Володимир ПОЛЬОВИЙ: «Три місяці без футболу для мене здалися вічністю»

Захисник донецького «Металурга» розповів, як проходив процес відновлення після травми, про перспективи своєї команди в чемпіонаті й про те, що потрібно збірній України для успіху в протистоянні з французами

— Після тримісячної паузи, пов’язаної з травмою, ви минулого туру вийшли на поле з «Металістом» на 81-й хвилині замість Сергія Болбата. Рахунок до того часу вже був 3:0 на користь донеччан. Чи легко було увійти?

— Так, адже гра вже була по суті зроблена. Тому чогось надприродного від мене не знадобилося. Ми спокійно зберегли перевагу.

— А вас не здивувала така велика перемога донеччан над лідером чемпіонату?

— Якщо чесно, не дуже. У нас був сильна налаштованість на матч. А це — футбол, у якому бувають такі ігри, коли з реалізацією, як кажуть, повний порядок. У тій зустрічі ми створили вдосталь хороших моментів, які гравці «Металурга» й матеріалізували в голи.

— Ваш партнер по команді Олександр Бандура сказав, що харків’яни просто недооцінили «Металург». Ви згодні?

— Може бути… Точно сказати трудно: може, недооцінили чи є на те інші причини. Зрозуміло одне: добре, що все так для нас закінчилося.

— Травма, яку отримали в матчі з «Кукесом» — перелом кістки стопи. Що було найскладнішим у процесі відновлення?

— Сам процес відновлення. Він був дуже тривалим — три місяці. Для мене цей період здався віч­ністю. Адже до цього таких тяжких травм у моїй кар’єрі не було, тож я на такий тривалий термін ніколи не випадав із футболу.

— Хто вас найбільше підтримав у цей нелегкий період?

— Дружина, діти, батьки, словом, сім’я й мої друзі, чимало з яких, до речі, не пов’язані з футболом.

— Ви вже працюєте в загальній групі. Що нового порівняно з Юрієм Максимовим привніс у тренувальний процес Сергій Ташуєв?

— У кожного тренера своє бачення гри, свої методи підготовки. Мені би не хотілося вдаватися в деталі, в чому різняться підходи цих двох наставників, адже це дуже тривала розмова.

— Тоді скажіть, чим відрізняється тодішня атмосфера в команді від нинішньої?

— Ми зіграли внічию із «Шахтарем» і «Дніпром», а також обіграли «Металіст». Тому атмосфера в команді зараз панує дуже хороша, настрій у всіх хлопців, я би сказав, бадьорий.

— На мій погляд, коуч дуже сміливо вводить до складу молодь, довіряє їй. Чи відчули, що конкуренція за місце в основі за останній час зросла?

— Безумовно. Плюс до всього, помітно, що молодь швидко прогресує. У свій час, коли я виступав у запорізькому «Металурзі», там теж нас­тавники (спочатку Сергій Ященко, відтак Анатолій Чанцев і Юрій Вернидуб, а пізніше Роман Григорчук) уводили до складу чимало молодих гравців, не боялися їм довіряти. І хлопці відповідали хорошою грою. Так що це — нормальний процес.

— «Металург» зараз розташувався в середині турнірної таблиці. Восьма позиція — це саме те, на що можете розраховувати?

— Уважаю, що ні. Це не те місце, яке ми за своїм потенціалом можемо займати. Думаю, повинні піднятися вище, попереду для цього ще багато матчів.

— Свого часу ви тренувалися в Академії «Динамо» Павла Яковенка, навіть підписали контракт із київським клубом. Що завадило пробитися в першу команду?

— Спочатку в мене все складалося нормально, але потім, у 15 років, травмувався (вивих гомілковостопу), тож на деякий час випав із гри. А потім уже не зміг показати все, на що здатний. Однак як склалося, так склалося.

— Три роки тому ви залучалися й до складу національної збірної України, зіграли в товариському матчі з Литвою (4:0). І знову щось не дозволило вам отримати регулярний виклик у табір збірної…

— Своїм шансом тоді я, напевне, не скористався. Доводитиму, що гідний грати на такому рівні, постараюся, щоби тренери збірної знову звернули на мене увагу.

— Нашій національній команді за вихід на чемпіонат світу належить двічі битися з французами. Як, на ваш погляд, складуться матчі в Києві та Парижі?

— Зараз гравці збірної України набрали хорошу форму, в них усе виходить, а ще вони багато чого вміють на футбольному полі. Тренерський штаб на чолі з Михайлом Фоменком створив прекрасний колектив, налаштував його на боротьбу. У такій ситуації залишається побажати збірникам тільки одного: щоб удача була з ними. А прогнозувати, як закінчаться матчі, не беруся.

— Чи є у вас друзі в нинішньому складі української збірної?

— Спілкуюся з багатьма хлопцями: з Андрієм П’ятовим, Рустамом Худжамовим і Сашком Ковпаком, який певний час викликався в збірну…

— Як ви, зазвичай, вітаєте колег по футбольному цеху за вдалого результату?

— Зателефоную або повідом­лення напишу… Ще при зустрічі можу привітати.

— Дай Бог, щоб у вас з’явився привід для цього, а також шанс зіграти на чемпіонаті світу.

— Я обома руками — «за».

Дмитро ДОЙНІКОВ.