«Я думав: який дім? Білий?»: Чеберко – про зустріч із Байденом, рестарт у збірній і спілкування з Ребровим

На міжнародному турнірі Canadian Shield збірна України задіяла 8 легіонерів, але лише один із них представляв, власне, MLS. Зате це був недавній чемпіон об’єднаного чемпіонату північноамериканських країн США та Канади – і досить особливий гравець для нашої національної команди. 

Євген Чеберко повернувся до збірної України не через гучні заголовки чи голосні заяви. Його шлях — про терпіння, послідовність і внутрішню зрілість. Сьогодні він не драматизує поразки, не зациклюється на помилках і не женеться за моментальним визнанням. 

В ексклюзивній розмові із сайтом «Український футбол» Євген Чеберко розповів: 

• як змінилося його ставлення до футболу, 
• що для нього означає виклик до збірної, 
• яку роль відіграє довіра тренера, 
• про ситуацію з Мудриком, 
• кого вважає найкращим футболістом збірної України зараз, 
• про зустріч в Білому домі з президентом США, 
• як бачить власну клубну перспективу 
• та що хоче залишити після себе. 

Чеберко — вихованець дніпровської футбольної школи. За Дніпро дебютував у 2015 році, далі був сильний період у Зорі, а згодом – перехід у європейські чемпіонати: Австрія (LASK), Хорватія (Осієк). Зараз Євген виступає за американський Коламбус Крю в Major League Soccer, де демонструє стабільну гру на позиції центрального захисника. У складі юнацьких і молодіжної збірних України відіграв понад 30 матчів, дебютував за національну команду в 2020 році – провів другий матч цьогоріч.

«Хочеться поїхати на чемпіонат світу з національною збірною»

– Євгене, коли ви отримали повідомлення про повернення в національну команду, що першим промайнуло у вас в думках? Це був сплеск адреналіну, страх чи усвідомлення відповідальності? 

– Була велика радість: я багато думав про збірну, багато працював, щоб повернутися. Після цього наступило невеличке хвилювання, але, знаєте, це було приємне хвилювання. Треба було проявити себе, але я не думав про це, а просто був страшенно радий, тому що зможу побачити своїх друзів — більше за це. 

– У вас була велика перерва після першого матчу за збірну у 2020 році. Що змінилося, якби ви себе в збірній порівняли, можливо, тоді і зараз? 

– Тоді я просто був молодшим, більш вразливим до критики, бо, як Ви сказали, думав, що треба тільки добре грати, добре себе проявити, і від цього залежить далі моє майбутнє в збірній або в іншому клубі. Зараз я так не думаю, а живу сьогоднішнім днем. Не розмірковую багато про майбутнє і минуле, просто отримую задоволення від життя, від тренувань, і тому якось легше мені в цьому плані. 

– Якщо у Вас є ідеальна модель розвитку, до якого рівня Ви прагнете дійти в найближчий рік-два? Чи Ви так не загадуєте? 

– Хочеться знову виграти з Коламбусом якийсь трофей у цьому сезоні. Поїхати на чемпіонат світу з національною збірною, який буде проходити тут, у США. Є багато цілей, але я не думаю про майбутнє, тому що це залежить від того, що ти робиш зараз. 

Якщо я буду грати в основі клубу і без травм, буду правильно відновлюватися, розвиватися, тоді звертатимуть увагу. Якщо ти цього не робиш, то немає сенсу надіятися, що щось з’явиться по якомусь чуду.

Євген Чеберко, фото: УАФ

У цьому сезоні, думаю, я виросту ще більше. А там подивимося: якщо все буде добре, якщо не буде травм, якщо буду дуже добре, гарно грати і стабільно — чому б ні? 

«Вболівальники мають зрозуміти, що в футболі багато команд, котрі можуть грати зараз на високому рівні»

– Як ви можете оцінити виступи збірної України в Канаді? Тому що тут, в Україні, було, як завжди, багато критики.

– Нічого нового, звичайно. Я розумію, про що ви кажете. І я розумію, чому вболівальники завжди загостряють увагу на цьому. Але я думаю, вони мають вже всі зрозуміти, що в футболі багато команд, котрі можуть грати зараз на високому рівні. І вже всі збірні навчилися грати в футбол. Як мінімум, вони навчилися захищатися. 

А у нас, у наших людей, або у людей з інших країн є таке відчуття, що Канада, США чи Індія — ще не вміють нічого. Або Канада тільки в хокей може грати, а США – в американський футбол, а хтось ще не може навіть грати ні в який спорт. Це трішки застаріле поняття у нас в Україні, у наших вболівальників. 

Тому я можу сказати, що досвід був гарний, але й було важко гравцям, які летіли з України і з Європи, тому що дуже важка дорога. Відрізняється тут час, погодні умови. До іншої команди трішки треба теж прилаштуватися і зрозуміти, як вона грає, як тобі потрібно грати проти неї. Тому варто оцінити турнір із позитивної точки зору, плюс були гравці, які отримали виклики вперше або не грали давно і зараз пограли трішки. 

А у тренерського штабу був час перевірити нових гравців, перевірити зв'язки. І я думаю, можна ставитися з позитивом до цього. На жаль, ми програли Канаді, але я гадаю, що програли не так, як було по рахунку. Так, забили тільки наприкінці — і вони ще мали шанси, але ми створили достатньо моментів, щоб був зовсім інший результат. 

– Як вам взагалі працювалося з тренерським штабом Сергія Реброва? 

– Чудово. Трішки на початку хвилювався, тому що до цього ніколи з ним не спілкувався і ніколи не грав проти його команд. Тому було цікаво, але й страшно на початку. Можу сказати, що тренерський штаб у національної збірної дуже добре сформований, тому що всі знають, за що відповідають, як повинна грати національна команда і які установи гравцям треба давати. Було цікаво і було приємно подивитися зсередини на це все.

Сергій Ребров, фото: УАФ

«Виділив би Забарного, тому що зараз дуже видно, що він грає у англійській Прем’єр-лізі»

– А кого Ви можете виділити з гравців збірної, хто, на Вашу суб'єктивну думку, на даний момент найсильніший? 

– Виділив би, я думаю, Забарного, тому що зараз дуже видно, що він грає у англійській Прем’єр-лізі. Він дуже спрогресував, і видно, на якому тепер рівні, який досвід у нього є, і здається інколи, що йому легко навіть грати проти інших команд. 

Мені також подобається Циганков. Дуже гарна техніка, приймає швидкі рішення, ніколи не губить м'яч, і видно теж зараз, що він багато вже грає в Європі і вийшов на інший рівень. Можу сказати про Зінченка, Судакова, тому що вони теж дуже гарного рівня футболісти, і якщо вони на піку, то, думаю, це найкращі футболісти в збірній України. 

Важко когось виділити, але, думаю, ось ця четвірка така. 

«Мудрик? У житті багато є історій, коли підставляли, давали препарати — і гравець цього не знав»

– Що можете сказати з приводу ситуації з гравцем національної збірної Михайлом Мудриком? Чи дійсно міг хтось підставити гравця? Як ви гадаєте, взагалі таке можливо? 

– Не очікував такого питання. Можу сказати, що в житті багато є історій, коли підставляли, давали препарати — і гравець цього не знав. Тому все можливо в житті, все могло трапитися, я тільки хочу побажати Міші не здаватися. І, сподіваюся, завершиться скоро цей термін, в який він не може грати, і він повернеться і до збірної, і до клубу, і покаже, якого рівня він футболіст. 

– Що робити, щоб уникнути такої біди? Не їсти в ресторанах, не знаю, ще щось? Були версії, що йому там нібито і в ресторані підсипали заборонені речовини, до такого вже дійшло. 

– Як я сказав, може все в житті трапитися, але думаю, за ресторани — це трішки перебільшили, але є такі випадки, коли, знаєте, тобі дали в клубі якусь пігулку, а там міг бути допінг. І він може проявитися наступного дня або через тиждень, коли ти його не очікуєш. Тому, можливо, доктори не знали цього, або не знали, яка пігулка — багато може кейсів бути в цьому випадку. 

– Про пігулки-ресторани говоримо гіпотетично: багато ж є способів доставки заборонених препаратів у організм…

– Але я думаю, що Міша точно не вживав спеціально, свідомо. Як, хто і коли підставив, де це було — я не можу сказати, тому що про це все ми можемо тільки догадуватися.

Михайло Мудрик, фото: ФК Челсі

«Динамо і ФК Олександрія — дві команди, які мені найбільше подобались у чемпіонаті України цього сезоні»

– А з ким товаришуєте з українських футболістів, кого особливо були раді бачити? 

– Тих, із ким грав ще в Україні. Це Кабаєв, Тимчик, Михайличенко… Назарина, з яким грав ще в Дніпрі, Піхальонок. Багато гравців, з якими я перетинався або грав у одних командах – і тому хотів поспілкуватися і побачити тих, кого давно нікого вже не бачив.

– Навіть з-за океану підтримуєте контакт?

– Це важко трішки тут робити, тому що велика різниця в часі, і ти не так вже спілкуєшся, як раніше – кожного тижня або в вихідні. Але є футболісти, як Тимофій Сухар. Зараз він був у Колосі, я з ним багато спілкуюсь, тому що знаю його з 14 років. Зараз тут в Америці зі Сватком спілкуюсь. Із «європейців» – із Кабаєвим, Кочергіним, Владом Веремеєвим, він зараз в Азербайджані. Це все футболісти, з якими я спілкуюся більше, ніж з іншими. 

– Чи слідкуєте ви за УПЛ? Які клуби можете виділити зараз? Тому що після 2022 року все так дуже змінилося, після початку повномасштабного вторгнення.

– Трішки слідкую, хоч і не дуже багато ігор дивлюсь, тому що вони завжди рано, як для США, тому не встигаю. Але з тих ігор, що я дивився, у цьому сезоні мені сподобалися ФК Олександрія дуже і Динамо (Київ) — вони чемпіони, і я думаю, вони заслужили це право. Динамо і ФК Олександрія — дві команди, які мені найбільше подобались у чемпіонаті України цього сезоні.

«Найважчий матч? Коли закамбечили з Інтером (Маямі) Суареса, Бускетса та Альби»

– Який матч сезону ви для себе визначили як найважчий і чому — аналіз не по голах, а по тому, як ви його прокачали тактично, ментально, командно?

– Думаю, проти Інтера (Маямі) у Кубку Ліги, коли ми програвали 0:2 і виграли 3:2. Можливо, перформанс був не такий на 100%, аби всі кричали вау і це круто, але сам матч проти Суареса, Бускетса та Альби, як ми повернулися в гру, показали характер і пройшли, та в результаті виграли цей кубок… Я думаю, це був один із найтяжких і найкращих наших матчів у тому сезоні. 

– Фанати Коламбуса відзначають вашу високу кількість передач та дотиків – це вже геть показник плеймейкера:) Як ви ставитесь до ролі розпасівника у тактичній схемі вашої команди? 

– Для мене це добре, тому що я полюбляю грати з м'ячем. Але я – захисник, тож буду найбільше долучатися до гри, якщо ми робимо білд-ап від голкіпера. Тоді отримую м'яч, даю першу передачу. Тому важливо, який саме ти дотик робиш: якщо ти даєш пас голкіперу назад або партнерам по захисту, то це не дуже вражає. А якщо ти робиш навіть менше дотиків, але у тебе постійна передача вперед, це краще. Це те, що я стараюсь робити кожну гру, а на цифри я не так звертаю увагу. Це класно, але не найголовніше.

Євген Чеберко, фото: Instagram

– А яка статистика цього сезону для вас найважливіша? 

– Була б найважливіша для мене, якщо б у нас був кліншіт, тобто голкіпер міг грати на нулі, а ми б не пропускали голи. Щоб сезон завершити найкращою обороною у Лізі. Але останні матчі ми багато пропускали, тому не все йшло по плану, як на початку сезону, але ми працюємо для цього. Я думаю, ми повернемося на гарну стежину й будемо грати краще в обороні. 

– У Коламбусі ви вже досвідчений гравець. Чи відчуваєте зараз, можливо, якийсь такий потяг вести вперед молодь? І якщо так, то як це проявляється? 

– Намагаюсь бути прикладом для молодих. Коли вони щось запитують, я можу їм підказати. Тому що зараз у мене краще з мовою, можу підказати, дати якісь поради. Але я не відчуваю, що мені треба тягнути, більше, ніж інші, тому що у нас багато досвідчених гравців, є й старші, ніж я. Але якщо хтось хоче щось запитати, я можу порекомендувати щось. 

– На Redditі прочитала пост фанів Коламбуса, що ви стали машиною та зміцнили свою гру. Це від тренера таке зростання? І взагалі, який він тренер, Вільфрід Нансі? 

– Чудовий! Тому що він, перш за все, відштовхується від нашої гри та хоче завжди грати першим номером. Неважливо, проти кого ти граєш, у нього є своя система, принципи, які він ніколи не хоче порушувати. Ще Вільфрід дуже добре психологічно впливає на гравців. 

Спочатку дуже багато зі мною розмовляв, тому що мені здавалося, що я не готовий, не в формі, не можу показати те, що вмію. А тренер завжди мене підбадьорював і казав: «Ми тебе вибирали з поміж 5-6 гравців, тому якщо взяли – довіряй нам. Ми знаємо, який ти гравець, і що ти можеш показати і дати нам». Нансі – дуже сильний тренер, як футбольно-тактично, так і психологічно. Навіть у цьому сезоні у клуб найняли психолога для гравців. Думаю, це важлива деталь. 

Кажете, я став, як машина? Потішно:) Не знаю, хто таке сказав, я такого не відчуваю, але так – я виріс, більше досвіду, можливо, трішки сильнішим став. В MLS інтенсивний чемпіонат, особливо влітку, коли дуже спекотно, тут дуже важко грати. Тож фізично краще себе почуваю, але машина… Я б так не сказав:)

Євген Чеберко, фото: Instagram

«Іспанія найбільше подобається — це чемпіонат, в якому я б себе бачив»

– Ваш контракт із Коламбусом діє до кінця 2026-го, вірно? Вам подобається в Америці? Нема думки повернутися в якусь європейську лігу? 

– Якби була гарна пропозиція, я би її розглядав. Але зараз ішов би у нову команду більш свідомо, ніж просто повернутися в Європу і не знати, грати чи не грати, який там чемпіонат. Просто піти, щоб піти – я б так не робив. Тому Завжди хочеться грати у сильнішому чемпіонаті, тому що більше будуть звертати увагу, більше шансів отримати виклик до збірної. 

Але, як я сказав, не забігатиму вперед. Я так робив у своєму житті, і таке у мене траплялося, що забігав, думав, що вже буду там, там і там, а нічого такого не траплялося. Зараз я щасливий у цій команді з цим тренером, ми граємо в дуже гарний футбол. Коламбус зараз – одна з найсильніших команд в Америці. Мені все подобається. І якщо вже повернутися в Європу – то щоб грати у більш класному чемпіонаті. 

– А які європейські ліги Вам до вподоби за стилем гри, де б Ви себе відчували комфортно? 

– Я думаю, у кожному чемпіонаті була б адаптація. Я вже через це проходив. У мене вона приблизно займає 5-6 місяців. Із топ-5 чемпіонатів, які мені найбільше подобаються, – це Іспанія, Англія… Але в Англії мені було б важко грати, а от Іспанія найбільше подобається — це такий чемпіонат, в якому я б себе бачив. Але це дуже важко — грати у топ-5 чемпіонатів, тобі потрібно вміти все, не тільки грати з м'ячем або без, тобі треба бути вже готовим футболістом високого рівня. Ще подобається Голландія, думаю, там було б цікаво мені пограти.

«Я медитую і в нас є киснева кабіна»

– Ви сказали, що багато працювали над собою, але що особисто Ви змінили, можливо, у своїй голові, звичках, чи саме дисципліні, щоб заслужити цей виклик зараз? 

– Навіть не знаю. Думаю, це просто інший досвід, який я здобув за кордоном, коли грав у Хорватії, Австрії, і зараз тут, в Америці. Тому десь я почав спостерігати за футболом і відчувати себе більш легко. 

Я не думаю, що футбол — це єдина річ, що дає мені задоволення в житті. В мене є сім'я, є дружина, є друзі, є набагато важливіші речі, ніж футбол. 

Про це я не думав, коли був молодшим. Тоді думав тільки про футбол, що тільки це в мене є. Зараз я ставлюся легше до цього, тому, можливо, це допомагає, тому що я не закопуюся, якщо щось не вдається. 

Я раніше казав собі, що неправильно щось роблю, треба більше працювати, а зараз більш спокійно це все сприймаю. І мені легше вдається пережити, якщо проводжу невдалу гру, легше забути і перейти до наступної. 

Євген Чеберко, фото: Instagram

– А з урахуванням інтенсивності матчів між клубом та збірною, Ви, можливо, ввели якісь там нові ритуали чи методи відновлення, про які раніше не говорили?

– Нових методів я Вам не відкрию. Більше сплю, працюю… У нас в клубі є така кабіна, в яку ти лягаєш і дихаєш киснем — і ти там проводиш одну годину. Ось це тільки нове, що роблю більш-менш постійно. Стараюся більше спати, гарно харчуватися, більше часу проводити з друзями, бо коли ти на позитивних емоціях — і відновлення легше.

– Чули таке, що деякі гравці зараз звертаються до нейромоделювання або йоги для поліпшення реакції? Чи є у вас щось таке подібне у програмі підготовки? 

– Нічого собі, це якась нова система в Україні? Якщо це буде виходити і воно буде давати результат, чому ні? Зараз в Америці багато є різних моделей, які гравці пробують. Роблять таке, що в Україні здавалося неможливим. Що я сам люблю і намагаюсь робити — я медитую, бо це допомагає мені, тому можу сказати, що, можливо, треба спробувати більше приділяти цьому часу. Знаю людей, які пробували — і їм це не заходило, тому це все індивідуально. 

– Чи був вже той момент конкретний якийсь матч, коли Ви відчули, що нарешті досягли рівня, на який заслуговуєте? 

– Це складне питання, тому що коли ти граєш дуже добре, то думаєш, що можеш ще краще, або щось інше зробити. І ти забуваєш про те, про що мріяв місяць назад – дійти до цього рівня. 100% такі гри і моменти вже були в моїй кар'єрі, коли я думав: «О, ось зараз я відчуваю себе найкраще, найсильніше!» Десь були такі моменти, але коли ти досягаєш однієї вершини, ти хочеш залізти на нову. 

«Я думав: Який Білий дім? Може, жартують?

– Ставши чемпіоном MLS, Ви зустрічались з президентом Америки Джо Байденом у Білому домі. Розкажіть, як це було.  

– Було таке відчуття, що це не насправді. Я сам з маленького міста з України, приїхав в Америку, не знаючи ще англійської добре. Думав: «Який Білий дім? А, може, жартують?» Мені це взагалі не цікаво було.

Але коли реально нам дали костюми, сказали, що ми їдемо туди, і все офіційно, то я повірив. Коли ти туди заходиш, ти відчуваєш таку атмосферу, таку security, бо там працює дуже багато людей. Такі відразу спогади й асоціації, як у цих фільмах, що там у Білий дім пройшли терористи і замінували або пограбували чи, там, не знаю, хочуть вбити президента…:) 

Євген Чеберко і Джо Байден, фото: Instagram

Я думаю, це неможливо, тому що там мільйон людей працює над безпекою, щоб непрохані люди не потрапили в Білий дім. І коли побачив президента у нього в офісі, де вони приймають рішення, таке виникло враження, що ти відчуваєш цю енергію! Там же приймаються такі глобальні рішення, як-то розв'язувати війну чи не розв'язувати війну, допомагати цій країні або не допомагати цій країні… І ти розумієш, що енергія там трішки важка, і коли починаєш це усвідомлювати, думаєш: «Ага, не все так просто тут». 

Але було прикольно побачити, усвідомити, що ти досяг цього рівня і твою команду запросили до Білого дому побачити це зсередини — це дуже прикольно і дуже круто. 

– Розкажіть про фанів. Як взагалі з цим в Америці? Вас впізнають на вулиці? Так, як в Європі, трохи менше чи більше? 

– Я думаю, 100% менше, тому що тут, в Америці, багато видів спорту, і футбол не на першому місці. Коли ти бачиш умовного баскетболіста або гравця з американського футболу, вони фанати їх точно знають, тому що полюбляють ці види спорту. 

І вони відрізняються: великі розміром, і вищі за нас, і ширші за нас. Виглядають, як реальні спортсмени! Коли ми приходимо, то виглядаємо, як звичайні люди – такого ж розміру, як і всі. 

Але 100% когось із наших зірок команди у місті впізнають більше. Мене – поменше, тому що я не зірка. Але буває, наприклад, коли кудись летиш, можуть підійти в літаку і попросити фотку або щось таке. 

«На людей, які ніколи нічого не робили і просто пишуть коментарі, не треба звернути увагу»

– Після того, як Ви знову зіграли за збірну, чи писали українські фани в інстаграм? 

– Так, були повідомлення, але я би не сказав, що дуже багато – можливо, повідомлень 5-10. Я не знаю, не дивився, якщо чесно. Мій інстаграм не дуже прикольний, тому не дуже багато людей пишуть мені. 

Більше повідомлень було від моїх друзів, яких я знаю, ніж просто від якихось сторонніх людей.

– А як ви ставитесь до критики? Читаєте щось про себе? Чи взагалі до соцмереж байдуже ставитись? 

– Можна сказати, що байдуже, тому що коли ці люди пишуть щось таке… Неважливо, навіть гарні речі, що ти добре граєш, або добре команда зіграла… Це теж на тебе може вплинути, і ти можеш подумати: «О, я вже досяг цього рівня, і мені вже нічого не потрібно, тому що мені написало 5 фанатів, який я класний». А наступну гру зіграв не дуже, і вони вже пишуть щось образливе.

Євген Чеберко, фото: Instagram

Тому я вже багато соцмереж не читаю. Коли починав грати, так, звертав на це увагу, але після 23-24 років тобі не потрібно їх читати. Тому що якщо ти читаєш, значить, хочеш щось отримати від людей або самостверджуватися. 

Як на мене, ти можеш сприймати критику від тренера, тому що він знає, як ти граєш, і що від тебе він хоче бачити. Ти можеш сприймати критику від близьких людей, які були поряд з тобою і в гірші часи, і в найкращі часи, і можуть щось підказати тобі. Від твоїх найближчих друзів, родини. А на інших людей, які ніколи нічого не робили або просто пишуть ці коментарі і думають, що це все легко, не треба звернути увагу.

– Чи у Вас з дружиною з’явилися в США вже нові побутові звички або улюблені місця, в котрі ви вже ходите, як вдома? 

– Так, у нас є такі. У неділю дружина з іншими українцями ходить до церкви тут, і коли в мене є час, я теж намагаюся не пропускати. Це звичка, яка в мене тут сформована вже більше, ніж була в Україні. Також – після церкви зустрічатися з друзями, йти на ланч. Є парки, які ми полюбили тут, ходимо гуляти. 

Полюбили пару ресторанів: японська їжа, суші, стейк-хаус, але частіше їмо вдома. Дружина класно готує, тому я кажу їй, що треба їсти вдома, а вона каже, що треба більше виходити, а я їй: «Навіщо, якщо ти можеш класно готувати?» 

Знайшли в США нових друзів, з якими можна поспілкуватися, можливо, щось нове перейняти від них.

– Як Ви підтримуєте баланс між Україною та життям за кордоном? 

– Це важко, тому що в мене в Україні залишилася мама, ще бабуся в Мелітополі. Тому буває, що кожні 3-4 місяці на мене накатує, і я думаю про те, що не знаю, коли їх знов побачу. Або з’являється бажання повернутися до України, аби бути поближче до них. 

Читаєш новини, і може раптово нахлинути, тому що ти бачиш, що коїться з людьми, і не можеш на це дивитися без емоцій. І хоча не можеш на це вплинути, але можеш допомагати — це єдине, що, можливо, треба робити всім людям, допомагати нашим збройним силам, благодійним організаціям, перевіреним людям, а не комусь кинути — і ти не знаєш, куди гроші пішли. 

– Це допомагає морально?

– Мені морально допомагає футбол, тому що ти граєш і можеш забутися на 3-4 години і не думати про це, поки ти на стадіоні, на базі або на виїзді. Допомагає спілкування: подзвонити до мами, бабусі або друзів в Україні – знати, що з ними все в порядку — окей, значить, сьогодні все добре, можливо, не так все погано. 

«Хочу, щоб такий був у мене спадок: що я хороша людина»

– Як футболіст з України, Ви вже пишете свою історію. Що Ви бажаєте залишити після себе? 

– Хочу залишити спадок, що я був хорошою людиною і допомагав, коли мене просили. І завжди хочу бути простою людиною, не так, щоб люди думали: «О, він зірка, він не буде з нами спілкуватись». Тому що в мене були такі приклади навіть тут, в Америці. Мені казали: «Ти інший, спокійний, завжди спілкуєшся, відгукуєшся на все». 

А у футбольному плані — як буде. Хочеться, щоб команда була сім'єю, виграти ще трофеїв й увійти в якусь історію команди, але це не найголовніше в житті, я думаю.