на сторінки ресурсів.

На УПЛ часу не завжди вистачає. Хоча якщо згадати дитинство, коли чекав цілий тиждень на трансляцію якого матчу чемпіонату чи кубку, або місяцями гру збірної, то тепер для вболівальників ледь не перманентне свято – можливість дивитися футбольні матчі різного ґатунку, лише часу вистачало би. І дуже добре, коли у чемпіонаті триває боротьба на всіх ділянках таблиці. Це корисно для ліги загалом. Недарма деякі професійні ліги за кордоном застосовують інструменти вирівнювання команд.

- Цього року з’явилась інформація, що ви були виключені із Національної Спілки Журналістів за несплату внесків. Як так?

- Є такий кумедний епізод. Я сам дізнався про виключення з інтернету, коли розпочалася чергова інформаційна атака на мене. Самі внески, звичайно, не мали значення, мова про 120 грн на рік, чи щось таке. Коли я зареєстрував резонансний законопроект проти ботоферм і фейкометів, «прилетіло» багато чого. 

До слова, коли саме і яким рішенням мене виключили, зі Спілки чомусь так і не захотіли відповісти. З однієї відповіді можна зрозуміти, що виключили ніби у 2020 році. При цьому у березні 2022 року регіональний керівник просив зустрітися з керівником НСЖУ. Я без проблем зустрівся, обговорили те, що його занепокоїло в контексті однієї законодавчої ініціативи від колег з профільного Комітету. Я сказав, що без проблем можу подати поправки, або іншу законодавчу ініціативу, яка відображала би позицію і конструктивні побажання НСЖУ. І тоді вони ніяк не натякали, що я, якщо вірити тій відповіді 2023 р., виходить, був виключений зі Спілки у 2020 р. Цікаво, правда? Але то таке, як каже Маркевич. Хочуть «гратися в політику», нехай:)

- А сама Спілка Журналістів ‒ це якийсь радянський рудимент?

- Не дуже відчував її роботу. Може, вони справді працюють, ось, бачите, виключають когось :-) Я більше взаємодію з Асоціацією спортивних журналістів.

- У Вікіпедії написано, що вас включили у базу сайту Миротворця?

- Про це я також дізнався, коли журналістка з одного телеканалу подзвонила і попросила прокоментувати цю новину. Якось так сталось, що я ні разу не заходив на той сайт. Десь чув щось про нього, що це приватний проект з певних політичних країв:) І туди, виявляється, мене теж включили після реєстрації законопроекту проти ботоферм і фейкометів. Як казали закарпатські журналісти: «Соупаденіє? Не думау»:) 

Цікаво було б знати, з якою аргументацією цей політичний проект туди мене вніс:) На базі маніпулятивних інформаційних атак? За наслідками діяльності фейкової сторінки?.. До слова, це далеко не перша інфо-атака проти мене. Не всі законодавчі ініціативи всім подобаються. Але я й не намагаюсь всім вгодити. Важливо, щоби це відповідало настроям очевидної більшості моїх виборців. Це для мене реально важливо. І я залишаюсь на одній хвилі зі своїми виборцями.

Цікаво, що я навіть позбавлений можливості правити сторінку у Вікіпедії про себе. Хоча, хто краще за мене знає про мене? Але на мої редагування приходили скарги, мабуть, якраз від представників тих ботоферм. Тож тепер я не можу внести правильну інформацію про себе.

«Вболівальник має бути попереджений про ризики і сам вирішувати, йти йому на стадіон чи ні»

- Ви спілкувалися із власниками наших клубів. Яка у них мотивація витрачати гроші на футбол?

- Спілкувався колись із Григорієм Суркісом. Він дуже любить футбол. Для багатьох власників це, напевно, певна «забавка», ознака «крутості» – хтось має яхту, хтось літак, хтось клуб. Але, звісно, у таких справах не обходиться без любові до футболу. Грошей зазвичай витрачається суттєво більше, ніж повертається.

Георгій Мазурашу і Григорій Суркіс, фото: архів Г.М.

Бувають і політичні дивіденди. Свого часу жартували про ФК Закарпаття, що під вибори вони підвищуються у класі, потім – назад. І так до наступних виборів.

- Запитували у Суркіса, чи йому важливо, чи ходять люди на Динамо?

- Саме у нього – не питав. Але я точно знаю, що для самих футболістів дуже важливо, щоби глядачів на трибунах було якомога більше. Це неабияк мотивує.

- Як вважаєте, глядачів треба пускати на стадіони зараз?

- Нагромадження людей – це ризик зараз. Але ми розуміємо, що у разі тривоги всі розійдуться зі стадіону в укриття чи ще кудись. Можна знайти механізм. Наприклад, перед марафонами кожен підписується, що він відповідає за стан своє здоров'я. 

Нехай людина сама вирішує, ми не повинні вирішувати за неї. Глядач повинен бути попереджений про ризики та робити вибір. Якщо вболівальник забуде дорогу на стадіон, то після війни його, можливо, буде складніше повернути на трибуни.

- Вікіпедія каже, що у 2005 – 2008 роках ви працювали в Чернівецький облдержадміністрації, керівником відділу з питань фізичної культури та спорту.

- Це був мій другий прихід до адміністрації. У 1996 році пропрацював пару місяців, так фактично м’яко переходив з однієї газети в іншу.:) Не дуже бачив себе чиновником. Зовсім не люблю бюрократію. Але після Помаранчевої революції один із колег, який знав мене як чесну та порядну людину, покликав до адміністрації. Я відмовлявся, але він попрацював з моїми друзями-спортсменами і тренерами, які почали мене умовляти погодитись. Я не хотів. Зрештою, зібрали кращих спортсменів і тренерів за попередній рік і провели таємне голосування, кого вони хотіли би бачити на чолі обласного спорту. Я був у залі, як журналіст. Але набрав більше голосів, і так мусив перейти у чиновники. Друзів-спортсменів підвести не міг.

Через три з половиною роки роботи звільнився після СМС-конфлікту з міністром у справах сім'ї, молоді та спорту Юрієм Павленком. СМС-конфлікт – так його прозвали в інтернеті.

Мене викликали до Києва на чергову нараду. Я подзвонив Павленку і сказав, що ми проводимо важливий захід на Буковині, заступник у відпустці, тому прошу погодити, щоби я не їхав. Він сказав, нехай губернатор це напише. Листа в Міністерство скинули. Після чого подзвонив заступник, «вичитав» і кинув трубку. Юрій Олексійович більше трубку не брав. Тоді я написав йому повідомлення приблизно такого змісту: «Дякую за розуміння». Подзвонив Драпушко, вичитав і кинув трубку. Напевно, уявив себе партійним босом радянських часів. Але я безпартійний. 

Це дуже розлютило міністра. Почали шукати, як помститися. Навіть забрали у нашої області 2 міні-футбольні майданчики, які мали облаштувати у Кельменцях та Сокирянах. В ОДА мені говорили: «Ну його, Павленка, нас влаштовує твоя робота, не звільняйся». Але я розумів, що міністр не дасть мені й адміністрації спокою. Я написав міністру: «Гаразд, ви перемогли, я звільняюсь, але поверніть майданчики області». Я звільнився, а майданчики так і не повернули. Ну, що було, то було…

- Дивились товариську гру Німеччина – Україна?

- Звісно, добре, що він закінчився 3:3. Все-таки не хотілося б псувати свято партнерам (для Німеччини це була 1000 гра в історії збірної, - прим. А.Т.). Наприкінці, коли ми вели 3:1, у мене навіть була тривога. Думаю, може Соболь і спеціально сфолив, щоби призначили пенальті :-) Добре, що Реброва його перший матч у збірній склався позитивно.

Німеччина зараз не в кращому стані, але це все одно – гранд. Приємно, що з ними ми можемо грати на рівні.

Нам не дуже пощастило з відбором. Боюся, що когось із партнерів, Англію чи Італію таки доведеться викидати :-)

«Збірна СРСР – це київське Динамо ослаблене гравцями інших команд»

- Це нормально, що Руслан Ротань цього року працював із трьома командами, двома збірними та Олександрією?

- Найбільші успіхи збірної СРСР у 80-ті припали на момент, коли Лобановський тренував і збірну, і Динамо. Ще говорили, що збірна СРСР це київське Динамо, ослаблене декількома гравцями інших команд.:)

Але, звичайно, нормально, коли тренер тренує одну команду.

- А як вам флешмоб – Tanke Schön під час матчу? Подяка Німеччині за танки Леопард.

- Про німців кажуть, що вони не такі емоційні, як італійці. Але навіть суворі нації трохи тануть за таких масових акцій. Трансляція, публікації у ЗМІ, соцмережі, офіційні особи Німеччини на грі – все це позитивно впливає на відносини між країнами.

Якщо це не посилить допомогу для нас, то хоч би дозволить не послабити.

– Наші футболісти ‒ очевидно, здорові чоловіки призовного віку. Виїжджають за кордон, грають у АПЛ, інших чемпіонатах, навіть десь у якихось аматорських змаганнях, аби не вдома. Це нормально?

- Переконаний – так. Вже висловлював свою позицію, і я мав законодавчі ініціативи з цього приводу. Я закликав Кабмін не порушувати Конституції. 24-та стаття Конституції говорить про те, що не повинно бути обмежень для громадян за ознакою статі. І ці права не можуть порушуватися навіть за умов воєнного стану.

Георгій Мазурашу, фото: архів Г.М.

Вільні люди, на мою думку, набагато більше можуть і зроблять, ніж коли їх обмежують і змушують.

Добре, що спортсмени виїжджають, погано – що не можуть виїхати решта. Один із моїх фронтових друзів казав мені: «Нас заборона на виїзд і така поведінка «військоматів» ображає, виходить, що ми тут, тільки тому, що закрили кордон і мене змусили, але я сам пішов захищати Батьківщину».

І взагалі, чому гравець, на якого є попит у Європі, не може виїхати легально, і має шукати якісь обхідні шляхи?

Плюс у нас вистачає безробітних. Усі не можуть воювати, нехай ті, хто хоче, їдуть за кордон і там працюють, і допомагають своїм сім'ям та ЗСУ. Армії потрібні вмотивовані! Саме над підвищенням мотивації варто працювати!

«В'ячеслав Шевчук віддав моєму синові свою медаль»

- Як вам позиція Анатолія Тимощука, котрі навіть після початку повномасштабного вторгнення залишається працювати в пітерському Зеніті? Справедливо, що його позбавляють в Україні спортивних нагород, звань та навіть титулу гравця з найбільшою кількістю ігор за збірну?

- У мене, можливо, непопулярна думка. Ну, неможливо позбавити людину нагород, які вона заробила чесно! Це ж не допінг. Все це емоції, але не дуже мудро позбавляти нагород.

Він і так для багатьох українців – негативний герой. І що тепер, наказувати його ще більше ненавидіти? Це так не працює. Люди самі розберуться, для кого він – кумир, а для кого – антигерой. Якби він мав нагороди за патріотизм чи за позицію, то була б логіка. А як можна забрати його спортивні успіхи? Матчі за збірну він уже зіграв. І приніс немало позитивних емоцій і спортивну славу Україні своєю грою.

- До спортсменів, які йдуть у політику, нерідко багато претензій. Вони виправдані?

- Цією маніпуляцією користуються у політичній конкуренції. Можу навести безліч аргументів, що спортивне минуле допомагає людині у політиці. Вольові люди з бійцівськими якостями можуть бути успішними будь-де.

Той же Кличко має і успіхи, і помилки.

- Спортсменів серед депутатів небагато. Приміром, Жан Беленюк добре себе проявляє у Раді?

- Поки що рано говорити, Жан все-таки ще не повністю відійшов від спортивного життя, продовжує тренуватися і ще не визначився, чи виступатиме на Олімпіаді в Парижі. Але в парламенті він свої функції виконує. І не залишається байдужим, коли до нього звертаються. З його авторитетом, думаю, він ще багато доброго зможе зробити для спорту в якості нардепа.

- У Верховній Раді є збірна з футболу?

- Є, мав честь грати у цій команді. Спочатку ми розігрували кубок парламенту з міні-футболу. «Слуги народу» перемогли, але я жартував, що це «нечесно». Я вже сивий, але загалом наша фракція молодша за інших, порівняно з тим же Суркісом і компанією.

Грав я і на міжпарламентському турнірі у Бухаресті у вересні 2021. Я не планував їхати, але наполягли капітан Олександр Пасічний та один із провідних гравців Андрій Герус (обидва з партії «Слуга народу», - прим. А.Т.). Добрався не без проблем на другий матч, проти господарів – Румунії. Я єдиний у команді, хто володів румунською мовою. І треба ж було – десь на 13-й хвилині мене суперник грубувато штовхнув, я отримав травму і більше грати не зміг. 

- І які вони, депутати, на футбольному полі?

- Андрій Герус гарний у півзахисті, з поставленим ударом та баченням поля. У нападі завжди націлений на ворота та б'є з будь-яких положень депутат із Житомирщини Богдан Кіцак. Пасічний вже не такий швидкий, але дуже вправний футболіст… Стоп, краще не продовжувати, бо треба буде всіх називати.:)

- Проти когось ще грали?

- Грали й проти збірної журналістів. Серед них виділяються колишні гравці Шахтаря Олексій Бєлік та В'ячеслав Шевчук. Загалом, журналісти «покрутили» нам хребти :-)

Бєлік дуже швидкий. Іноді мені доводилося навіть його за футболку хапати :-) Можливо, раніше я б з ним потягався в швидкості, але не зараз.

Шевчук після матчу подарував свою медаль моєму чотирирічному синові. Зрозуміло, у В'ячеслава багато досягнень у кар'єрі, а для сина це був дуже цінний подарунок.

Георгій Мазурашу і В'ячеслав Шевчук, фото: архів Г.М.

Думаю, команди мають бути рівними. Посилення футбольними експертами давало журналістській команді надто багато переваг. Але їм, здається, було приємно. «От, дали депутатам, показали», у нас, на жаль, у суспільстві створюється штучна ненависть до парламенту.

«У рідному селі Софії Ротару на футбольний майданчик витратили втричі менше»

- Вас здивувало, коли Шевчука спіймали п'яним за кермом?

- Я думаю, це якийсь виняток. В'ячеслав мав дуже довгу кар'єру. Мені здається, він із наших ‒ «режимників». Я, наприклад, ніколи не курив і горілку на смак не знаю.

Хоча жартують - «кто не курит и не пьет, тот в основу не пройдет», але мені здається, це не про нього.

- Вам сподобався новий законопроект Зеленського «Про застосування англійської мови в Україні»?

- Зазвичай я підтримую президента, але тут погодитися не можу. Я представляю переважно румуномовний округ. Сам понад два десятка років популяризую українську мову, як державну. Вважаю, що в державному/комунальному секторі обов’язковою може бути лише державна – українська! Побачимо, якою буде позиція колег. Добре було б, щоби всі скомунікували це питання з виборцями.

- Як вам ситуація із президентом УАФ Андрієм Павелком?

- Будучи вже депутатом, я ініціював тимчасову слідчу комісію на тему облаштування міні-футбольних майданчиків за бюджетні кошти та діяльності заводу з виробництва штучної трави. У мене було враження, що ті майданчики облаштовували за завищеними цінами. Але тоді мене назвали «людиною Суркіса» :-) Нібито роблю це проти Павелка на користь Суркіса. Тоді я відкликав свої листи. І ту ТСК зробили згодом вже без мене. На мою думку, зловживання та завищення цін там мало місце. Десь на третину, думаю. Але це хай встановлюють компетентні органи.

Ось паралель. Пам'ятаю, десь у 2017 році у Чернівецькій області у рідному селі Софії Ротару (Маршинці) облаштували міні-футбольний майданчик десь за 537 тисяч. В районі півмільйона. Правда, там вчителі місцевої школи все літо працювали безкоштовно. Але турок-постачальник трави казав, що якби йому заплатили десь 0,9-1 мільйон грн., він сам все зробив би. А ті, за бюджетні кошти, облаштовували значно дорожче. Вказували вартість – 1 499 тисяч та 92 копійки, бо за ціною до півтора мільйона проект не потрапляв на тендер.

- Що думаєте щодо будівництва стадіону під час війни? Наприклад, як у Ківерцях Волинської області, де за 150 млн. хотіли зводити арену?

- Швидше за все це будівництво було заплановане ще до війни в рамках президентського проекту «Спортивний магніт». Рішень про виділення таких коштів на стадіон під час повномасштабної війни не було. Та й самих коштів на такі будівництва тепер немає в бюджеті реально. Хіба на папері вони можуть бути. Від часів до 24.02.2022.

- Вам не здається, що у нас і на головні арени країни часом витрачалися безглузді кошти?

- Щодо реконструкції «Олімпійського» до Євро-2012… Рішення розібрати стадіон і побудувати новий, на мою думку, по суті злочинне. Будь моя воля, я би сказав залишити «Олімпійський», який ще міг довго-довго служити, і побудувати новий десь наприкінці гілки метро. Таким чином, ми мали би за майже удвічі меншу ціну 2 стадіони замість одного за фантастично великі для нас кошти…

НСК «Олімпійський», фото: Google

- Як відновлюватиметься спортивна інфраструктура після нашої перемоги?

- Думаю, що дуже багато залежатиме від наявності коштів. Не певен, що відразу настануть рясні часи, а отже, відновлюватимуться спочатку критично важливі об'єкти. Важливо, щоби люди бачили, що розподіл тих скромних коштів відбувається прозоро і справедливо. Попереду дуже багато роботи. Але тепер головне, аби наші Герої, за допомогою Бога, партнерів і всіх громадян України, швидше здобули омріяну Перемогу.