«Я побачив від Голанда підтримку нашої країни»: Ауссі – про Боруссію, благодійний матч з Динамо та переїзд до Іспанії

Після початку повномасштабної війни дортмундська Боруссія зіграла благодійний матч з Динамо. Тоді кияни виграли із рахунком 3:2, на стадіон прийшло кілька десятків тисяч глядачів, а зібрати на потреби України вдалося 400 тисяч євро. У складі німецького клубу проти екс-одноклубників тоді зіграв український захисник.

Залишитися в Боруссії футболісту зі школою українських грандів не вдалося, проте його міжнародна кар’єра продовжилася. Вже цього літа Ауссі переїхав із Вірменії до іспанської Понферрадіни, яка вилетіла до третього дивізіону.

Що крутіше: академія Шахтаря чи школа Динамо? Як став капітаном в молодіжній збірній України? Що було не так у Дортмунді? Як Ерлінг Голанд ставиться до України? На ці та інші питання Алан Ауссі відповів сайту «Український футбол».

«Іспанія – є Іспанія, все з розумом»

– Зараз ви перейшли до Понферрадіни. Як відбувся трансфер: ви вже давно перебували в контакті з клубом чи все сталося швидко?

– Ми домовлялись ще з зими та вели перемовини. На жаль, клуб вилетів з Сегунди до третьої за силою ліги, але нічого вже не зробиш. Буду віддаватись на всі 100%, щоб допомогти команді на полі! 

– В оголошенні клубу сказано, що ви будете виступати за другу команду (Deportiva B). Як оцінюєте свої перспективи щодо потрапляння до першої команди? Можливо, була розмова з головним тренером щодо цього, або з керівництвом клубу?

– Я за віком ще підходжу під заявку до другої команди, але маю право грати за основний склад. Зараз я проводжу збори з першою командою, проте сподіваюсь, що все надалі буде добре та я зможу проявити свої кращі якості. 

– Передсезонка підійшла до кінця. Що з тренувань в Іспанії здивувало, порівняно з Динамо, Шахтарем, Боруссією та Вірменією? 

– Чогось кардинально нового для себе не можу виділити, можу лише сказати, що мені подобається, як побудований тренувальний процес у команді. Самі тренування дуже інтенсивні, майже без зупинок. Іспанія є Іспанія, все з розумом.

Алан Ауссі, фото: ФК Понферрадіна

– Понферрада – невеличке, але доволі цікаве містечко, яке знаходиться посеред гір. Ви вже встигли обжитися, адаптуватися? 

– Так, тут дуже цікаво та спокійно водночас, гарна природа, гори. Я тут не сам, а з дівчиною та собакою. Потихеньку звикаємо. Я вже почав вивчати іспанську мову.

– Які у вас плани на майбутнє: можливо, є країна, де ви би хотіли пограти? Чи є ціль повернутися до України і закріпитися у топ-клубі?

– Насправді ті, хто мене добре знає, не дадуть мені збрехати: я все життя мріяв грати у Іспанії, так що, можна сказати, що я свою мрію втілив у реальність. Але це тільки початок, попереду багато праці!

«В Динамо я зустрів не дуже добре відношення до себе»

– Свого часу ви починали кар’єру в провідних клубах і встигли побувати в складах обох українських грандів. Якщо порівняти підхід в академіях Шахтаря та Динамо, то які відмінності взагалі можете виділити між ними?

– Якщо порівнювати той підхід, який я застав в Шахтарі, та той підхід, який я застав у Динамо, то я неодмінно оберу Шахтар.

В Шахтарі з дитинства великий акцент на індивідуальні здібності та на контроль м‘яча, а в Динамо, коли я ще був там, а це було до того, як киян очолив Мірча Луческу, були дуже великі фізичні навантаження, а в моєму випадку ‒ ще й психологічні. Дуже багато молодих гравців отримували серйозні травми через перенавантаження та форсування відновлення. 

– Чи були якісь тренери, з якими у вас склалися особливі відносини, або партнери по команді? Спілкуєтесь з кимось до сих пір?

– Так, на щастя, в Шахтарі майже з усіма тренерами, з якими я мав можливість працювати, були добрі відносини. Підтримую ці стосунки із деякими з них та дуже їх поважаю.

– А із Динамо?

– На жаль, в Динамо я зустрів не дуже добре відношення до себе. З гарного боку можу виділити тільки реабілітологів Сергія та Володимира, ще масажистів та на той час головного лікаря в командах U-21 та U-19. Від них я бачив добро в складні хвилини.

– Можете назвати прізвища Сергія та Володимира?

– Я гадаю, кому треба – ті зрозуміють.

– І, можливо, трохи провокаційне питання: за кого вболіваєте? Шахтар чи Динамо, враховуючи що обидва клуби для вас не чужі?

– По моїх відповідях можна здогадатись.

Алан Ауссі у Шахтарі. Фото: Google

«За якими параметрами відбувається відбір – не зрозуміло»

– Нечасто можна зустріти гравця збірної України з сирійським корінням, а ви досягли того, що навіть були капітаном у кількох молодіжних категоріях. Як вам гра за молодіжні збірні України, міжнародний досвід, необхідність відриватися від клубної роботи задля цього?

– Так, для мене це була велика честь. Я хочу подякувати за той час Олегу Володимировичу Кузнєцову, який вірив у мене навіть тоді, коли я не грав в клубі. Гадаю, що я його не підвів.

На жаль, в збірну U-21 мене не викликали, хоча був час, коли мені було 19 років, я стабільно грав уже на професійному рівні, навіть встиг зіграти в єврокубках проти Копенгагена. Десь забивав, десь віддавав гольові, але, на жаль для мене, виклик на мою позицію отримувала ще більша молодь з U-19 наших топ-клубів країни.

За якими параметрами відбувається відбір – незрозуміло, я гадав, що еврокубки ціняться краще, ніж чемпіонат U-19.

«Бро, я вже віддав футболку на аукціон, вибач»

– Після початку повномасштабного вторгнення ви деякий період провели у Боруссії (Дортмунд), але потім, після переходу до Пюніка, ви писали наступне: «Дортмунд не дуже гарно відносився до мене, але я все одно вдячний їм». Що саме вам не сподобалося у німецькому клубі та як проявлялося це «не дуже гарне» ставлення?

– Так я пам’ятаю це, зараз поясню. Цю фразу десь вирвали з контексту та зробили пост ‒ і воно розлетілось. Але я дав після цього інтерв’ю дортмундській газеті, якій пояснив наступне: «Я дуже вдячний Боруссії за нагоду та за той час, коли вони протягнули руку допомоги, але я майже відразу, як там опинився задавався, питанням: які їхні наміри щодо мене. Я прямо говорив: «Якщо ви не плануєте мене залишати, то я поїду та буду вирішувати своє майбутнє далі», на що вони мені відповідали: «Ти повинен зробити все можливе в Дортмунді, залишайся, сподіваємося, ми підпишем з тобою контракт». На жаль, час ішов, а вони тягнули та нічого не казали.

– І що потім?

– Сталася зміна тренера. Той, з яким я працював у Боруссії U-23, підписав контракт з командою Бундесліги (Енріко Маасен, наразі очолює Аугсбург – прим. «УФ»). Думаю, що якби він залишився, то і я б залишився, але це вже ми ніколи не дізнаємось. 

Мені потім запропонували поїхати на сбори до Австрії з другою командою, але вже тоді в мене була пропозиція від Пюніка та шанс зіграти у Лізі чемпіонів, це мене переконало поїхати у Вірменію.

– Уточню. Тобто, маючи на руках запрошення із резерву Боруссії, ви вирішили поїхати в Пюнік?

– Так. Хтось скаже, що то була помилка ‒ не поїхати на сбори з другою командою Боруссії заради пропозиції з Вірменії, але треба розуміти, що я трохи більше трьох місяців кожен день віддавав себе на 200% та чекав, щоб мені щось вже сказали: так або ні, будь що. Тож, коли вони після відпочинку запропонували їхати на збори – я був спустошений та обрав їхати та грати у еврокубках.

– В той час ви тренувалися разом із Ерлінгом Голандом, за яким вже тоді стояла черга зі світових грандів. Чи спілкувалися ви з ним? Що запам'яталося вам зі спільних тренувань разом із Ерлінгом?

– Так, з Ерлінгом, звісно, спілкувались. Не так багато, але спілкувались, як товариші в колективі. Що мене приємно здивувало, то це те, що дуже здорове ставлення один до одного в Боруссії, як у справжній сім’ї. Я не відчував себе якось не так через те, що такі глиби, як Матс Гуммельс, Мануель Аканджи, Юлі Брандт, спілкувались зі мною, наче ми не перший день в команді разом граємо. Це дуже допомагало мені, додавало впевненості. 

– Також ви зіграли за Боруссію благодійний матч з Динамо (2:3). Тоді було зібрано 400 тисяч євро на допомогу Україні, на трибунах зібралося 35 тисяч глядачів. Які у вас залишилися спогади та враження від того матчу?

– Це було як у казці: такі матчі і є футбол, чиста магія, відчував себе дуже впевнено, тому що коли ти одягаєш футболку одного з найкращих клубів світу та граєш на одному з найкращих стадіонів – ніякий «редбулл» не потрібен, в тебе і так виростають крила. Я був дуже радий, що мав згоду допомогти зібрати кошти для моєї країни. 

Алан Ауссі та Віталій Буяльський. Фото: ФК Динамо

– Повертаючись до Голанда: він після тієї гри виклав фото з підписом «більше, ніж гра». Чи знаєте ви про його ставлення до війни в Україні? 

– Так, мене дуже багато людей просили дістати його футболку, щоб зробити аукціон на допомогу для ЗСУ. В перерві цього матчу ми сиділи з ним поряд і я мав згоду запитати його стосовно цього, на що він мені відповів: «Бро, я вже віддав футболку на аукціон, вибач». Я побачив від нього підтримку нашої країни.

– Після гри ви казали, що ваші друзі перебувають на фронті і боронять нашу країну. Якщо це не конфіденційно, то можете будь ласка розповісти, як вони зараз? Чи підтримуєте зв'язок з ними?

– Так, звісно, зі всіма я підтримую зв’язок. На щастя, з ними все гаразд, але я все одно кожного дня за них хвилююсь та молюсь.

– У сезоні 2022/23 ви грали у Пюніку. Разом із вами там було ще четверо українців (Антон Братков, Сергій Вакуленко, Роман Карасюк та Роберт Гегедош), але окрім них, були в команді і росіяни. Що можете сказати про атмосферу в команді в той час та відносини між українською частиною складу та росіянами? Були розмови між вам щодо війни, яку веде їхня країна проти України? 

– Я не буду багато говорити на цю тему. Скажу лише те, що після зимової паузи я туди не повертався!