Володимир РЕВА: «Узимку міг очолити запорізький «Металург», але не «склеїлося» з президентом»
270 
ВОЛОНТЕР, ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ, ВІДРОДЖЕННЯ
— Володимире Сергійовичу, впродовж цього літа ви очолили зразу дві команди — національну збірну та вінницьку «Ниву». Як так сталося?
— Зразу поясню: «Нива» — аматорський колектив, із яким працюю на волонтерських засадах…
— На цю роботу не потрібно витрачати час?
— Треба приділяти, звісно. Власне, коли маю для цього можливості. У збірній якимось чином у вільний час організовую навчально-тренувальний процес, аби запустити проект щодо відродження «Ниви». Згодом на професійній основі запросимо кваліфікованих людей. Та допоки політичного рішення, що клуб існуватиме, немає.
— Хіба з аматорською командою не більше мороки?
— Та я би так не сказав. Усі люди працюють. Як розумієте, тренування проходять не щодня. Натомість, якби в нас був клуб майстрів, то заняття проходили б і вранці, й увечері. Наша мета — зібрати гравців на аматорському рівні, щоби, коли було політичне рішення, за півроку чи рік, вони в перспективі могли заявитися й виступати в другій лізі. Така в нас ідея.
— Узялися за роботу з тамтешньою командою з патріотичних міркувань?
— Маєте слушність. Адже якогось фінансування немає. Головне — повернути представництво Вінниці до професійного футболу. Тим паче маю досвід роботи в Моршині. За три роки там було виконано великий обсяг технологічної роботи в Академії. Це дало свої плоди, позаяк зараз їхня молодь грає у вищій лізі: віднедавна U-19 виступає в елітному дивізіоні. Натомість головна команда посідає перші місця в другому ешелоні. Та скажіть, що таке Моршин, а що таке — Вінниця? Утім, там була група зацікавлених людей і моя безпосередня праця. Уже 12 років мешкаю у Вінниці та інших містах, але все ніяк не можу достукатися до місцевих можновладців, які би взяли на себе місію — повернути великий футбол. Знаю, вболівальники цього дуже хочуть. Окрім того, «Нива» має свої потужні традиції. Та без політики будь-які комерційні структури не хочуть взятися за це. Бояться, чи що? Вочевидь, влада може домовитися з бізнесом. Однак, схоже, їм зараз не до цього. Не знаю, чому саме. Відтак мої функції суто волонтерського характеру.
«ВИПАДКОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ НЕ БУВАЄ», КОНКУРС, СЛЬОЗИ
— Перейдемо до жіночого футболу й вашого шляху у цьому напрямку. Як вас сюди занесло?
— Занесло? Як то кажуть: «Випадкових зустрічей не буває». Так склалося, що в грудні місяці мав оформити співпрацю із запорізьким «Металургом». Зустрічалися з президентом, наче домовилися. Проте щось не «склеїлося» в останню мить. Згодом зустрівся з паном Левченком. Якраз тоді відкрився конкурс на посаду тренера збірної U-15. Загальновідомо, що УЄФА почав вимагати, щоб усі наставники національних збірних (U-15, U-17, U-19 та головної) мали професіональні дипломи.
Зізнаюся, був трішки засмучений через те, що не вдалося очолити запорізьку команду. Віталій Григорович мені каже: «Сергійовичу, з вашою ліцензією варто брати участь у конкурсі». Відтак погодився. За місяць дізнався: переміг! Попрацював із 15-річними дівчатами на одному зборі. Відзначив просто феноменальне ставлення дівчат до справи. Соціальний контингент потребував і футбольного навчання, й батьківського нагляду. На жаль, більшість зростала в несприятливих умовах, тому є багато вихідців із інтернатів. У принципі, зібрання пройшло на «ура». Зіграли з командами першої ліги, котрі старші на два-три роки. Усіх обіграли! Загалом, усе пройшло позитивно.
За два місяці після того відкрився черговий збір — тепер був конкурс на посаду головного тренера національної збірної. Знову взяв участь, знову переміг. Отож із 14 липня був затвердженим президією Федерації наставником старшої жіночої команди, з якою в серпні провів розширений збір. Викликав тих кандидатів, які мали досвід і грали раніше. Використовував свої напрацювання разом із моїм асистентом Верезубовою Тетяною, котра понад 15 років виступала за збірну. Разом із нею за шість відряджень об’їздили майже всю Україну. Зрештою, напрацювали та склали список із 30-ти людей. Із загальної кількості на першому зборі визначилися з остаточною групою, яка складалася з 21-ї особи.
У вересні поїхали в Португалію, щоби провести два контрольних поєдинки. З’їздили успішно — здобули по одній нічиїй та перемозі. Таким чином мене заманив жіночий футбол. Уважаю, що в ньому, порівняно з чоловічим, є багато інших складових. Зокрема, жінки не симулюють: коли болить, то зразу ллються сльози, тож треба навіть пожаліти. Більше того: їхнє ставлення до гри щиріше. Думаю, позначається те, що вони не розпещені грошима, більше грають із любові до футболу. Далі, як ви знаєте, доповзли до старту відбору на Євро-2017.
ФІЗІОЛОГІЯ, «ЖАЛЮГІДНЕ ВИДОВИЩЕ», ВИКЛИК
— Чи є різниця між роботою у чоловічому й жіночому середовищі?
— Авжеж! Найперше тому, що це — різні статі. Друге — відмінна фізіологія. Потрібно враховувати цей нюанс, адже впродовж місяця вони мають розбіжний стан. Однак для мене не було особливих труднощів. На сьогодні не виникає проблем у плані контакту й комунікації.
Запропонував підопічним більше теорії та навчання, щоби здобути футбольну освіту, котрої в них не було. Це викликало жвавий інтерес, бо їх це захопило. Відтак почали швидко освоювати нові знання. Навіть зважаючи на те, що збори були нетривалі — по три-п’ять днів. Як наслідок, бачу прогрес. Причому дуже потужний.
— Головне питання інтерв’ю: дружина не ревнує?
— Дружина була на матчах із Румунією та Францією — залишилися в захваті. Одтепер, коли бачить чоловічий футбол, відрізає: «Жалюгідне видовище». До речі, дружина була разом із донькою, тому отримали велику порцію позитиву. Більше того: вже їх перезнайомив із гравцями. Тому не хвилюйтеся, усе нормально.
— Уже відіграли перший цикл. Чи розумієте зараз, що піти так далеко в жіночому футболі — правильне рішення?
— Повторюю: випадкових зустрічей не буває. Мабуть, так хотів Господь, аби я присвятив себе й жіночому футболу. Тим паче всі складові чоловічого ногом’яча я вже пройшов: дитячо-юнацький футбол, директором школи тривалий час був, організував дві Академії та, зрештою, працював на професіональному рівні. Підозрюю, що Бог думає: «Треба йому ще ось тут попрацювати». А якщо серйозно, для мене це виклик. Він полягає в тому, щоби вивести команду на фінальну частину європейського чемпіонату. Я прийшов із своєю програмою та завданнями, котрі довів до ФФУ й Міністерства. Мені це цікаво, тому прикладаю максимум зусиль заради мети. Зокрема, у сфері аналізу.
Наша вітчизняна першість, якщо так можна сказати, не дуже потужна. Більше того: досить слабка. Утім, із негативу потрібно ухвалювати позитивні рішення, котрі з одного стану речей трансформуються у благополучніший. Тому ми зараз із тренерським штабом проводимо аналіз стартових і решти матчів. Маємо певний час, який використаємо для того, щоби стати сильнішими. Якби в дебюті відбору перемогли в Румунії, все йшло би дуже добре. Проте, на жаль, розійшлися миром. Та це спонукає нас іще більше мобілізуватися щодо підготовки до наступних поєдинків.
ЕКОНОМІКА, ЕВЕРЕСТ, ТЕХНОЛОГІЇ
— У плані дивідендів од цієї праці вас усе влаштовує?
— Не відкрию секрет: у жіночому футболі не крутяться такі гроші, як у чоловічому. Утім, за 15 років роботи Федерації, а особливо з приходом пана Лашкула як керівника Комітету жіночого футболу, та за підтримки Міністерства економіка змінилася зі знаком плюс. Зараз дівчата відчувають більшу увагу від держави й ФФУ за досягнення результатів.
— У бік чоловічого футболу дивитеся?
— Дивлюся. Обов’язково дивлюся. Перший напрямок — патріотизм до Вінниці, щоби зробити професіональну команду. Завжди підтримую контакти зі стрийською «Скалою», бо за три роки віддав дуже багато тамтешньому клубові. Із іншими колегами також контактую. Усе може повернутися по-різному. Один Бог знає, де, кого та що чекає.
— Перечитував ваші попередні інтерв’ю. Ви часто згадуєте співпрацю з Кучуком і Кононовим, які далеко пішли після роботи в «Тирасполі». Припускаю, маєте не менші амбіції.
— Те, що не менші, це точно. До того ж, із Кучуком разом починали, а Кононов приєднався до нас за півтора року. Бачите, наші шляхи склалися по-різному. Вони —
зразу у вищу лігу: один у «Карпати», інший у київський «Арсенал». А я транзитом через хмельницьке «Динамо» почав займатися організацією Академії та всієї клубної вертикалі та структури «Скали». Мав більший обсяг рутинної роботи, а мої колеги опинилися на Евересті. Мабуть, іще дочекаюся свого запрошення на Еверест. Однак на сьогодні очолювати національну збірну — це теж певною мірою вершина. Виграємо Європу, а тоді подивимося, хто вище піднявся. Дурний думкою багатіє. Хоча якщо нічого не прагнути й не мріяти, то не варто це все починати. Ми розуміємо з Тетяною Верезубовою, що не такі сильні, як наші суперники, проте зробимо все можливе й використаємо всіх, хто є в нашому розпорядженні. Вибір не дуже широкий, але головне — вони в нас вірять. Отож маємо професіонально виконувати свої функції.
— Давно дійшов висновку, що в Україні не дуже цінують розумних людей, які вчаться, розвиваються та вирушають на закордонні стажування. Погоджуєтеся?
— Стикався з подібним. Як у нас кажуть: «Розумників не дуже люблять». Та мені пощастило: коли працював у «Тирасполі», клуб не шкодував гроші, щоби наше тріо навчалося. Кучук — Кононов — Рева. Чи Рева — Кучук — Кононов. Пишіть, як завгодно. Нам давали таку можливість, а ми її не марнували, тож їздили на стажування. Потім усе описували. Принагідно випустив книжку, коли був у ФЦ «Барса» та стажувався в Барселоні.
Зрозумів одне: люди, котрі хочуть чогось досягти, шукають розумних людей. Аби чогось досягти, повинні бути технології, а щоби були технології, повинні бути знання. Отож маю надію, що буде на моїй стезі інвестор, який захоче мати й технології, й розум, і, зрештою, досягнення поставленої мети.
КОНФЛІКТ, СЕГМЕНТ, ПОТЕНЦІАЛ
— У нашій збірній чимале представництво російського чемпіонату. Який вигляд мають політичні нюанси в контексті жіночого футболу?
— На «Львів Арені» коли виступали, журналісти намагалися приплести до матчів політику. Проте ситуація така, що дівчата більше п’яти-шести років грають у чемпіонаті східного сусіда. Можливо, першість там невисокого рівня, зате можливості фінансово-економічні (називайте, як хочете) кращі. Те ж саме із стадіонами та в цілому з інфраструктурою. Як не крути, а професіональний спорт вимагає ресурсів, а далі слідує інфраструктура та рівень чемпіонату. Дівчатам необхідно десь грати. В Україні ситуація бажає кращого. Водночас кваліфікованих гравців завжди запрошують у різні куточки світу. Отож маємо легіонера з французького «Монпельє» (Зварич), із Швеції (Дятел) та інших країн: Польща, Білорусь і Росія, звідки в нас семеро дівчат. Знаю, до них там адекватне ставлення, можна сказати, професіональне. Вочевидь, це через те, що вони всі роб-
лять результати своїх команд. Кажуть, що в них усе нормально: вони грають, їм платять зароблене. Відтак тиску не відчувають. Утім, не хочу розширювати політичну тему. Наголошу: вони поїхали до Росії до початку до конфлікту. Можливо, незабаром щось зміниться. Та нині становище таке.
— Очевидно, що рівень збірної залежить од рівня чемпіонату. Чи маєте важелі й механізми впливу, щоби покращити й розвинути нашу першість?
— Безпосередньо в мене є пропозиція, яка, скажемо так, витає у хмарах ФФУ. Якщо якимось чином ухвалять рішення на рівні президії Федерації, щоби при професіональних клубах був сегмент жіночого футболу, то рівень чемпіонату підскочить дуже потужно. На жаль, в країні є лише три-чотири центри жіночого футболу, котрі його культивують. Однак їхні можливості дуже обмежені. Насамперед, мовиться про Харків, Чернігів і Тернопіль. Зараз Умань почала розвиватися у цьому напрямку. Та це — не той бажаний рівень.
Недавно порівнювали дані із Францією, де зареєстровано професіональних футболісток у 80 разів більше, ніж в Україні. Уявіть собі, у 80 разів! Отож виходить, що в них тренери вибирають із числа кваліфікованих дуже кваліфікованих, а в нас — із тих, хто бажає.
— Перший цикл приніс Україні лише один заліковий пункт у доробок. Чи з оптимізмом дивитеся на наші шанси пробитися до фінальної частини чемпіонату Європи, котрий відбудеться через два роки?
— Безумовно! Те завдання, котре сам перед собою поставив, буду втілювати в реальність. Зрештою, відбірковий цикл лише розпочався. Нині маємо плани поїхати в Туреччину на збір, аби зіграти два товариських матчі. Потрібно зігравати наш склад. До цього провів із командою практично лише два спаринги в Португалії. Іще не йдеться про реалізацію всіх моїх задумів щодо тактичних побудов. Утім, бачу потенціал у наших дівчатах, їхнє бажання прогресувати. Думаю, всі разом неодмінно досягнемо позитивних результатів.
Євген ДЕМЯН.