Володимир ЄЗЕРСЬКИЙ: «Поки розраховуватимуть, я гратиму»

ВІДОМИЙ ЗАХИСНИК ЗГАДУЄ РОКИ РОБОТИ З ЛОБАНОВСЬКИМ І КУЧЕРЕВСЬКИМ І РОЗПОВІДАЄ ПРО ТЕПЕРІШНЮ ГРУ В «ГОВЕРЛІ» Й ШАНСИ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ ПРОТИ ФРАНЦІЇ

Вийшовши у стартовому складі «Говерли» на гостьову гру чемпіонату України проти одеського «Чорноморця», Володимир Єзерський досяг визначного показника — 300 поєдинків у національній першості. Погодьтеся, цифра, яка підкорюється далеко не всім. Із цієї нагоди «УФ» вирішив поспілкуватись особисто з ювіляром та дізнатися, що саме спонукає гравця й надалі продовжувати грати на такому високому рівні.

— Володимире Івановичу, дозвольте привітати вас із визначним результатом — 300 матчів у чемпіонатах України! Адже це неабияке досягнення для футболіста. Які емоції переживаєте із цього приводу?

— Знаєте, мені дуже приємно, що багато вболівальників і журналістів приділяють стільки уваги моїй персоні. Відчуваю радість од того, що продовжую отримувати задоволення від футболу, коли на мене ще розраховують. І, напевне, ось ці всі ювілеї відходять на другий план, бо головне — це вдало грати за свою команду й радувати вболівальників.

— Якщо поглянути на попередні роки вашої визначної кар’єри, можете сказати, в якому клубі був найпам’ятніший час?

— У кожному клубі є свої позитиви. У всіх командах без винятку, за які виступав, отримував, у першу чергу, задоволення від футболу. Це радість — ставлення вболівальників, для яких ми граємо. Для мене особисто гра за кожен клуб, чи то «Динамо» (Київ) або «Шахтар», які боролися за найвищі нагороди й титули у чемпіонаті України, й навіть коли виступав за луганську «Зорю» чи зараз за «Говерлу», це — величезний досвід, і, думаю, в майбутньому він мені знадобиться.

— За свою кар’єру ви грали під орудою легендарних тренерів — Лобановського, Кучеревського, Луческу. Хто з них своєю роботою вам запам’ятався найбільше?

— Нікого не хочу виокремлювати, тому що кожен із них у певний період моєї кар’єри дав мені те, чого не давав попередній. Із кожним було дуже цікаво працювати. У плані досвіду й в сенсі того, що в кожного із цих фахівців свій погляд на футбол. Це все — великий багаж знань та досвіду.

— Можете зараз пригадати найпам’ятніший для себе поєдинок?

— Одверто, таких поєдинків було, напевне, кілька… Розумієте, деколи є такі переживання, навіть, наприклад, за ту ж «Говерлу», за ті ігри, коли ми вигравали, а стільки радості, ніби із «Шахтарем» чи «Динамо» виграв Кубок! Я завжди ставився дуже серйозно до кожного матчу — чи то чемпіонату України чи Кубка, чи виступу на європейській арені, чи за збірну. Скажу так: граючи недавно за дубль «Говерли» в матчі проти дубля донецького «Металурга», в якому ми здобули очки, я отримав величезне задоволення, ніби на стадіоні були присутні 50 тисяч уболівальників. А насправді їх там була майже тисяча, проте я все одно відчував задоволення від гри й повністю віддавався своїй справі.

— Скажіть, ви — захисник, а забивали доволі регулярно. Чи є у вас гол, який можна назвати найголовнішим у вашій кар’єрі?

— Мені зараз нелегко пригадати. Звісно, були й м’ячі за збірну України, й різні клуби. Чесно кажучи, мабуть, кожен м’яч був особливо пам’ятний, і звісно ж, ті м’ячі, які приносили, перш за все, користь команді й допомагали здобувати очки.

— Ви згадали за «Говерлу». Як вам працюється з В’ячеславом Грозним?

— Наразі є бажання як у керівництва, так і в головного тренера клубу щось змінити в «Говерлі», а саме, щоби команда закріпилась у прем’єр-лізі, щоби цей футбольний край справді проявив себе, а «Говерла» не була командою, яка, як маятник, то в першій лізі, то в прем’єр-лізі. Хочеться виконати це основне завдання, щоби команда стабільно виступала на найвищому рівні.

— Перейдемо до збірної України. Зараз дуже актуальне питання — це матчі плей-оф до чемпіонату світу із Францією. Як вважаєте, у чому може бути секрет успіху нашої команди? За рахунок чого можна здолати такого грізного суперника?

— Ви знаєте, збірна України вже продемонструвала в останніх матчах, що з нею вже рахуються. Та ж збірна Англії, коли приїздила до Києва, переживала — й голов­ний тренер, і гравці. Тому що вони грали вже проти добротної збірної України, яка довела у своїй групі, що вона також має право й хоче виступати на чемпіонаті світу. Звичайно, нашій команді випав найскладніший суперник, який тільки міг випасти. Але якщо команда Михайла Фоменка пройде цей бар’єр, то вона вдвічі буде щасливішою, й до тренерів і гравців повага буде ще більша. Вони самі будуть творити історію. Я вважаю, що збірна України, її головний тренер і ті гравці, які підібрані під стиль і бачення тренера, спраглі до перемог.

— Минулого сезону (ви, мабуть, добре пам’ятаєте той епізод) після матчу «Таврія» — «Динамо», який ви виграли в киян, Олег Блохін вам сказав: «Володю, ти ще 40 років пограєш». Скажіть, які у вас взагалі плани на майбутнє? Можливо, бажаєте стати тренером? Думали вже над цим?

— Мені, по-перше, дуже приємно, що Олег Володимирович звернув увагу та побачив мої можливості. Я, у свою чергу, хочу йому побажати здоров’я й терпіння. А щодо вашого запитання: я вже просто в такому віці… Якщо побачу, що вже не отримую задоволення від футболу або мене турбує здоров’я чи якісь інші фактори, то напевно тоді зразу скажу, що завершую із футбольною кар’єрою. Але на даний момент хочу з «Говерлою» вирішити основне завдання — залишитись у прем’єр-лізі та піднятись якомога вище в турнірній таблиці. Поки на мене розраховуватимуть, а я буду відповідати вимогам тренера й стандартам гри в прем’єр-лізі, й вболівальники будуть не проти, то із задоволенням гратиму й отримуватиму насолоду від гри.

— Саме тому ми вам бажаємо міцного здоров’я, щоби й надалі продовжували грати й демонструвати приклад для молоді. Останнє запитання: знаю, що ви в дитинстві займалися боксом. Скажіть, чи й зараз із кимось спарингуєтесь, коли є нагода?

— Ні, на жаль зараз немає такої можливості, тому що йде чемпіонат. Але коли займаюсь у тренажерній залі, то можу інколи цьому приділити трохи уваги.

Володимир БОБИР.