Український футбол
Не стало Юрія Яцини – одного з провідних істориків футболу України

Заведено вважати, що схильність до захворювання раком – спадкова. Тоді як пояснити те, що людина, котру рак з’їдає за півроку, не пам’ятала, аби когось у родині спіткала така біда?

Юрій Анатолійович Яцина був корінним кам’янчанином, і вся його сім’я з цього міста. Фактично ціле життя він працював на головному місцевому заводі, маючи хобі, не пов’язане з важкою промисловістю: футбол. Захопившись футбольною історією та статистикою наприкінці 1970-х, він зразу обрав два напрямки праці: історія гри в (тоді) Дніпродзержинську; історія масового (аматорського) футболу України.

У першому аспекті йому, зрозуміло, немає рівних. Якщо ж брати до уваги другий, то тут нам усім треба усвідомлювати: якби не Юрій Анатолійович, цілі пласти літопису національного футболу хтозна скільки залишалися б у небутті.

Про які пласти йдеться?

Перший – республіканські клубні турніри 1920-х – 1930-х. У цьому напрямку низка дослідників пішла далі, продовживши працю Яцини. Проте саме він заклав базу знань.

Другий пласт – першості України серед збірних міст 1930-х – 1980-х. Вражаюча правда в тому, що тут Юрій Анатолійович – не просто першопрохідник, а й, по суті, єдиний сміливець, який наважився «копати» настільки невдячну тему. Ви просто задумайтеся: від часу виходу серії його книг – а це середина 1990-х – тему тих республіканських першостей розвинув тільки один (!!!) дослідник – Олександр Олександрович Кабанець, і то він опрацював лише три стартові турніри, а загалом їх відбувся десяток.

Пам’ятаймо про це – сьогодні й завжди: своїми розробками з історії футболу України Яцина забронював собі в отій історії видатне місце.

Незадовго до смерті Юрій Анатолійович розповів автору цих рядків епізод із життя – світлий і трагічний водночас: наприкінці 1960-х до Дніпродзержинська приїхало київське «Динамо» – велика команда Віктора Олександровича Маслова, й батько Яцини взяв на футбол сина, таким чином заклавши в його пам’яті чи не найяскравіший спогад. Цей епізод світлий, як і майже все, пов’язане з дитинством. І цей епізод трагічний, бо пережила його людина, в якої у подальшому житті світла було не так і багато, а розповідала вона мені його, будучи тяжко хворою, й розповідала з радістю в голосі.

Царство Небесне Вам, Юрію Анатолійовичу! Ми не забудемо ні Вас, ні Вашу працю. Й пробачте нам, що не змогли допомогти.

Володимир БАНЯС.


стрічка новин