АБИ ПРАВИЛЬНО РОЗСТАВЛЯЛИ АКЦЕНТИ

У мене упереджена думка щодо Дмитра Гречишкіна. Уважаю, що йому треба додавати в такому компоненті, як упевненість у своїх силах, а також багато працювати, щоби відповідати рівню «Шахтаря» та національної збірної. Пригадую, коли Олексій Полянський, Віталій Федотов, Богдан Бутко, Роман Ємельянов, Торніке Окріа­швілі демонстрували майстерність, виступаючи за основний склад маріупольців, Гречишкін скнів серед резервістів, і лише через проблеми в опорній зоні Микола Павлов підтягнув його до основи. А шанс у «Шахтарі», як мені здається, отримав через те, що є щасливим власником українського паспорта, тож просто на той час не було іншої альтернативи.

У свою чергу, Мірча Луческу високо цінує цього півзахисника, називає його дуже талановитим, при цьому зазначає, що футболістові потрібна ігрова практика, через що його й відправили в Маріуполь. Не виключаю, що в майбутньому Гречишкін повернеться у «Шахтар» і забронює за собою місце у складі. У футболі все можливе. Проте через академію донеччан пройшло чимало виконавців, які, на мій погляд, мали більший потенціал, проте через різні обставини не закріпилися в голов­ній команді.

Узяти, наприклад, Костянтина Ярошенка, який ще в юному віці забивав за «гірників» у поєдинку з «Динамо» у фіналі першого Меморіалу Лобановського. Де тільки не грав цей півзахисник: в Одесі, Києві, Полтаві, Маріуполі, навіть у Севастополі, але в Донець­ку його вперто не бачили. Не в останню чергу через політику головного тренера, який в атаці довіряє переважно футболістам із Латинської Америки. Через це примарні шанси й у такого футболіста, як Денис Кожанов. Хоча свого часу в «Карпатах» Кожанов був одним із найкращих асистентів чемпіонату, своєю грою зацікавив тренерів головної команди країни. Але у «Шахтарі» для нього не було місця, натомість був орендований «Іллічівцем», у якому так і не засяяв колишніми фарбами. У «Севастополь» Кожанова покликав Олег Кононов, із яким вони разом працювали у Львові. Футболіст знову почав знаходити свою гру, але в кримському колективі змінився тренер, відтак як у цій ситуації проявить себе гравець — тяжко сказати.

Зараз на видноті Сергій Болбат, який був серед лідерів у резервних командах «гірників», чудово проявляв себе у молодіжній збірній, вихором увірвався в прем’єр-лігу у складі донецького «Металурга». Проте його перспективи у основному складі «Шахтаря» не райдужні — знову ж через отих-таки латиноамериканців.

Із «Таврії» «гірники» повернули свого вихованця Антона Шиндера, але для нього, на мій погляд, не гідно бути в команді лише третім-четвертим нападником, розраховуючи тільки на епізодичну роль. Шиндер не лише мало грає, так ще й зник із поля зору тренерів нашої збірної, яку, маючи постійну ігрову практику, думаю, міг би підсилити. До слова, згадаю Пилипа Будківського, для якого було би дуже корисно тренуватися разом із тими майстрами, які зібрані в Донецьку. Та й хлопець має потенціал, що доводить і в молодіжній збірній, і в «Севастополі».

Більше можливостей повернутися у «Шахтар» зі щитом у гравців, орієнтованих на оборону. Наприклад, у Богдана Бутка, в якого минулої зими був непрос­тий період кар’єри, але гравець вирішив свої проблеми, тож зараз повністю відданий футболу. На місці правого захисника в донеччан діє незмінний Даріо Срна, але його футбольний вік не безкрайній, і за пару сезонів Бутко сміливо може розраховувати на увагу до своєї персони з боку рідного клубу. Якщо, звичайно, знову не знизить до себе вимоги.

На мій погляд, уже в це міжсезоння заслуговував на повернення до Донецька Іван Ордець. Адже позиція центрального захисника у «Шахтарі», на мій погляд, найпроблемніша. Так, є Олександр Кучер, Ярослав Ракицький, які складають основну пару. Підстрахувати готові Дмитро Чигринський і Сергій Кривцов. Але не завжди: Чигринський часто травмується, а Кривцов не може похизуватися стабільною й надійною грою. Думаю, Ордець був би першим на заміні, а, може, й удостоївся би кращої долі.

Після того, як Донецьк залишив Анатолій Тимощук, у «Шахтарі» так і не з`явилося опорного півзахисника з подібними характеристиками й з українським корінням. Луческу великі надії покладав на Віталія Віценця, якого чомусь уперто відносив до нападників, хоча награвав на місці опорного хавбека. На мій погляд, у цього гравця достатньо сильних якостей — це спортивна злість, непоступливість у боротьбі, але мені здається, він часто робить необдумані вчинки, проявляє зайве завзяття. Напевне, бракує досвіду.

Зараз на високий рівень вийшов Олексій Полянський, який вміє на полі майже все, та й помиляється рідко, у відборі майстер, як і в розвитку атак та виконанні стандартів. А його удар колеги-футболісти вважають одним із найпотужніших із-поміж усіх гравців вищого дивізіону (після переїзду Олександра Аліє­ва в Росію в Полянського залишилося мало конкурентів). Ще б у швидкості додати. Але якщо уникне ушкоджень, думаю, рано чи пізно повернеться в Донецьк.

Ще один опорний півзахисник, який був капітаном дубля «Шахтаря» й нашої молодіжної збірної, Олександр Нойок несподівано переметнувся до складу найближчого конкурента в боротьбі за найвищі місця — «Металіста». Чому чіпкий, непоступливий виконавець опинився непотрібним у «Шахтарі» — для мене загадка. Мабуть, у Донецьку не бачили в ньому перспективи. А, може, позначилася позиція Нойка, який неодноразово заявляв, що вихованцям клубу вкрай складно пробитися в першу команду через захмарну конкуренцію з боку легіонерів.

Свого часу оренда в запорізький «Металург» не зламала Дмитра Чигринського. Навпаки, згодом футболіст пішов угору так, що навіть привернув увагу «Барселони». Чим не приклад для нинішнього покоління перспективних футболістів, які належать «Шахтареві»? Головне, щоби в головному клубі Донбасу правильно розставляли акценти.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.