«З Блохіним у Динамо відносини склалися «ніяк». Прийшов Ребров і виграв золото»: відверте інтерв’ю Богданова
587 
На початку цього сезону іменитий хавбек Андрій Богданов після дивного розставання з Колосом опинився в ФСК Маріуполь, де втратив дорогоцінний час своєї кар’єри. Через матеріальні труднощі зелено-чорних Богданов востаннє виходив на поле ще в жовтні та нині роздумує над тим, як вчергове змінити клубну прописку.
Поки в Богданова «творча відпустка», редакція сайту «Український футбол» й звернулася до гравця, аби записати з ним велике інтерв’ю. А поговорити дійсно є про що, адже за спиною в Богданова не лише проблемний клуб Першої ліги, а й праймове Динамо, єврокубкові Арсенал (Київ), Металіст та Олімпік, збірна України й навіть служба в ТрО ЗСУ!
Протягом тривалої розмови обговорили з героєм, зокрема, наступне:
- Чи змінилася в кращий бік ситуація в ФСК Маріуполь?
- Хто винен в його дивному розставанні з Колосом?
- Чому він у 18 років відмовився від контракту з основою Динамо?
- Чи справді гравці Арсеналу «злили» Грозного в матчі з Таврією (1:6)?
- Чому звільнення Сьоміна з Динамо було поспішним?
- Як Мілевський опинився на презентації Блохіна в халаті?
- З яких причин помер Арсенал і скільки грошей заборгував?
- За що Кварцяний у Волині висадив з командного автобуса?
- Що думає про скандальний період Селезньова в Колосі?
- Як на початку повномасштабного вторгнення вирішив взяти до рук зброю?
«З нового року я з ФСК Маріуполь – все»
– Андрію, яка нині ситуація з ФСК Маріуполь?
– Шукають інвестора. Поки усе на паузі. Заборгованості в клубі великі. Тому ситуація зовсім неясна.
– Які плани особисто у вас?
– З нового року я буду вільним агентом. Розірву контракт і подам документи в УАФ через юриста. З ФСК Маріуполь – все.
– Чи маєте вже варіанти для продовження кар’єри?
– Ні, поки шукаю. Січень місяць усе покаже.
– Де самі себе бачите?
– Бачу себе у футболі. В січні мені виповнюється 35 років, тому буде видно.
«Завершення в Колосі вийшло дуже змазаним «завдяки» Лисицькому»
– Взагалі ваш прихід до ФСК Маріуполь для багатьох став несподіванкою. Як ви опинилися в цьому клубі?
– Розпочати варто з того, що ще у квітні я просив Колос відповісти, чи буде зі мною продовжено контракт, що спливав 30 червня. Хотів дізнатися це якомога раніше, аби підшукати варіанти, у випадку, якщо клуб не захоче пролонгувати угоду. Агента в мене вже довгий час немає. Вони мене годували обіцянками.
Андрій Богданов, фото: ФК Колос
Потім зустрівся зі спортивним директором Віталієм Лисицьким, і він мені потиснув руку та сказав, що я їду на збори, й усе буде добре. В підсумку за день до завершення контракту він повідомив, що контракт зі мною продовжено не буде. Гадаю, що це дуже негарний вчинок. Усі роки в Колосі були хорошими, але завершення вийшло дуже змазаним «завдяки» Лисицькому.
– Вас в команді не бачив головний тренер Олександр Поздєєв?
– Підходив до Поздєєва через деякий час, коли він очолив Колос, і він висловив бажання, щоб я залишився в команді. Однак я побачив, що в деяких людей був інший погляд. Якщо для когось це нормально, то для мене це зовсім ненормально.
– Причину такого рішення вам пояснили?
– За день до завершення контракту спортивний директор сказав: «Ми обрали інший вектор». Це смішно. Я усе зрозумів про цю людину. Бог їй суддя.
Можна було нормально розійтися та після завершення чемпіонату одразу сказати, що контракт не буде продовжено, а не обіцяти. Я ще на зборах грав… Якась дуже дивна ситуація.
– А як вам тренувалося під керівництвом нового молодого тренера Колоса Олександра Поздєєва?
– Я лише два тижні потренувався за нього на зборах. Коли він прийняв команду у весняній частині, я був травмованим. Більше нічого не можу сказати. Без коментарів.
– То чому в підсумку ви зупинилися на ФСК Маріуполь?
– Бо усі команди вже були укомплектованими та пройшли збори. Я не мав ніяких інших пропозицій.
«У 18 років я відмовився від контракту з першою командою Динамо»
– Ви є вихованцем Динамо, але, як говорять, у молодому віці відмовилися від контракту з першою командою, бо не бачили перспектив виступати за неї. Це правда?
– Так, це правда.
– Як у клубі відреагували на таке рішення?
– Я тоді виступав за Динамо-3 в Другій лізі, тому не думаю, що вони сильно засмутилися моїм відходом. Хоча, пропонували контракт на два роки.
– Чому тоді ви обрали київський Арсенал?
– По перше, Київ – це мій дім, і у 18 років, коли я ще жив з батьками, було зручно залишатися в цьому місті. По друге, Юрій Михайлович Бакалов, який на той час тренував дубль Арсеналу, в особистій розмові запевнив, що у випадку старанної праці для мене буде відкритою дорога в основу.
– За Арсенал ви дебютували під керівництвом легендарного Олександра Заварова.
– Ну, Заваров одразу почав мене брати на тренування з першою командою, але під його керівництвом я лише один раз вийшов на заміну в чемпіонаті України у грі з Карпатами (4:0).
Олександр Заваров, фото: ФФУ
– Яка атмосфера тоді була в команді?
– Все було чудово. Розумієте, там була дуже сильна команда – міцний середняк того чемпіонату України. Грали такі футболісти, як Сергій Закарлюка, царство небесне, Сергій Симоненко... Також доєднався десант з Дніпра. Це і Богдан Шершун, царство небесне, і Олександр Грицай, і ще багато хлопців.
Потрапити до першої команди молодому футболісту було дуже важко, якщо не мав довіри головного тренера. Заваров тоді, наскільки я розумію, робив ставку на досвідчених хлопців. Я зробив правильник крок, коли попросився в оренду до Олександрії.
– А яким тренером був Заваров? Не згадував про свої регалії?
– Я скажу, що Заваров нормально тренував. Чогось такого я не бачив. Хлопці грали. Зрозуміло, в єврокубки ми не потрапляли, але бій давали усім командам.
– Із сином Заварова Валерієм перетиналися?
– Так, звичайно перетиналися. Ми разом тренувалися, нас спускали грати за дубль. Тому пам’ятаю його.
– Чи був він дійсно футболістом рівня Вищої ліги?
– Це провокативне питання. Якщо головний тренер бачив його в команді, значить, усе влаштовувало.
«В матчі з Таврією (1:6) у ворота Арсеналу залітав майже кожний удар»
– Після вашого повернення з оренди до Арсеналу стався погром від Таврії (1:6), після якого головний тренер В’ячеслав Грозний покинув клуб. Сам коуч вважав, його «сплавили» гравці, від яких він хотів позбутися. Що сьогодні ви думаєте про той поєдинок?
– В’ячеслав Вікторович довірив мені місце у складі на найвищому рівні, за що дуже йому вдячний, і я робив усе від себе залежне, щоб віддячити. Я нічого такого не побачив, і не міг побачити, адже у 20 років ти думаєш суто про гру.
– Ок, а якою була реакція гравців на те, що відбувається, самого Грозного?
– Я, чесно кажучи, той матч погано пам’ятаю. Відкарбувалося, лише, що Таврія забивала нам голи з усіх своїх напівмоментів. В наші ворота залітав майже кожний удар. Більше нічого не можу сказати.
– Далі у вас були два успішні сезони в Арсеналі: один у Бакалова, і ще один у Леоніда Кучука. Чи можна сказати, що, як мінімум, один із них став найважливішим тренером у вашій кар’єрі?
– Я скажу, що два ключових тренери в моєму футбольному становленні – це Бакалов і Грозний. Перший взяв мене до дубля, а потім тренував в першій команді. А другий довірив місце в основі Арсеналу поряд з дорослими хлопцями.
Кучук також зробив дуже вагомий внесок у мій розвиток, шкода, що ми попрацювали лише один сезон. Він повністю змінив погляд на футбол, коли прийняв команду. Я побачив, що таке конкретна тактика та як працювати над її деталями.
Леонід Кучук, фото: ФК Рух
«Ніхто не зрозумів, чому з Динамо звільнили Сьоміна»
– Як відбулося ваше повернення до Динамо?
– Покликав на той момент головний тренер Динамо Юрій Сьомін. Він дуже хотів бачити мене в команді, і так відбувся цей трансфер. Влітку 2012 року завершився мій контракт з Арсеналом, і я перейшов до Динамо.
– Арсенал намагався вас зберегти?
– Спілкувалися на цю тему ще задовго до моїх перемовин з Динамо, але Арсенал дав мені пропозицію аж в червні перед завершенням контракту. Проте тоді я вже домовився з Динамо.
– То виходить, Арсенал довго думав?
– Ну, довго думали. Я не знаю, які там були моменти.
– Під керівництвом Сьоміна ви пограли небагато, адже на початку сезону його було звільнено після поразки від Шахтаря (1:4) в 1/16 фіналу Кубка України.
– Його звільнили посеред сезону, ніхто не зрозумів, чому. Ми виконали завдання, вийшовши в Лігу чемпіонів, в чемпіонаті йшли поряд з Шахтарем. Ну, програли «гірникам» в Кубку на «Донбас Арені».
– Ви вважаєте, що це було поспішне рішення?
– Я гадаю, що так.
– Казали, що президента Динамо Ігоря Суркіса на такий різкий крок підштовхнуло рішення Сьоміна після гри з Шахтарем полетіти додому в Москву на вихідні, а не залишатися з командою.
– Безпосередньо в команді я навіть не пам’ятаю, щоб на це хтось особливо звернув увагу.
«З Блохіним відносини склалися «ніяк». Прийшов Ребров і виграв золото»
– Далі Динамо очолив Олег Блохін. Ви були присутнім на його першій зустрічі з командою, куди Артем Мілевський прийшов у халаті?
– Був. Але нічого такого там не було. Ну, прийшов у халаті. Це усе преса роздмухала та витиснула максимум з ситуації.
– А про що ви подумали тоді?
– Та він просто не встиг переодягнутися. Ми вже сиділи у роздягальні перед тренуванням, а нам сказали: «Підійміться нагору, вам тренера представлять». Хтось трохи раніше прийшов на тренування, і вже був у формі. Тьома прийшов трохи пізніше, і вирішив, що переодягнеться потім.
– Чи не вважаєте ви, що ця ситуація могла спричинити подальше упереджене ставлення Блохіна до Мілевського?
– Зовсім ні.
– Як у вас склалися відносини з Блохіним?
– Відповім одним словом: «Ніяк». Я нічого не хочу казати. Можемо подивитися місця Динамо в УПЛ за Блохіна – вперше в історії третє місце та вперше в історії четверте місце. Після Блохіна прийшов Сергій Ребров й виграв золото. Про що говорити? Тому закінчимо на цьому.
Олег Блохін, фото: ФК Динамо Київ
– Тоді в Динамо була справді зіркова команда. Хто на вашій позиції виділявся найбільше?
– Я скажу, що на той момент добре вписався в команду Мігел Велозу та вдало грав Денис Гармаш.
– Чим Велозу виділявся з-поміж інших?
– Велозу – більш технічний футболіст на м’ячі. Він приніс щось нове в Динамо та грав як «шістка». Доже хороший півзахисник, але без відбору, я б так сказав.
– Треба було поряд з ним «собак» ставити, які б виконували чорнову роботу?
– Так. Той-таки Гармаш великий обсяг роботи виконував.
«Оніщенко сказав, що далі не буде фінансувати Арсенал. І почався розгардіяш»
– Чому вже взимку ви повернулися в оренду в Арсенал?
– Я сам вирішив піти, бо мені було 23 роки, і я хотів грати. Попросився в оренду. Міг залишитися, але обрав грати у футбол.
– В Арсеналі через пів року почалися фінансові проблеми. З чим вони насправді були пов’язані?
– Я так розумію, що були проблеми з передачею клубу в інші руки, і щось не зрослося. Так вийшло, що Арсенал закрили.
– Наскільки великими залишилися борги?
– Ну, нормальні. Хм (посміхається, – прим. Д.В.).
– За скільки місяців?
– За місяців п’ять.
– Це на квартиру в Києві?
– Можна і так сказати.
– На однокімнатну в центрі?
– Та я б сказав, що не на однокімнатну.
– З новим власником клубу Олександром Оніщенком якось намагалися комунікувати?
– Як зараз пам’ятаю, що наприкінці серпня він сказав, що далі не буде спонсорувати команду. І все. Якраз зачинилося трансферне вікно і почався розгардіяш.
– Переживали за клуб?
– Для мене Арсенал – це не пусте слово. Гадаю, що це мій рідний клуб.
– Не Динамо?
– Арсенал дав мені шлях у футбол на високому рівні.
Андрій Богданов в Арсеналі, фото: ФК Дніпро
«Та які гроші від Металіста? Клуб збанкрутував»
– Після повернення до Динамо ви одразу перейшли до Металіста. З вами розірвали контракт?
– Ні, Металіст мене викупив.
– Яку суму за вас заплатили?
– Близько двох мільйонів доларів.
– В Металісті ви також зіштовхнулися з фінансовими проблемами?
– Так, там також буквально через пів року почалися фінансові питання.
– Вам клуб щось винен?
– Я вже не пам’ятаю, чесно кажучи, про Металіст. Тяжко щось казати. В мене був агент, і він там вирішував. Ну, таке.
– Щось вирішив?
– Та нічого там не було вирішено, бо Металіст збанкрутував.
– Багато грошей не дорахувалися?
– Та які гроші? Команди немає.
– Чи не шкодували потім про відхід з Динамо, адже через декілька місяців після вашого трансферу Блохіна на посаді головного тренера замінив Ребров?
– Так, а що шкодувати? Вже зроблено.
«Після матчу із Зорею (0:5) в Кубку Кварцяний мене із Польовим висадив з автобуса. До Луцька добиралися маршруткою»
– До Волині Кварцяного потрапляли люди, яким було вже нічого втрачати?
– Чесно кажучи, у Волині був дуже класний період. В нас підібрався класний колектив, і ми залишилися в УПЛ, попри те, що з клубу зняли 18 очок! Зараз відніми в когось 18 балів, і я подивлюся, як вони залишаться у вищій лізі. А ми, якби нас не оштрафували, реально могли поборотися за єврокубкове місце.
– Як працювалося із Кварцяним?
– Там дуже цікаво було (посміхається, – прим. Д.В.). Віталій Володимирович – запальна людина на іграх, але на тренуваннях усе добре проходило. Запам’яталися також теорії. Іноді він заводився… Кварцяний – дуже начитана та ерудована людина, яка розуміється в багатьох галузях. Цікаво було його послухати.
– Як ви витримували його емоційний пресинг?
– Ну, ось так десять місяців я витримав, після чого вирішив піти з команди.
– Яким був найбільш пам’ятний рознос від Кварца?
– Це було після матчу-відповіді із Зорею в Кубку, коли ми програли 0:5. Він мене з Володькою Польовим висадив з автобуса, і ми маршруткою добиралися до Луцька.
Віталій Кварцяний, фото: ФК Волинь
– А чого саме ви з Польовим потрапили під роздачу?
– Ну, так. На кожну гру хтось новий потрапляв. На той раз дісталося нам. Проте ніяких образ на Віталія Володимировича не маю. Тільки подяка, що він взяв мене в команду. Чудовий період був у Луцьку, про який я завжди пам’ятаю. Супер.
– Хтось колись ризикував відповісти Кварцяному?
– Та всі відповідали.
– І що було після цього?
– Та нічого. Могли поговорити на підвищених тонах, але це емоції.
– Яким був найважчий тренувальний день у Кварцяного на зборах?
– Підйом о 06:15 й пробіжка у лісі сім-вісім кілометрів. Потім прийшли поснідали й відправилися на півторагодинне тренування. Далі повернулися пообідали, трохи поспали й ще одне півторагодинне тренування. І останнє заняття у вигляді стретчингу перед сном.
– Щоб краще спалося?
– Ну, так. Щоб одразу заснути без ніг.
«Вважаю, що рішення президента Олімпіка Гельзіна вийти з професійного футболу не було спонтанним»
– Коли ви перейшли в Олімпік, то президент клубу Владислав Гельзін ще грав з вами хоча б на тренуваннях?
– За увесь мій період в Олімпіку, можливо, він лише два рази тренувався.
– Це колективу допомагає, чи навпаки сковує?
– Та нормально. Президент приходив на тренування й ми весело проводили час та розслаблялися. Це збадьорювало колектив.
– Гельзін жорстко не грав?
– Та, ну ні. Ви що? Він на м’ячику грав у пасік.
– Як у вас відносини склалися?
– Дуже добре. Вдячний йому. Вважаю, що в нас реально прикольний період був в Олімпіку. Посісти четверте місце з таким бюджетом – це просто космос.
– Вас здивувало різке рішення Гельзіна вийти з професійного футболу?
– Не знаю усієї ситуації, але думаю, що усе накопичилося, і він так вчинив. Вважаю, що це було рішення не одного дня, і він вже про це думав. Це не спонтанно. Деталей не знаю, чесно. Я не спілкувався ні з ким.
– Так люди потрібні українському футболу?
– Взагалі потрібні люди, які люблять футбол й хочуть вкладати. Однак зараз йде війна, і це дуже складно. Будемо сподіватися та вірити, що, коли усе закінчиться, з’являться люди, які будуть вкладати в український футбол.
Владислав Гельзін, фото: ФК Олімпік
«Селя – нормальний хлопець»
– Як ви вважаєте, чому Колос після двох суперуспішних стартових сезонів в УПЛ потім почав топтатися на місці в плані результатів?
– Ой… Я гадаю, що Колос різко увірвався два сезони поспіль в єврокубки. Потім усі чекали від клубу постійного потрапляння туди. Проте насправді це занадто тяжко. Можна вкладати дуже великі кошти, але в єврокубках не бути. Тому це складний процес, яким потрібно повністю володіти, та щоб працювала уся структура. І ще треба мати долю фарту.
– Щодо структури – чи правда, що Колос є дуже сімейним, та навіть закритим клубом?
– Ви ж самі усе бачите. Хто тренує і так далі…
– Чи не обмежує сам себе власник Колоса Андрій Засуха у кадровому питанні, застосовуючи такий підхід?
– Це його рішення, і він сам обирає, що для нього краще. Якщо він так вважає, то добре, немає питань. Я можу сказати, що він дуже любить клуб і багато в нього вкладає.
– В Колосі ви застали скандальне відрахування з команди Євгена Селезньова. Що тоді насправді сталося на турецьких зборах?
– Ой, чесно кажучи, багато вже було інформації про Селю… Нічого не можу коментувати, ви ж мене зрозумійте. Я – гравець. Це повинні коментувати в клубі.
Скажу, що Селезньов – це супергравець та супернападник, який допоміг Колосу в іграх, у яких брав участь. Перебуваючи з ним на полі, одразу помітно, що це футболіст високого рівня. А те, що сталося, не мені обговорювати, повторюся.
– А як взагалі Селезньов поводився в команді? Не було зверхнього ставлення від зіркового футболіста до колег та процесу?
– Та ні, Селя – нормальний хлопець.
«На початку повномасштабного вторгнення прийшло почуття обов’язку»
– Вам в кар’єрі пощастило зіграти один матч за національну збірну України. Якими були відчуття від перебування в середині головної команди?
– Грати за збірну України – це як вершина для футболіста. Тому я дуже щасливий, що мене Михайло Іванович Фоменко, царство небесне, викликав в команду. Вдячний за ці спогади та класний період.
– Чого вам не вистачило, щоб більше викликатися в збірну?
– Виступів за топ-клуб.
– Після початку повномасштабного вторгнення ви прийняли рішення взяти до рук зброю. Як наважилися на це?
– Ну, прийшло почуття обов’язку, і я прийняв таке рішення. Подумав, що потрібно чимось допомагати в цей дуже тяжкий період для країни.
Андрій Богданов і Олександр Алієв, фото: Instagram
– Як відреагували рідні та близькі люди?
– Та я особливо ні з ким не радився.
– Чи не було страшно?
– Коли війна, то це завжди страшно. Ви ж розумієте.
– Де ви служили? Які завдання виконували?
– Був у ТрО ЗСУ. Проте більше про це говорити не хочу. Зараз тяжкий час, і усім потрібно працювати на перемогу. Будемо вірити в цю перемогу.
– В бойових діях вам доводилося брати участь?
– Ні.
– Ви вже звільнилися з армії?
– Я рік тому звільнився за сімейними обставинами.
– Наостанок хотілося б почути від вас побажання на 2025 рік для українських вболівальників футболу.
– Я бажаю, щоб Україна перемогла у війні, настав мир і люди не гинули. Тоді ми усе відбудуємо й працюватимемо на майбутнє нашої країни.
