Анатолій Коньков будує «Футбольне Межигір’я»
234 
ФАКТИ
Ця історія почалася півтора року тому, на початку літа 2013-го. Якщо конкретно — 26.06.2013, коли ФФУ подала заявку на реєстрацію в УЄФА проекту «Програма розвитку інфраструктури юнацького та аматорського футболу» — 27 повнорозмірних полів зі штучним трав’яним покриттям у рамках інвестиційної програми УЄФА «Хет-трик» і «Хет-трик ІІІ». Курирував розробку проекту радник президента ФФУ Анатолій Біденко.
Проект програми передбачав будівництво в кожному регіоні України (на території кожної регіональної федерації) по одному типовому міні-стадіону. Проектом такого типового стадіону передбачалося будівництво повнорозмірного штучного футбольного поля, трибуни на 400 місць, роздягальні для команд, мінімальні супроводжувальні приміщення, огорожа, освітлення, платформи для ТВ-камер і т. д. Попередня вартість будівництва одного міні-стадіону «під ключ» оцінювалася близько 6 млн грн (у залежності від геодезії та інших умов будівництва) у цінах на дату розробки проекту.
При обговоренні програми у ФФУ ще до подачі заявки (за лаштунками Федерації і на нарадах усно озвучувалося президентом і тим же Біденком) передбачалося спільне фінансування будівництва кожного міні-стадіону з двох джерел: 4 млн грн на будівництво «пирога» й інших об’єктів, згідно з проектом, виділяється з місцевого бюджету відповідного регіону; 2 млн грн на встановлення сучасного штучного покриття (відповідного останнім вимогам ФІФА) виділяється ФФУ для кожного з 27 міні-стадіонів.
Таким чином, ФФУ планувала витратити близько 54 млн грн на реалізацію даного проекту в цілому. Всі ці кошти ФФУ планувала покрити за рахунок отримання від УЄФА максимальної суми, передбаченої вищевказаними програмами, — 5,5 млн євро (при курсі євро близько 13 грн приблизно становило 71,5 млн грн). Ключовою умовою УЄФА для реалізації таких проектів є те, що право власності на міні-стадіон в підсумку повинно буде оформлятися на регіональні федерації.
Варто відзначити, що невідомо, хто саме придумав таку структуру фінансування проекту і хто вирішив, що вона буде прийнятна для регіональних влад (сам президент ФФУ або йому вкотре порадив один із численних радників-помічників). На той момент у ФФУ не було в наявності якихось письмових або реальних усних підтверджень (гарантій) від місцевих властей з регіонів України щодо участі у реалізації та фінансуванні проекту взагалі (крім Миколаївської області, в якій планувалося реалізувати пілотний проект будівництва). Все було на рівні розмов на кшталт: «Ми розмовлятимемо з владою на місцях, вони даватимуть стільки-то на будівництво, ми даватимемо стільки-то…» Крім того, безпосередньо на Виконкомі ФФУ ні даний проект у цілому, ні подача заявки в УЄФА саме на його фінансування не обговорювалися і не затверджувалися. Велися розмови з деякими членами Виконкому, але без особливої конкретики.
Таким чином, усі вищезазначені умови були включені в заявку на реєстрацію проекту УЄФА. Відповідний комітет УЄФА розглянув і затвердив заявку ФФУ, про що 10.07.2013 року між УЄФА та ФФУ був підписаний договір.
Протягом наступних двох місяців здійснювалися спроби розпочати реалізацію пілотного проекту в Миколаївській області. Починалося все оптимістично — місцева влада усно виділила земельну ділянку з розміщеним на ньому старим футбольним полем. Однак з’ясувалося, що земельна ділянка розташована в болотистій місцевості, яка при сильних дощах повністю затоплюється. Потім почали шукати іншу земельну ділянку, але так і не могли знайти. А потім взагалі відмовилися від участі в реалізації проекту!
Минув ще деякий час, а по реалізації проекту не було зроблено нічого. Деякі представники регіонів критикували проект в частині структури його фінансування. Відкрито озвучували, що його неможливо реалізувати на таких умовах. Говорили, що влада на місцях не може фінансувати з бюджетних коштів близько 75 % вартості будівництва міні-стадіонів, а потім безкоштовно передавати їх у власність регіональним федераціям!
Коли в оточенні президента стало зрозуміло, що проект в цілому реалізувати дуже складно, там замислилися, що ж робити далі? Після цього президент ФФУ і його оточення періодично обговорювали необхідність будівництва стадіону та критого манежу для юнацьких збірних команд. Так почала формуватися ідея будівництва саме критого манежу.
Найбільш підходящим місцем для його розміщення, чомусь, президентом ФФУ був запропонований Вишгород Київської області. При цьому ніхто не прораховував ні економічну, ні логістичну ефективність проекту, доцільність його розміщення саме там, не опрацьовувалася стратегія подальшого використання та експлуатації об’єкта!
Після цього, 16 січня 2014 р., ФФУ подала в УЄФА змінену заявку на реєстрацію нового проекту — будівництво критого манежу з повнорозмірним штучним футбольним полем у місті Вишгороді Київської області та одного міні-стадіону в якомусь регіоні України «під ключ» повністю за рахунок коштів «УЄФА Хет-трик».
Після цього на офіційному сайті Федерації з’явилося відповідне повідомлення:
«17 січня у Будинку футболу відбулась зустріч керівництва Федерації футболу України із керівництвом Київської області та Вишгородського району.
Серед учасників цього заходу були президент ФФУ Анатолій Коньков, губернатор Київської області і голова Київської обласної федерації футболу Анатолій Присяжнюк, міський голова Вишгорода Віктор Решетняк і голова Вишгородської райдержадміністрації Олександр Приходько.
Головною темою наради стали питання розвитку футболу та будівництва нових об’єктів, які сприятимуть більш інтенсивному розвитку найпопулярнішого виду спорту в Київській області, зокрема — будівництва спортивно-оздоровчого комплексу у Вишгороді.
«Ми давно планували цю кампанію. Ми побудуємо футбольний манеж, в якому буде змога займатися футболом упродовж усього року. Ми побудуємо там стадіон, який відповідатиме тим вимогам, що дозволять нашим національним збірним командам до 21 року планувати підготовку, проводити змагання і вирішувати свої завдання. Крім того, при футбольному манежі ми зможемо відкрити академію», — сказав після зустрічі президент ФФУ Анатолій Коньков.
13 червня 2014 року був укладений договір оренди земельної ділянки у місті Вишгороді для будівництва критого манежу.
ПИТАННЯ, ПИТАННЯ…
І ось тепер, переглянувши вищевикладений фактаж, читач має право задати кілька запитань:
1. Скільки насправді коштуватиме будівництво манежу?
2. Скільки потім буде коштувати його утримання?
3. Як часто манеж використовуватиметься за призначенням, іншими словами — як часто туди робитимуть візит українські збірні різних вікових категорій?
4. Якщо частиною комплексу буде готельне приміщення, на скільки місць воно розраховане?
5. Скільки полів — зі штучним та натуральним покриттям — буде в комплексі?
Тут, напевно, найцікавіший момент стосується останнього пункту: президент ФФУ і його почет повідомляють, що комплекс, який повинен бути побудований у Вишгороді, стане повноцінною тренувальною базою, на кшталт тієї, що раніше (за часів Григорія Суркіса) проектувалася в селі Гореничі Київської області. Але тут явна заковика: все-таки спортивна тренувальна база — це насамперед поля, на яких можна тренуватися, але зі слів Конькова і КО випливає, що у Вишгороді буде всього одне поле — в манежі, причому зі штучним покриттям — не тільки незручним, непристосованим для занять, але й травмонебезпечним.
Але, без сумніву, найголовніше питання звучить так: чому Коньков підставляє ФФУ перед УЄФА і ФІФА? Адже рано чи пізно ці інституції вирішать перевірити, куди і як їхні гроші витрачаються, і коли дізнаються, що й до чого, репутація наших футбольних органів буде настільки зіпсована, що надалі ніяких траншів нам не даватимуть.
Повторюємо, УЄФА виділила гроші на дітей, на дитячо-юнацький футбол, а глава Федерації хоче перевести їх на манеж. І хоче перевести якомога швидше. З останнього факту можна зробити єдино можливий висновок: Коньков і КО відчувають, що крісло під ними хитається, вони переживають, що їх «турнуть», тому намагаються все зробити якомога швидше, щоби встигнути. Звідси — всі поспішні рішення останніх місяців: на Виконкомах нишком і «швиденько» оформляються рішення, про які мало хто чув, підписуються неопрацьовані законодавчі акти і т. д.
Адже як інакше, ніж поспішністю, слід назвати рішення про швидке будівництво тренувальної бази для збірної, якщо до літа 2013-го ніби не піднімалися розмови про необхідність такого проекту? Хіба у збірної були проблеми з базою або місцем проведення тренувань? Вочевидь, не було. Адже у протилежному випадку про це всі трубили б як мінімум кілька останніх років.
ЯК БУЛО РАНІШЕ І ЯК ЗАРАЗ?
Раніше збірна жила і тренувалася на базі ФК «Динамо» (Київ) у Кончі-Заспі. Тепер мешкає у готелі в селі Козин, але до матчів готується на все тій же динамівській базі. За часів Григорія Суркіса Федерація платила «Динамо» 200-300 тисяч гривень за кожен збір національної команди. Ну, тобто, все було не зовсім так… Ігор Суркіс, президент «Динамо», постійно повідомляв, що його клуб не бере грошей з ФФУ за розміщення на своїй базі в Кончі-Заспі збірної. Але офіційно, за документами Федерації, проходило, що вона незмінно оплачувала саме названі вище суми.
Але! Навіть якщо допустити, що й сьогодні динамівське керівництво вимагає за кожен збір націоналки 200-300 тисяч гривень, все ж виникають неузгодженості. Так, логічно припустити, що інституту збірних України потрібна своя база: по-перше, це солідно і по-європейськи, по-друге, в цілях економії — навіщо платити «Динамо» або комусь ще більші гроші? Однак, по-перше, потрібна справжня база, а не манеж, де, повторюємо, неможливо буде тренуватися і, напевно, мешкати. По-друге, нам потрібна база, побудована за гроші, виділені саме з цією метою, а не на фактично експропрійоване фінансування, яке УЄФА і ФІФА виділили на дітей.
А те, що своєрідна «експропріація від Федерації» йде повним ходом, не викликає сумнівів. Як нам стало відомо, наразі ФФУ організувала своєрідний «тендер», шукаючи підрядника на будівництво бази-манежу. Зрозуміло, що ніякої прозорості в цій справі немає і бути не може: за нашими даними, підрядчиків обирають із двох кандидатур. Перша: фірма-підрядник, яка належить Андрію Павелку — віце-президентові Федерації. Друга: фірма-підрядник, яку пов’язують із Сергієм Сімаком — колишнім директором НСК «Олімпійський», а нині особистим радником Конькова.
Тобто, все, як бачите, дуже «чесно»…
СПОРТКОМПЛЕКС АБО ДАЧА?
Напевно, читачі пам’ятають, як свого часу — парадокс: рівно 10 років тому! — в українському футболі вперше прогримів скандал під умовною назвою «спорткомплекс або дача?»
Нагадуємо: тоді ФК «Динамо» задешево отримав кілька гектарів землі у Воловецькому районі Закарпатської області, а потім із держбюджету ще додалися гроші (чи то 3 млн доларів, чи то 4) нібито на газифікацію декількох сіл у тому районі та будівництво доріг. Офіційно все це було спрямовано на будівництво тренувальної бази для клубу і «облагороджування» місцевості біля неї. Але вже тоді народний депутат Микола Томенко оголосив привселюдно, що насправді там буде побудована особиста дача Віктора Медведчука — найбільшого українофоба вітчизняної політики, кума Владіміра Путіна. «Динамо» подало позов на Томенка, але що вийшло в результаті, ви, напевно, самі знаєте…
І ось дивна річ, сьогодні розгортається схожий сценарій. Адже обіцяний манеж для збірної запланований бути побудованим… у безпосередній близькості від особистої дачі п. Конькова! І тоді взагалі «весело» виходить: особисте — воно ж непідконтрольне, тут душа може «розвернутися». І хто знає, можливо, через кілька років з’ясується, що у Вишгороді немає не те, що тренувальної бази для збірної, але і манежу, і взагалі чогось, пов’язаного зі спортом, а буде чийсь палац, можна сказати — футбольне Межигір’я.
Олександр НОЙКОВИЧ.