«Водій не витримав й викрав автобус»: Задерака – про банкрутство Металурга й Сталі та «бронзовий» Кривбас

Максим Задерака є дворазовим бронзовим призером УПЛ у складі Олександрії та Кривбасу. У лавах останнього він виступав з моменту повернення в еліту та за чотири сезони став впізнаваною фігурою у вітчизняному футболі.

Влітку Задерака знову прийняв пропозицію новачка УПЛ – на цей раз Буковини Сергія Шищенка, який був його першим тренером у донецькому Металурзі ще у далекому 2010 році.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Задерака пригадав подробиці зникнення Металурга та його наступниці кам’янської Сталі, розповів про запоруку успіху праймового Кривбасу Вернидуба, а також відверто оцінив свій старт у Буковині.

«У нашому матчі з Поліссям є питання щодо правильності зарахування обох голів суперника»

– Максиме, розпочати наше інтерв’ю хотілося б з розбору по гарячих слідах останнього матчу Буковини проти Полісся (2:2). Як оціниш цей поєдинок?

– Гадаю, вболівальники побачили яскравий матч з великою кількістю подій та інтригою до останніх хвилин.

Після пропущеного м’яча ми не опустили рук. Під час тривоги наш тренерський штаб зробив необхідні корективи, й команда змогла переломити хід гри. Звичайно, прикро пропускати наприкінці й втрачати перемогу, але ми показали характер і довели, що можемо конкурувати із сильними суперниками.

Епізод з матчу Буковина – Полісся. Фото: ФК Полісся

– У головного тренера Буковини Сергія Шищенка після матчу були претензії до суддівських рішень в епізодах із двома пропущеними голами. У першому епізоді нібито існував натяк на фол в атаці, в другому – нюанси з приводу справедливості призначеного пенальті. А що скажеш ти, коли вже емоції трохи заспокоїлися?

– На мою думку, є питання щодо правильності зарахування обох голів суперника, але залишимо на розсуд експертів. Це вже історія, нам потрібно рухатися далі й готуватися до наступної гри.

🔥Читайте також: «Він опустився до образ»: Денисов різко відповів Шищенку та заявив про звернення Полісся до УАФ

– Як можеш описати хід сезону для Буковини?

– Оцінюю цю частину сезону зі знаком плюс, бо команда показувала дуже класний та змістовний футбол, створювала багато моментів й демонструвала чудову динаміку. Мені здається, цю думку поділяють і наші вболівальники, і усі люди українського футбольного світу.

При цьому тренерський штаб бачить моменти, які треба покращувати. Мова, зокрема, про реалізацію. Пауза на матчі збірних мала піти нам на користь, щоб далі ставати кращими.

– Найбільшим успіхом Буковини у кампанії поки можна назвати домашню розгромну перемогу над Динамо (3:0) у четвертому турі. Завдяки чому вдалося створити таку сенсацію?

– Ми готувались до Динамо, як і до будь-якої іншої команди. Нічого особливого. Звичайно, був свій план на гру, тренерський штаб постійно нам вказував на моменти, куди краще тиснути, як вдаліше зіграти, де тактично зустрічати.

Напевно, то був наш вечір. Усе вдавалося: і забивали, і створювали класні моменти. Та й у цілому команда трохи кураж упіймала. Таке у футболі трапляється. Звичайно, історичний матч для нас, міста та вболівальників. Проте це вже минуле, рухаємось далі. Зациклюватись на одному матчі не слід. Прагнемо з командою прогресувати й надалі та радувати наших фанів, які без перебільшення живуть футболом.

За час, проведений у Буковині, дуже здивувався, як люди вболівають, підтримують та ходять на стадіон. Наш дванадцятий гравець – то грізна сила.

– Ложкою дьогтю для Буковини стала остання гра перед міжнародною паузою в гостях проти Харкова (0:2). Головний тренер Сергій Шищенко у своєму коментарі доволі жорстко пройшовся по команді. Чи дійсно усе було настільки погано у тій зустрічі?

– У нас була настанова на гру, але багато з того, що Сергій Юрійович сподівався побачити від команди, не спрацювало. Тому сталася така емоційна реакція. Мені здається, ми заслуговували на те.

Тренер завжди називає усе своїми іменами, і в нас немає інших стандартів оцінки. Таким чином, ми приймаємо критику та розуміємо, над чим нам ще треба працювати. Ця поразка дала дуже багато інформації для роздумів.

Маю надію, зробимо висновки та у підсумку отримаємо результат. Тренер сказав, що ця поразка трохи повернула нас на землю. Конкуренція в УПЛ дуже висока. Суперники тут не вибачають. Тому подивимося, чи далі впораємося з тиском та який футбол покажемо. Тривала пауза у три тижні, в мене у житті таке вперше, вважаю, має добре вплинути на команду. Будемо покращувати свою гру.

«Мхітарян – це суперпрофесіонал та «машина»

– Саме за Шищенка ти розпочав свій футбольний шлях у дублі донецького Металурга у вже далекому 2010 році. Чи вдалося тобі в ті часи перетнутися з, можливо, найбільш статусним футболістом в історії цього клубу Генріхом Мхітаряном?

– Так, застав його. Тоді я ще грав за дитячу академію, а потім став повноцінним гравцем команди U-21.

Генріх – це суперпрофесіонал. Він мешкав на базі, і я постійно бачив, як людина тренується та розвивається. Це без перебільшення «машина». Справжнісінький топ! З таких футболістів потроху брав приклад.

Генріх Мхітарян. Фото: Getty Images

– У сезоні 2014/15 ти дебютував за основу Металурга, однак після завершення тієї кампанії клуб припинив своє існування. Якими були реалії?

– На літні збори перед початком того сезону ми відправилися в Австрію й більше вже у Донецьк не поверталися, бо пішла окупація.

Прилетіли у Львів, три тижні базувалися там й зіграли перші матчі. Потім переїхали в Київ. Три-чотири місяці базувалися в «Адміралі», це в Ірпені. На останні пів року перебралися до Пущі-Водиці. Влітку 2015 року сталось об’єднання двох клубів – кам’янської Сталі та донецького Металурга. Ну, і це вже трохи інша історія.

Доводилося тяжко. Зрозуміло, що фінансування вже не було. Керівництво Металурга шукало гроші, аби просто дограти той чемпіонат. Мені, молодому, було трохи легше, а хлопцям із сім’ями та дітьми проживати в Києві без зарплати було вкрай важко.

«Якщо об’єднати періоди у Металурзі та Сталі, то я сумарно десь понад рік грав без зарплати»

– Об’єднання Сталі з Металургом спочатку дійсно здавалося непоганим варіантом, однак одразу виникало безліч організаційних проблем, які неодноразово ставили проєкт на межу зникнення. У підсумку після трьох сезонів мук ця конструкція пішла у небуття.

– Зрозуміло, коли відбулося об’єднання, то більшість керівництва залишилось зі Сталі. На початках процеси йшли більш-менш послідовно. Команда розуміла, куди йде та як їй розвиватися. Орієнтація була на результат тут і зараз. Залишилися досвідчені гравці: Коля Іщенко, Юрій Паньків, Олексій Довгий. Тому той період та результати можна вважати нормальними. Металургійний комбінат працював, корпорація ІСД підтримувала клуб. Сезон 2015/16 і перша частина сезону 2016/17 були більш-менш стабільними у плані фінансування.

Головні проблеми розпочались під час зимового антракту другого сезону клубу в еліті. У заводу, який виділяв Сталі кошти, почалися негаразди. В принципі, цей проєкт потроху так і загруз з боргами. Припинилося фінансування, й більше вже розраховували на молодь. Чуда не сталося. За півтора року клуб зник з футбольної мапи. Мабуть, та сама історія, що і з Металургом. Щось схоже.

– Як команда та персонал переживали ту кризу?

– Коли вже довго не платили зарплату, то наш водій викрав автобус – принаймні, спочатку ми так подумали. Просто взяв і поїхав у невідомому напрямку. Можливо, додому. Не витримав. Але потім з’ясувалося, що це був демарш. Бажання у такий радикальний спосіб достукатись до керівництва. Людина багато років ще в Донецьку вірою й правдою служила Металургу, згодом повернулась до Києва в Сталь. Проте знову борги, невизначеність у майбутньому…

Ми тоді реально переїхали з Донецька, в усіх сім’ї були. Коли ти три-чотири місяці не отримуєш зарплатню й працюєш, то нерви не витримують. Питають: «Де водій?». А його вже немає. Була така історія. 

– Чи великі борги залишилися перед тобою?

– Якщо об’єднати періоди у Металурзі та Сталі, то я сумарно десь понад рік грав, можна сказати, без зарплати. Було теж неприємно, але пережили ті часи. Подібні моменти трапляються в українському футболі. Команди банкрутують, закриваються й потім ніхто тобі ті гроші не виплачує.

– Свій перший сезон у Сталі ти провів за дубль, хоча вже мав досвід виступів на рівні УПЛ.

– Тодішньому головному тренеру Еріку Ван дер Мееру чомусь розповіли, що я вже віковий гравець і мені наче 26 років. А мені було 21, напевно. Він думав, я не дотягую до першої команди, і потенціалу немає, тому відправив мене в дубль. При цьому не можу нічого поганого сказати про Ван дер Меера, бо є люди, які надали йому таку інформацію.

Коли Ван дер Меер пішов зі Сталі, то основу прийняв його помічник Юп Галл, який одразу взяв мене до себе. Я почав грати в основі та провів під його керівництвом досить багато матчів. У січні 2017-го Сталь очолив Леонід Кучук, а вже останній сезон 2017/18 клуб догравав молоддю під керівництвом Єгіше Мелікяна (на початках) та Ніколая Костова.

Леонід Кучук. Фото: ФК Рух

«Шаран в Олександрії розслабитися ніколи не давав»

– Далі нарешті у твоїй кар’єрі настали світлі часи, і у сезоні 2018/19 ти виграв бронзу з Олександрією Володимира Шарана. Завдяки чому команді підкорилося таке досягнення?

– Тоді реально був конкурентний чемпіонат, хоча Олександрія мала, будемо відвертими, не найвищий бюджет.

Належне треба віддати, перш за все, тренерському штабу, бо вони збирали гравців цієї команди та зробили класний колектив. Тоді були атмосфера та належний мікроклімат. Постійно збиралися із сім’ями. На тренуваннях іскри летіли й відчувалася конкуренція.

Багато хто з тієї крутої команди у майбутньому ще пограв на високому рівні досить тривалий період. Завдяки цьому й вдалося досягти чудового результату. Усі розуміли, до чого ми йшли та прагнули, тому просто орали.

– Як з Шараном склалися відносини?

– Богданович розслабитися ніколи не давав. Над усе він цінує дисципліну, і в нас цей компонент був на високому рівні. Я запам’ятав його як вимогливого максималіста, суворого тренера. Мені здається, він таким і залишається.

Для мене класний період, який я згадую з теплотою. Команда з маленького, до того ж рідного для мене міста, зробила історію, зігравши у груповому раунді єврокубків. Після тієї бронзи про Олександрію вже по-іншому почали говорити. Звісно, в людей з’явилися очікування, що у наступних сезонах буде, як мінімум, не гірше. Тому на гравців посилився тиск.

«Після поразки Кривбасу Вернидуб сказав: «Краще комусь треба чимось іншим займатися, а не футболом»

– У 2022 році розпочалася твоя історія довжиною в чотири сезони у Кривбасі. Стартували кампанію 2022/23 ви дуже важко й подейкували, що Юрій Вернидуб у певний момент навіть був готовий подати у відставку.

– Так, якщо чесно, стартували ми погано. Тодішню ситуацію Кривбасу я певною мірою порівнюю з тим, що наразі переживає Буковина. Маю на увазі проведення домашніх ігор не у рідних стінах. Кривбас приймав суперників на НСК «Олімпійський». Це був дуже важкий період. Особисто я пропустив перші три тури, бо у заключному спарингу на зборах зламав руку й відновлювався.

Не йшло. В цілому, був класний колектив. Посилили досвідчені гравці – Віталій Вернидуб та Дмитро Хомченовський. Ще з Першої ліги залишилися Олексій Хобленко, Богдан Сарнавський. Склад підібрався дуже непоганий та бойовий. Однак відчували якийсь тиск й трохи не впоралися з переїздами.

Коли у перших іграх не могли ні забити, ні створити, то було вкрай тяжко. З кожним наступним матчем цей тягар збільшувався. Якщо не помиляюсь, після гри з Олександрією (0:2) Юрій Миколайович вже не витримав та сказав: «Хлопці, так не може бути. Краще вже комусь треба чимось іншим займатися, а не футболом». Він не казав, що піде з команди. Більше намагався «струснути» футболістів, бо результату досягти реально не вдавалося.

Юрій Вернидуб. Фото: ФК Кривбас

– У який момент стало легше?

– Та вже наприкінці першого кола, коли ми обіграли Дніпро-1 (2:1). Потім пішов період, що команда набрала хід. У підсумку вже претендували на єврокубкове п’яте місце у цьому ж чемпіонаті. Практично вирішальною у тій боротьбі для нас стала поразка від Ворскли (0:1) у лобовому матчі.

– У наступному сезоні Кривбас впевнено здобув бронзу. Чи можна сказати, що та кампанія просто стала продовженням попередньої?

– Ну, так. Хоча, якщо бути відвертим, коли ми поїхали на збори, то нам мало що вдавалося (посміхається, – прим. «УФ»). Ми й Минаю там програли, наче 1:3. Відчувалася нервозність перед початком сезону.

У першій грі програли в гостях Олександрії (0:1). Пам’ятаю, тоді мали ставити пенальті за фол проти Олега Кожушка, але цього не зробили. Трохи були скарги на суддівство.

А все-таки після того матчу в нас усе пішло як слід. Команда набрала такий хід, що її вже тяжко було зупинити. У тренувальному процесі хлопці показували себе на високому рівні, і потім вже приїхало багато легіонерів, переважно африканців. Стабілізували склад та гру й досягли серйозного результату. Це класна історія, яка залишилася.

– Чому у кампанії 2024/25 Кривбасу не вдалося повторити свій успіх або хоча б фінішувати у зоні єврокубків?

– У тому сезоні в останній грі вирішувалося, хто посяде четверте єврокубкове місце. Боролися Карпати, Полісся й ми. Найвищі шанси були в Карпат, але їх обіграла Зоря (1:3), а ми зіграли внічию з Поліссям (1:1), хоча після першого тайму вигравали 1:0 й посідали четверту сходинку.

Мені здається, в цілому, в усіх вищеназваних клубах було трішки більшим фінансування, й через це десь вони мали дещо глибші склади та стабільність. У професійному футболі за інших рівних умов усе вирішують дрібниці. Скажімо, Полісся з кожним роком більше й більше вкладає, точково підсилюється, купує гравців, й вони зараз вийшли на рівень боротьби за чемпіонство. У Кривбасі таких можливостей немає.

Ви ж бачите, скільки легіонерів пішло та як багато футболістів продали. Для мене це топовий показник, як клуб виховав та за один-два роки продав гравців. Тому в цьому плані маю віддати належне скаутам Кривбасу. Усі, кого привозили, були класними й майже кожен заграв. Думаю, в Україні, якщо винести за дужки Шахтар, я б поставив цих скаутів на перше місце, бо я не знаю команд, які у такий стислий проміжок часу продали так багато за останні три-чотири сезони.

– У тому сезоні довгий час тривала епопея довкола майбутнього Вернидуба у Кривбасі, і лише після вищезгаданого матчу з Поліссям він оголосив про свій відхід. Чи мала ця невизначеність якийсь вплив на команду?

– Якщо відверто, то у колективі ми й самі не розуміли, залишиться він чи ні. Не було такого, щоб він нас зібрав та сказав: «Хлопці, я продовжу роботу».

При цьому акцентую, що на той момент він максимально професійно виконував свою роботу, був сконцентрований на ній та ставився до тренувань на найвищому рівні. Тому не можу сказати про якийсь сильний вплив на команду.

Що стосується завершення контракту, то це вже треба запитувати в нього та президента, про що вони розмовляли. Ми, футболісти, не знали, про що вони тоді домовлялися і як ситуація складалася.

«Чому з ван Леувеном не втрималися на вершині УПЛ? Банальні речі, але були трохи проблеми з фінансуванням»

– Що особисто тобі дала робота у Кривбасі під керівництвом наступника Вернидуба – Патріка ван Леувена?

– Це тренер, який дав мені впевненість, але, перш за все, максимальну довіру, і я її відчував постійно. Мова не лише про футбольне поле, а й про побут. Він міг попросити, аби я на зборах нашим молодим хлопцям з академії просто розповів, як готуватися до ігор та ставитися до своєї справи, що таке професіоналізм.

Це мені дуже «заходило». Я йому дуже вдячний за все, що він зробив для мене, команди та міста Кривий Ріг.

Патрік ван Леувен. Фото: ФК Кривбас

– З Ван Леувеном на якомусь етапі сезону Кривбас йшов навіть першим у таблиці УПЛ за втраченими очками, але втриматися на горі у підсумку не зміг. Об’єктивно не вистачило сили складу?

– На старті сезону була болюча поразка від Колоса. За грою прямо дуже важко. Програли 1:2, але могли ще більше пропустити. В цілому, від ван Леувена була впевненість. Ми приїхали, розібрали ту гру й не мали жодної паніки. Спокійно підготувалися до Харкова (2:0) і пішло-пішло. З кожною грою додавали у впевненості та виграли декілька поєдинків. Усе тривало відносно добре до гри з Динамо (0:4).

Чого не вистачило? Та, мабуть, як завжди. Це банальні речі, але були трохи проблеми з фінансуванням та затримки по зарплаті. Коли в команді одні легіонери, то тренерському штабу дуже тяжко працювати у таких умовах.

Водночас не можу однозначно сказати, що проблеми з грою були через затримки. Мотивації на тренуваннях, в принципі, в усіх було достатньо. Команда йшла на перших місцях, тому усі сприймали це як трамплін, аби рухатись далі. Знову хочу віддати належне тренеру, що він знаходив правильні слова та мотивував хлопців.

– Можливо, з тиском не впоралися?

– Так, ЗМІ багато розписували, що ми «чемпіони перших дев’яти турів». У десятій грі проти Динамо ніби Кривбас мав показати ще більший клас та закріпитися на першому місці. Проте нас тоді закрили без шансів, і кияни, мабуть, показали свій найкращий виступ. Перспектив зачепитися майже не було.

«Ми з Мендозою жили у сусідніх кімнатах. Я кожного дня розумів, що йому дуже важко, і через обстріли він не спав вночі»

– За ван Леувена у Кривбасі максимально розкрився Глейкер Мендоза, який, ставши найкращим гравцем минулого сезону УПЛ, перейшов до Шахтаря. Що можеш сказати про цього гравця?

– Я пам’ятаю, як він приїхав до нас ще за Вернидуба на збори в Іспанію. Усі розуміли, що цей гравець має набір класних якостей. Особливо варто виокремити дриблінг та удар. Гармата така! На першому тренуванні відпрацьовували взаємодії із завершенням ударом. Молодий воротар Богдан Хома казав: «Ото постріл! Я руки не встиг виставити!».

При цьому не можу сказати, що в нього усе виходило, коли він в нас з’явився. Знадобився реально великий період на адаптацію. В Іспанії він почувався нормально, проте у Кривому Розі пройшов через стрес.

– Як саме проходила його адаптація?

– Ми жили з ним у сусідніх кімнатах. В нас на базі максимально погана шумоізоляція, бо між нами просто гіпсокартон. Я кожного дня розумів, що йому дуже важко. Через постійні обстріли він не спав вночі та трохи переживав депресію.

Тут слід віддати належне ван Леувену. Можна сказати, що це він адаптував та розкрив Мендозу як гравця, і той видав такий феноменальний сезон (у кампанії 2025/26 Мендоза у 28 матчах за Кривбас забив 11 голів та віддав 12 результативних передач, – прим. «УФ»). У тренувальному процесі я не бачив людини, яка б більш вдало йшла у дриблінг. Він набрався досвіду та впевненості, і у грі один в один був, мабуть, найкращим в Україні.

Якщо згадувати наш другий матч з Динамо (5:6), то це просто! Я ще не бачив, аби киянам у першому таймі хтось забивав чотири м’ячі (Мендоза став першим гравцем в історії чемпіонатів України, якому вдалося оформити покер проти Динамо, – прим. «УФ»). Вау! Які неймовірні речі він робив. Та гра, мабуть, була визначальною у його кар’єрі, і він запам’ятає її на усе життя.

Глейкер Мендоза. Фото: ФК Кривбас

– У тій найрезультативнішій зустрічі в історії національних першостей ви пішли на перерву за рахунку 4:1, але неймовірним чином віддали перемогу супернику в другому таймі. Що відбулося?

– В Динамо тоді вийшли досвідчені футболісти, і вони витягнули ту гру.

Коли ми зайшли до роздягальні у перерві, то тренер сказав: «Це Динамо. Вони можуть перевернути матч дуже швидко». Однак тоді в нас було дуже багато молодих гравців… Та й, чесно кажучи, особисто я не вірив, що за рахунку 4:1 після першого тайму Динамо відіграється. Мав вже якусь впевненість, напевно, у перемозі.

Тренер також наголосив, що Динамо є найбільш незручним суперником для Кривбасу. За чотири роки з моменту повернення команди в УПЛ ми програли їм усі матчі. Ну, не міг я подумати…

– То окрім виходу в Динамо досвідчених гравців ще були якісь фактори?

– Та причини завжди можна придумати. У першому таймі грали проти вітру. Я думав: «Нічого собі, Мендоза гармату заряджає! Оце так м’ячі позабивав! А що ж він буде в другому таймі робити за вітром?!». А ми вийшли, напрямок вітру змінився, й почався дощ. Це більше спрацювало на користь Динамо, бо м’яч почав ходити швидше.

Досвідчені гравці команди суперника вдало розставилися. Віталій Буяльський гарний м’яч забив, Андрій Ярмоленко двічі відзначився. Для нашого чемпіонату це топфутболісти, які показали свій клас, перевернувши той поєдинок за тайм, навіть менше. Такий залишився осад, що пару днів було потрібно, аби просто переварити. І то, досі згадую той матч й не розумію, як воно сталося усе.

«З президентом домовилися, що я залишуся у Кривбасі, але втрутилися певні обставини»

– Чи був варіант, за якого ти міг залишитися у Кривбасі на новий сезон?

– Зрозуміло, є певні обставини та моменти, які втрутилися. Скажу так, що я хотів залишитися у Кривбасі. Ми тоді домовилися з президентом, але так склалося. Розсталися друзями та у гарних відносинах. Зустрілися, потиснули руки й зрозуміли, що нам треба рухатися вже у різних напрямках.

– Чи виконані перед тобою усі фінансові зобов’язання?

– Так-так. Усе нормально та солідно. Борги погашені.

Максим Задерака. Фото: ФК Кривбас

– Чи можна сказати, що Кривбас після відходу Вернидуба остаточно відкотився назад у своїх амбіціях боротися за щось високе? Ми бачимо, що якісь гучні підписання вже давно не робляться, натомість клуб, як ти вже сам згадав вище, кожні пів року розпродає основних виконавців.

– Я на 100% впевнений, якби зберігали склад та точково посилювалися, то зараз Кривбас міг би боротися за найвищі місця.

Тут більше втрутилася війна. З фінансуванням були проблеми, й знаходили тільки вихід продавати гравців. Клуб завдяки цьому жив, і не тільки клуб.

– Нинішня стратегія Кривбасу в контексті розкрутки та подальшого продажу своїх найсильніших гравців, вірогідно, дійсно вигідна з погляду бізнесу. Однак чи не ризикує клуб ослабити свій склад настільки, що поставить себе на межу вильоту з УПЛ? Після шести проведених матчів підопічні ван Леувена посідають 15-те місце з п’ятьма очками.

– Коли після Вернидуба прийшов ван Леувен, то команда змінилася відсотків на 80. Тоді усі думали, що буде максимально тяжко й не мали розуміння, як ми розпочнемо той чемпіонат. Журналісти нас, чесно кажучи, хоронили. Мовляв, команда зараз може посипатися, лідери пішли, нова команда… Проводили паралелі з Олександрією, в якої було усе теж саме після срібла.

Як бачите, тренер з тим фінансуванням зумів витиснути максимум та зліпити класну команду. Лише компліменти йому. Це був найбільш топовий сезон для Кривбасу в плані продажу своїх активів. Продали Мендозу, Карлоса Парако, Андрусва Араухо, Єгора Твердохліба та Артура Микитишина. Для мене це фантастика. Аплодую стоячи за таку роботу.

Впевнений, зараз в турнірну таблицю не треба заглядати. Варто дивитися наприкінці чемпіонату. Точно знаю, вони зроблять усе, аби піднятися максимально високо. З таким тренером навіть не здивуюся, якщо наприкінці сезону ще будуть боротися за високі місця. Звичайно, стало працювати ще важче, бо знову пішли лідери й команда сильно омолодилася (Кривбас розпочав сезон УПЛ-2026/27 у статусі наймолодшої команди. Її середній вік складає 21,9 року, – прим «УФ»). Тому потрібні терпіння та час. Обов’язково.