Владислав Хамелюк: «У Дулуба я на полі не з’являвся, він це не пояснював. Особисті розмови конструктивними не назву»

Переглядів 1043
Олександр Щербатих Олександр Щербатих
5 голосів
Владислав Хамелюк: «У Дулуба я на полі не з’являвся, він це не пояснював. Особисті розмови конструктивними не назву»
Владислав Хамелюк, фото: СФК Буковина
В ексклюзивному інтерв’ю «УФ» новачок Буковини Владислав Хамелюк розповів про те які амбіції має його команда, етап своєї європейської кар’єри та чому торік йому не вдалось закріпитись у ЛНЗ Олега Дулуба.

Автор – ОЛЕКСАНДР ЩЕРБАТИХ

Взимку чи не найбільшим ньюзмейкером трансферного ринку України, несподівано, виявилась чернівецька Буковина. Клуб зі столиці однойменного регіону отримав нового спонсора та підписав одразу 11 футболістів (покинуло команду 9 гравців). Одним із тих, хто доєднався, став півзахисник Хамелюк, якого вітчизняні любителі футболу знають по виступах за Чорноморець, Олімпік, Львів та ЛНЗ. 

Але, здобувши з попереднім клубом бронзові медалі Першої ліги та підвищившись у класі, Владислав втратив ігрову практику з приходом нового тренера. Зате не без черкаського сліду опинився в клубі, якому пророкують стрімкий розвиток і потужне підсилення.

В інтерв’ю сайту «Український футбол» 25-річний гравець розповів про останні два роки своєї кар’єри. Зокрема:

  • Новий клуб та амбіції чернівчан;
  • Період виступів у Білорусі та Литві;
  • Виступи у Першій лізі під час повномасштабної війни;
  • Чому несподівано зник зі складу ЛНЗ.

«На повідомлення про розшук ФБР спонсора Буковини не звернули уваги, Дубинський підкреслює, що Буковина – проєкт не на один рік»

– Владиславе, 16 січня ви знайшли нову домівку. Як з’явився варіант з переїздом до Чернівців?

– До приходу у Буковину я над цією можливістю не думав, адже команда не була грандом Першої ліги. Розглядав шляхи продовження кар’єри в Прем’єр-лізі. Однак, коли у січні в Чернівцях з’явився новий спонсор, мені задзвонив асистент головного тренера Буковини Віталій Комарницький, з яким я працював у ЛНЗ. Він запропонував такий варіант. Згодом я поспілкувався ще із керівництвом клубу. Мені розповіли про плани команди, і я погодився.

Також на мій вибір вплинув і географічний фактор: Чернівці знаходяться у більш спокійному регіоні. Важливо і те, що це місто розташоване близько до рідного Кам’янця-Подільського. Додому трохи більше ніж година їзди на авто, тому тепер вдається частіше побувати з родиною. Це позитивно впливає на психологію.

– Разом із вами до Буковини доєдналось багато гравців. Як така кількість новачків знаходить спільну мову зі старожилами клубу?

– Легше тим, хто прийшов у Буковину з однієї команди. Для них адаптація триває простіше. Але коли ти кілька років знаходишся у футболі, то можеш сказати, що зі всіма уже перетинався. З кимось грав, а комусь протистояв. Вважаю, що вживаємось у колектив доволі легко. Я спілкуюсь зі всіма. Звісно, часто комунікую з Максимом Лопирьонком, з яким ми виступали разом у ЛНЗ. 

Максим Лопирьонок, фото: ФК ЛНЗ

– Чи зміниться ваша роль на футбольному полі?

– Якщо порівнювати з етапом кар’єри в ЛНЗ, то тут буде більше свободи в атаці. Але я все одно залишусь гравцем центру поля, який діє від свого карного майданчика до чужого.

– За підсумками осінньої частини сезону Буковина не потрапила до чемпіонської групи Першої ліги та навесні не боротиметься за вихід в еліту. Яке ж тоді завдання стоїть перед командою?

– До літа – зігратись та стабільно давати результат. Необхідно показати, що Буковина може перемагати у кожній грі. Наступного ж сезону потрібно підвищуватись у класі. При переході керівники клубу одразу повідомили, що хочуть досягати успіху і це проєкт не на один рік. Вони хочуть досягати успіху і створюватимуть під це належні умови. 

– Ви підписали контракт 16 січня, а уже в кінці місяця з'явилась інформація, що спонсора команди Володимира Дубинського 10 років шукає ФБР. Чи пояснювали вам ці новини у клубі?

– Ні, не пояснювали. Але ми на ці повідомлення не звернули жодної уваги хоч, звичайно, усі дивимось новини. Керівництво було з нами і на зборах і в Чернівцях. Володимир Дубинський спілкується з гравцями та не раз наголошував, що плани амбітні й у нього є можливості створювати нам умови для якомога легшої праці. У Буковині всі працюють і усе спокійно. 

«У Бресті зрозуміли мою громадянську позицію й відпустили»

– За кілька тижнів до початку російського вторгнення в Україну ви підписали контракт з брестським Динамо. Але жодного матчу там не зіграли. Як відбувалось прощання з білоруською командою?

– У Бресті зрозуміли мою громадянську позицію й дуже правильно до неї поставились. Там зі мною розрахувались та дали можливість спланувати від’їзд. 

На той час я був травмований. Тому через Польщу поїхав у Словаччину до свого старого знайомого, воротаря Вадима Шевчука (тоді гравець ФК Петржалка). Там жив, тренувався та проходив реабілітацію. Після цього з’явився варіант із Йонавою. Річ в тім, що у Литві чемпіонат відбувається за системою весна/осінь і триває 7 місяців. Тому там національна першість лише мала розпочинатись. Я відновився і у квітні 2022-го переїхав у Литву.

Владислав Хамелюк, фото: СФК Буковина

– Цю країну ми знаємо, передусім, як баскетбольну. А що там з рівнем футболу?

– Там у набагато кращому становищі перебуває баскетбол. Для футболу мало що є і його не намагаються розвивати у великих масштабах. Відзначу, що у Литві усі грають на штучному покритті, хоч погода у країні більш-менш нормальна.

У Литві 3-4 клуби, які ставлять серйозні завдання. І саме вони мають хороші умови. А от у інших із цим гірше. 

– У Європі ми маємо приклад швейцарських команд, які грають на штучних полях. Вони підписують, розвивають багато гравців. Також удома мають перевагу над тими, хто грає на натуральному газоні. Що ж потрібно, аби правильно пройти через зміну газону?

– Насправді, ці команди, швидше за все, грають на гібридних полях. Зокрема, в Україні таку практику застосовує рівненський Верес. Це абсолютно інший рівень газону. Він у кілька разів кращий від звичайного. Здається, що ти граєш на «живому» полі, але вода на ньому не стоїть, а трава не виривається.

А коли змагаєшся на штучному, це позначається на здоров’ї: спині та суглобах. У такому випадку ти не працюєш на максимум, адже переймаєшся за власне тіло. Особливо важко на «штучці» влітку при високій температурі, коли покриття нагрівається і в тебе починають пекти стопи.

– Владиславе, чи були варіанти аби залишитись у Європі?

– Залишитись можливості не було. Я пізно почав шукати новий клуб, оскільки у Йонаві мені певний час не віддавали документи. Річ у тім, що я підписав контракт на повний сезон, але просив відпустити мене посеред чемпіонату, це питання вирішувалось близько місяця. Коли став вільним, уже закінчувався трансферний період.

Цей період важко оцінювати. Це точно не найкращий досвід, оскільки європейський футбол я уявляв дещо інакше. Потрапив трохи не на той рівень. Але добре, що склалось саме так. Адже я відновлювався після травми і знайти команду, ще й там де тебе не знають, – важко.

«В Олега Дулуба своє бачення футболу»

– Після Йонави слідував півторарічний період у ЛНЗ. Як опинились у Черкасах?

– У вересні 2022 року виконувачем обов’язків головного тренера став Олександр Олександрович Ковпак, з яким я був знайомий ще з часів спільних виступів за Чорноморець. Коли ми спілкувались влітку 2022 року, він сказав: «Поки ЛНЗ не потребує гравців». Але після свого призначення в.о. повідомив, що клуб розглядає мою кандидатуру. 

Олександр Ковпак, фото: ФК ЛНЗ

Я підписав контракт на сезон, однак до зими у мене був «випробувальний термін». Після першої частини того сезону ми перепідписали контракт уже на кращих умовах.

– Чемпіонат 2022/23 років був першим у період повномасштабної війни. Деякі клуби зникли, гравці поїхали. Якою вам запам’яталась Перша ліга у цей час?

– До вторгнення український футбол зростав дуже швидкими темпами. З’являлись зацікавлені люди, які запрошували кваліфікованих людей: тренерів, менеджмент, гравців. Під це давались відповідні умови. На той час рівень навіть Першої ліги був доволі хорошим. Існувало 4-5 клубів, які ставили собі за завдання вихід у елітний дивізіон. Зростали фінансові спроможності команд. 

Звісно, потім війна відсіяла кілька команд. Але це дало шанс українським гравцям заграти. Вони відчули, що чемпіонат розрахований саме на них. Так відбулось і у Першій лізі.

 – У тому сезоні ЛНЗ вдалось вийти до УПЛ. Але у наступному в амбітної команди Олександра Ковпака не вийшло. Що саме завадило досягти результату?

– Нам не дали часу. Також перед стартом сезону травмувалось декілька виконавців. Це вплинуло на результати. Як і те, що в перших турах ми грали з лідерами чемпіонату: Поліссям, Кривбасом, Чорноморцем, Дніпром-1… Це ті команди, які завершили перше коло на високих позиціях.

Розумію керівників клубу, але нам не дали зігратись. У міжсезоння ЛНЗ поповнився сильними виконавцями, а також тренерський штаб трохи змінив бачення гри. А жодну стратегію тренера за місяць втілити на футбольному полі не вдасться.

– 26 серпня минулого року ЛНЗ мінімально (0:1) поступився Металісту 1925. Ви провели на полі усі 90 хвилин. У наступному поєдинку черкащанами керував уже Олег Дулуб. Під опікою білоруського спеціаліста Владислав Хамелюк не зіграв жодної хвилини. У чому причина?

– Саме ту ситуацію, що я більше на полі не з’явився, він не пояснював ніяк. Але звісно – у нього своє бачення футболу і у його плани, як основний гравець, я не входив. Мені говорили, що розраховують на мене як на виконавця для підсилення. Були й особисті розмови, хоч конструктивними їх не назву. Так буває, адже кожен наставник бачить футбол по-своєму.