«Востаннє напивався, коли обіграли Шахтар у Харкові»: Якімець ‒ про перехід зі Львову в Кривбас і новітню УПЛ

Переглядів 24785
Павло Клименко
Павло Клименко
5 голосів
«Востаннє напивався, коли обіграли Шахтар у Харкові»: Якімець ‒ про перехід зі Львову в Кривбас і новітню УПЛ
Володимир Якімець. Фото: ФК Кривбас
В ексклюзивному інтерв’ю «УФ» Володимир Якімець розповів про перехід у Кривбас, чому пішов із ПФК Львів, які проблеми були в Карпатах та зізнався, яке найбільше зло українського футболу.

Володимир Якімець розпочинав свою кар’єру в селі Лівчиці Львівської області, згодом опинився у академії ПФК Львів, звідки перебрався у Шахтар.

Чому не вдалося закріпитися в основній команді донеччан, що відбувалося в Карпатах у останньому для них сезоні в УПЛ, чи нормально те, що у ПФК Львів так часто змінювалися тренери і як Якімець опинився у Кривому Розі? 

Напередодні матчу криворіжців проти Вереса Якімець дав ексклюзивне інтерв’ю для сайту «Український футбол», у якому відповів на всі ці питання та розповів чимало цікавого. 

«Були й інші варіанти в УПЛ, але вибрав Кривбас»

– Вже минуло три тури в УПЛ у новому сезоні, як тобі український футбол у нових реаліях? 

– Зараз дуже важкий час – в Україні триває повномасштабна війна. Добре, що й так розпочався чемпіонат. У цьому сезоні всі команди рівні та всі мають шанси на призові місця. 

– Перед початком сезону ти перейшов у криворізький Кривбас. Як тобі надійшла пропозиція та від кого? 

– Щодо Кривбасу, то я знав ще раніше, що перейду сюди, ще до зборів. Просто клуби не могли домовитися щодо мого переходу. Вийшло так, що це сталося в останній момент, буквально за кілька днів до старту чемпіонату. Я щасливий, що опинився у саме в цій команді. 

– Чому вирішив обрати саме Кривбас?

– Команда вийшла в УПЛ. Клуб є дуже перспективним, з хорошим тренером Юрієм Вернидубом. Я з ним спілкувався ще до свого переходу. Юрій Миколайович мені розповів, які плани на сезон, тому я з радістю погодився на пропозицію переходу.

– Чи були в тебе інші варіанти продовження кар’єри? 

– Були варіанти з клубів української Прем’єр-ліги, але зараз вже не хочу про них пригадувати.

– За три тури у Кривбасу лише одне очко, як думаєш, чому такий невдалий старт? 

– Команда, коли зайшла в УПЛ придбала чимало нових футболістів, також є молоді гравці. Тому Кривбас зараз будується, усі звикають один до одного. Треба зачекати, перетерпіти і трошки фарту. Думаю, що взимку будуть ще нові гравці, тому все буде добре. 

«У нас є дозвіл грати в Кривому Розі, але не всі команди хочуть сюди приїжджати»

– Якщо розбирати кожен із трьох попередніх матчів, у якому Кривбас був найближчим до перемоги? 

– Я би не сказав, що суперники сильно нас переважали у якомусь з матчів, чи ми їх. Були рівні поєдинки. Просто десь нам не пощастило, пропускали не потрібні голи та не вдавалося реалізувати свої моменти. У кожному матчі в нас були хороші шанси відзначитися, просто нам чогось бракувало. 

– Як справи з інфраструктурою у Кривбасу? 

– Наш стадіон зараз проходить етап реконструкції, вона йде повним ходом. У Кривбасу класна база, тут є все для зростання футболіста: умови, поля, басейни, сауни. Потрібно лише працювати та насолоджуватися. Команда проживає у Кривому Розі, тренуємося на своїй базі, але проводимо всі матчі на виїзді, навіть ті, які є домашні. 

– Кривбас не отримав дозвіл грати у Кривому Розі? 

– Дозвіл є і ми хочемо грати у Кривому Розі. Все залежить від команди, яка до нас має їхати, чи вони дадуть згоду зі своєї сторони. Здебільшого клуби через безпеку і не бажають сюди приїжджати. Думаю, що можуть бути винятки, такі як: Олександрія, Інгулець. Можливо, зіграємо з ними у нашому регіоні. Інші матчі швидше за все будуть виїзні. 

– Якщо зараз триває реконструкція стадіону, то де Кривбас проводив би домашні матчі? 

– На тому полі, де проводилися матчі Першої ліги. 

«Вернидуб обіграв Реал минулого року, а це багато що значить»

– Яка специфіка тренера Юрія Вернидуба? 

– Хороший тренер і людина. Якщо бачить у тебе якусь проблему, то обов’язково до тебе підійде та поговорить з тобою. Все скаже прямо, пояснить, це дуже добре, що тренер говорить з кожним футболістом, навіть якщо є якісь непорозуміння. Це важливо, щоб гравець розумів тренера та навпаки. Це великий плюс Вернидуба. Юрій Миколайович минулого року в Лізі чемпіонів обіграв мадридський Реал на виїзді, а це багато, що значить. 

– Чим Вернидуб відрізняється від інших тренерів? 

– У ставленні до гри, а ще в нього трошки запальний характер. Сам заводиться і футболіста хоче завести. Йому треба, щоб гравці віддавалися на футбольному полі від першої до останньої хвилини. Він хоче, щоб ми грали у футбол, щоб тримали м’яч внизу, а не грали у “бий-біжи”. 

Навіть перед матчем з Шахтарем Вернидуб просив, щоб гра була цікава для глядачів, щоб ми не стояли автобусом у захисті та просто відбивалися. Він хотів, щоб ми показували футбол. Думаю, що з Шахтарем ми не дуже стояли автобусом, якщо не враховувати вилучення наприкінці зустрічі. До того моменту ми грали на рівні з ними і мали свої моменти.

– У матчі проти Колоса вилучили Вернидуба, у нього були претензії до арбітра. По ділу?

– Це була кінцівка гри, тренери вже були на емоціях і кожен епізод нагнітав їх ще більше. Момент, коли м’яч потрапив у обличчя Івану Зотьку, то там гравець Колоса поставив руку, й здалося, що він зіграв рукою. Я думаю, що вже морально Юрій Миколайович не втримався і висловився за все.

Володимр Якімець - перший ліворуч у нижньому ряду

«Зеленський показав свої залізно-сталеві яйця»

– Ти у Кривбасі зараз граєш правого захисника, але у деяких клубах грав лівого, де грати зручніше?

– Правого захисника грати зручніше. Але зараз я можу спокійно відіграти і лівого, і правого фулбека. Хоча я правоногий гравець. Наприклад, у ПФК Львів я грав більшість часу лівого захисника, а деколи латераля, бо була інша схема і тактика. За молодіжну збірну України виступав на позиції правого захисника. 

– Як тобі Артем Гагарін, часто спілкуєтеся з ним?

– Він, здебільшого, займається організаційними питаннями, але за можливістю старається приїжджати до Кривого Рогу. Однак більшість часу знаходиться у Києві, займається різними питаннями, щодо гри та підготовчими моментами. Усі ці питання на ньому.

– Гагарін ‒ ще й провідний автор-сценарист студії «Квартал 95». Його жарти смішні? 

– Так, у нього є такий вогник, який може запалити. Гагарін з нічого може пожартувати і це буде смішно.

– Ні для кого не секрет, що президент України Володимир Зеленський дуже хотів відродити Кривбас. Як тобі взагалі Зеленський на чолі президента України? 

– Вважаю, що Зеленський один із найкращих президентів. Тому що у такий складний час для країни він залишився в Україні, на своїй посаді. Йому пропонували виїхати у перші дні повномасштабного вторгнення, залишити країну. Але він залишився і показав свої залізно-сталеві яйця і залишається Головнокомандувачем нашої держави. Мене бере гордість, що у нас зараз такий президент. 

– Від Кривого Рогу до фронту бойових дій – година-півтори їхати машиною. Страшно перебувати у Кривому Розі?

– Ну як сказати… Звичайно, що тут часто лунають повітряні тривоги. Можливо, недалеко можуть бути і прильоти навіть. Особисто мені не страшно. 

«Коли звільнили Безсмертного, гравці ПФК Львів були в шоці»

– Твій попередній клуб – ПФК Львів. Ти його покинув на правах вільного агента. Ти вирішив не продовжувати контракт чи з тобою не захотіли далі співпрацювати? 

– У нас був тристоронній зв’язок: я, керівництво ПФК Львів і Кривбасу. Нам вдалося про все домовитися та все було за обопільною згодою. 

– У складі Львова ти провів два роки. Що найбільше запам’яталося за цей час? 

– У нас був хороший колектив. Коли я прийшов, то мене відразу дуже добре прийняли. Тим паче, що я багатьох хлопців вже знав раніше. Колектив – це дуже важливо. Якби його не було, то це була би не футбольна команда. 

У нас були різні невдачі, могли погано розпочати сезон, часто змінювалися тренери, але колектив завжди залишався. Звичайно, що деякі гравці залишали клуб, приходили інші. Однак наш колектив завжди був міцним кулаком. 

– 29 жовтня 2020 року команду очолив Віталій Шумський, а наступного дня ти перейшов у ПФК Львів. Так швидко вдалося домовитися з новим тренером? 

– Мені пропонували перейти у ПФК Львів ще раніше. Але тоді був тренером Георгій Цецадзе, то він сказав, що подумає. Я чекав його рішення. Коли його звільнили, то я з’єднався з клубом уже з іншим головним тренером Віталієм Шумським, який сказав, щоб я приїжджав і мене всі чекають. 

– Ти прийшов до команди, коли тренером вже не був Георгій Цецадзе. Що про нього говорили в колективі?

– По-різному. Кожному гравцю один тренер не підійде, є всякі випадки в клубі. Комусь він подобався, комусь ні. 

– Цецадзе пробув у команді лише три місяці, чому він пішов? 

– Якщо чесно, то це питання мене не цікавило. Я з ним не працював і його не знаю. Я не знаходився у його команді. Мені запропонували перейти у ПФК Львів за тиждень-два до його звільнення. І я за ним сильно не слідкував. 

– Як тобі працювалося з Шумським? 

– Для нього це був перший досвід у Вищій лізі. Усі бачили та знали, що ми грали у простіший футбол, від оборони. Головне завдання було – надійно зіграти позаду. Десь нам щастило, десь ні. Як для дебюту в УПЛ, то Шумський виглядав непогано. 

– Шумський провів у команді чотири місяці, 9 матчів, три із них виграв, двічі зіграв внічию та ще чотири програв. Доволі непогані результати, як для ПФК Львів. Чому тоді Шумський пішов чи його «пішли»? 

– Це вже питання не до мене. Є футбольний клуб і керівництво. Тут я не можу відповісти.

Віталій Шумський. Фото: ФК Львів

– Далі прийшов Анатолій Безсмертний. Він провів у команді вже півроку. Показав ще кращі результати, ніж Шумський, але його теж звільнили. Де логіка в людей, це дивно? 

– Дивно. Команда була за Безсмертного і його підтримувала, але так вже склалося. На це є рішення керівництва клубу. Коли звільнили Безсмертного, то гравці були в шоці. Але ми нічого не могли зробити, наша робота – далі тренуватися та чекати, хто буде наступний тренер.

– Далі прийшов Олег Дулуб, який досі в команді. Як тобі з ним працювалося? 

– Дулуб – хороша, приємна людина і якісний тренер. Він хоче бачити футбол, а не бити вперед і головне надійно в обороні відігравати. Ні, він хоче, щоб команда грала на атаку. Я задоволений, що у мене був такий період часу, що я міг з ним поспілкуватися.

«Давали подвійні преміальні за перемогу над грандом»

– Скільки разів ти спілкувався з президентом ПФК Львів? 

– З президентом клубу я, на жаль, не спілкувався жодного разу. 

– Я знаю, що у Львова серйозні фінансові проблеми були у це міжсезоння. Ти через це залишив Львів? 

– Я не думаю. Ми вже тоді вели перемовини з Кривбасом, просто не могли дійти згоди зі всіх сторін, але потім все-таки досягли домовленостей. Чи є фінансові проблеми? Я не знаю, нам платили зарплату і все було добре. Нам все виплачували, тому я би не сказав, що були фінансові проблеми.

– Чи були у тебе затримки по зарплаті у Львові? 

– До повномасштабної війни нам все платили повністю, як має бути. Жодних затримок не було. Під час війни нам призупинили контракти, усі гравці на це погодилися, бо розуміли, яка ситуація в Україні. Коли нас зібрали перед літніми зборами, все заплатили, як має бути.

– Яка була найбільша премія у Львові та за який матч? 

– Платили стандартну премію. Могли більше заплатити, дати якусь подвійну преміалку, якщо ми грали проти нашого якогось гранду: Динамо, Шахтаря чи Зорі. Не хочу озвучувати цифри, але премія була непогана. 

– Така, як у Вересі? 70 тисяч гривень за перемогу? 

– Ні-ні, такої суми точно не було (сміється – прим. «УФ»)

«У Карпатах востаннє отримав зарплату без затримок ще у вересні 2019-го»

– До Львова ти був у Карпатах. Ти якраз застав фактично розпад команди. Наскільки у той час ‒коронавірус, розпад команди, ‒ тобі особисто було важко? 

– Було важкувато. Коли це все розпочалося, то були проблеми у фінансовому плані, потім ще коронавірус, плюс у мене була травма. Коли ми поїхали на збори у Туреччину, то я отримав серйозне ушкодження – у мене були проблеми з паховими кільцями. Дебютний рік в УПЛ у мене вийшов гіркуватий. Було морально важко, все на купу. 

– Я так розумію, що Карпати гроші не віддали та за це вже можна забути? 

– Не віддали. У мене на той час залишався контракт, я підписав угоду з клубом на три роки. Коли вже це все сталося і не віддавали зарплату, а я хотів піти, то ми довго вирішували це питання з клубом і все-таки досягли певної згоди. Ніхто ні на кого зла не тримає, бо я розумію, що в мене ще був контракт з Карпатами. 

– Що було з хорошого в Карпатах, чи лише погані спогади пригадуються? 

– Чому відразу погані? Навіть у той момент, коли вже були проблеми з фінансуванням, то був хороший колектив і всі свої пацани були. Багатьох я теж знав. Коли не було грошей, хлопці старалися себе якось морально підтримувати, тренуватися. Було багато хороших моментів. 

Коли вже були проблеми з фінансуванням, ми їздили на благодійний матч у Румунію, грали проти Клужа, а вони тоді виступали у єврокубках. Теж яскраві, цікаві спогади.

– Так це було ще у вересні 2019-го року, вже тоді були проблеми з фінансуванням? 

– Якраз у вересні була остання зарплата, яку нам заплатили без затримок. Після того вже були затримки щодо кожного місяця. 

«Перша зарплата у Шахтарі була 250-300 доларів»

– Розкажи взагалі звідки ти та як розпочинав грати у футбол?

– Я сам з невеликого селища Лівчиці, що у Львівській області. Футболом займався з 1-го класу, сам цього хотів. Я пройшов різні місцеві школи, згодом потрапив до Львова. Коли мені було 11 чи 12 років, то мені запропонували школу ФК Львів і я погодився. Був там до самого випуску, до 11-го класу, а після того у мене був період у Шахтарі. 

– Чим займаються твої батьки? 

– Мама в мене останні роки вже не працює, а батько часто їздив за кордон. Батьки ніколи не були проти того, щоб я займався футболом та підтримували мої захоплення.

– Хто був твоїм першим тренером? 

– Якщо враховувати дитячий футбол, то це Олег Колобич. Ближче до завершення школи до нас прийшов ще один хороший тренер ‒ Андрій Чіх. Колобич зараз тренує команду Львів/Демня, яка виступає у Прем’єр-лізі Львівської області. Чіх очолював ФК Львів і розвивав аматорський колектив Фенікс (Підмонастир).

– Взагалі ти вихованець академії ФК Львів, але у 17 років перебрався у структуру Шахтаря. Як ти там опинився? 

– У мене було кілька варіантів, де продовжувати кар’єру, але я зупинився на донецькому Шахтарі. 

– Яка була перша зарплата у Шахтарі? 

– Я прийшов у 17 років і у мене була зарплата 250-300 доларів. Це був 2015 рік. 

– Ти часто тренувався з першою командою? 

– З першою командою я двічі був на зборах. Під час сезону були моменти, що кілька молодих гравців могли підтягувати на тренування.

– Хто тебе найбільше вразив з гравців на тренуванні з основою Шахтаря? 

– Тоді були дуже хороші футболісти. Були Тайсон, Алекс Тейшейра. Найбільше вражав Фред, у нього дуже серйозний рівень гри. Також відзначу Факундо Ферейру. 

– Чому не вдалося вибороти місце в основі Шахтаря? 

– Звичайно, що конкуренція. Тоді було багато легіонерів і не робили ставку на українських гравців. Дуже рідко вистрілювали українці, бо більше ставили акцент на закордонних футболістах. Це і було основною причиною того, що я не закріпився у складі команди.

– У юнацькому складі Шахтаря ти грав разом з Віктором Корнієнком. Було видно ще тоді, що з нього буде топовий футболіст? 

– Чесно кажучи, не знаю. Тоді був такий дубль, що важко когось виділити. Сказати, що хтось був на голову-дві сильніший, я би не сказав. Була одна команда, ніхто сильно не виділявся.

– Також ти грав разом із Валерієм Бондарем і Юхимом Коноплею, а зараз вони основні гравці Шахтаря. Чи міг ти таке очікувати, коли грав з ними у юнацьких складах Шахтаря? 

– Вони хороші гравці. Тому я вважаю, що це заслужено.

«До збірної України добирався би автостопом»

– Ти грав за різні юнацькі, а також молодіжну збірну України. Який матч тобі запам’ятався найбільше? 

– Було кілька цікавих матчів. Напевно, найбільше запам’ятався матч у кваліфікації на Євро U-19, коли нашим тренером був Володимир Єзерський, там ми були у групі зі збірною Нідерландів. Тоді за них виступали класні гравці ‒ як той же Джастін Клюйверт. Ми їм дали бій, але приблизно на 80-ій хвилині створили на рівному місці пенальті у власні ворота, поступившись їм 1:0.

– Проти кого було грати найважче? 

– Думаю, що якраз проти Нідерландів. Також нелегко були грати з французами і німцями. 

– Як думаєш, чи є шанси потрапити у національну збірну України, виступаючи за Кривбас? 

– Чому ні? Звичайно, що є шанси. Головне – працювати. Для того, щоб потрапити у національну збірну, треба вдвічі більше працювати. І все доводити на футбольному полі. Тоді тренерський штаб збірної України може тебе побачити. Все залежить від самого футболіста.

– Якби тобі зателефонував Олександр Петраков і запросив у збірну, щоб ти зробив найперше після цього дзвінка?

– Спочатку би відійшов від приємного шоку, а потім зателефонував своїм батькам.

– Чи був би ти готовий їхати на велосипеді до розташування збірної? 

– Я би навіть автостопом добирався. Взяв би один рюкзак, кинув туди бутси і добирався попутками.

«Корупція – найголовніше зло українського футболу»

– Найбільші гроші, які ти заробив?

– 100 000 гривень.

– Найбільша витрата за готівку?

– 30 000 гривень. 

– Айфон?

– Так (сміється – прим. «УФ»). Це ще був 12-й айфон.

– На що витратив першу зарплату?

– Допоміг батькам, половину суми віддав їм, а решта залишив собі.

– Коли востаннє (й з якого приводу) напивався?

– Давно вже такого не було. Востаннє це було, коли ми зі Львовом обіграли донецький Шахтар у Харкові. 

– Хто або що – найбільше зло українського футболу?

– Корупція.

– Людина, якій би ти ніколи не подав руки?

– Можливо, і є така, але я не буду називати прізвища.