Андрій ДОНЕЦЬ: «Цієї зими в «Ниві» пройшли справжню школу виживання»

— Андрію, певне, не здивую, якщо запитаю: як справи в команді?

— Яка ситуація? Два-три дні тому нам сказали, що все буде добре: з командою повністю розрахуються, а незабаром вирушимо на збори. Та досі з колективом ніхто не владнав справи фінансового характеру, тому, на жаль, ніяких позитивних зрушень немає.

— А що говорить головний тренер Яворський?

— Наскільки мені відомо, вчора (розмова відбувалася 19 лютого. — Є. Д.) цілий день Ігор Пет­рович із кількома футболістами чекали губернатора в Тернопільській обл­держадміністрації, у сподіванні, що команда отримає гроші. Однак Хоптян не приїхав. Це — якщо в двох словах. Обіцянки слухаємо вже третій місяць, щодня: із часом усе буде добре, буде добре… Чесно кажучи, не розумію людей, котрі займаються ФК. Ми ж не політики, чи, навіть, радикали, котрі стоять на мітингах. Ми — спортсмени, футболісти, перед якими в клубі є зобов’язання. Зрозумійте, мої колеги вже чотири місяці без жодної копійки. А в кожного є дружина та діти. А обіцянками ж не можемо годувати наші сім’ї. Уже краще би сказали по-чоловічому: «Усе, команди немає!». Тоді би гравці щось думали, шукали інші варіанти продовження кар’єри. А так лише обіцяють, що все буде добре. Що — добре?! Нічого доброго я не бачу. Досі лише сподіваюся.

— Голова ТОДА Валентин Антонович озвучував уже п’ятий чи шостий термін. Чи вірите, що колись ці обіцянки-цяцянки завершаться та з «Нивою», зрештою, розрахуються?

— Думаю, що самі слідкуєте за ситуацію та читаєте інтерв’ю Хоптяна. Скільки разів він заявляв, що дасть гроші команді? Цих термінів уже було кілька. Коли ми завершили першу частину, повідомили, що за тиждень отримаємо свої зароблені кошти. Потім обіцяли розрахуватися після Нового року, далі — початок лютого, середина… Багато вже слів було сказано щодо цього. Не розумію, де ж оте анонсоване покращення? Чим далі, тим гірше.

— У всіх гравців є чинні конт­ракти, за якими ви маєте регулярно отримувати зарплатню. Чи не збираєтеся разом із партнерами судитися?

— До цього поки не доходила справа. На даний момент у ці обіцянки футболісти ще вірять. Але, як помічаю, надія потихеньку згасає. У будь-якому випадку писатимемо якісь листи, робитимемо щось, аби не залишити це все без відповідної уваги. Така ситуація не може вічно стояти на місці, потрібно її «зрушити»: або є команда, або її взагалі немає. Уже минули три з половиною місяці, можна було бодай трішки заплатити грошей. А ми після останньої гри року нічого не отримували, а раніше були розмови про те, що до цього все вирішиться. Потім сказали, що за тиждень буде колективний бенкет, на якому з гравцями владнають усі фінансові справи. А цього не сталось.

— Нині у себе вдома, на Хмельниччині, певне, займаєтеся підготовкою до сезону самотужки?

— У принципі, так. Беру участь у всіх футзальних турнірах, що проходять у області: чемпіонат міста, комерційні змагання, інші. Отож, уже грав у дуже багатьох матчах. Серйозно налаштований на те, щоби не втрачати форму.

Як знаєте, переїзд до Тернополя стався для мене вже вдруге, тому не зможу кудись перейти: лише за «Буковину» та «Ниву» можу грати. Хоча маю й інші варіанти, куди можу перейти. Утім, за регламентом, зможу перебратися до іншого колективу лише в тому випадку, якщо мій попередній клуб припинить існування. Потрапив ось у таку ситуацію… Відчуваю себе «заручником» обставин. Цієї зими в «Ниві» пройшли справжню школу виживання. Нічого схожого ніколи раніше не було — це вперше в моїй кар’єрі подібна ситуація.

— Переїзд за кордон не розглядається? Адже це також можливість пограти в іншій команді у цьому півріччі. Може, підійдуть чемпіонати Казахстану чи Білорусі?

— Так, можна перейти до команди з іншої першості, та лише в тому випадку, якщо чемпіонат ще не почався. Казахстан відпадає, тому що там існує вікове обмеження — до 30 років. У Білорусь — так, можна, тільки цим потрібно було займатися раніше. До останнього думав, що все позитивно вирішиться, тому не потрібно буде вдаватися до таких крайнощів. До того ж, у цей час усі команди вже вкомплектовані, тому це буде складно організувати. Працюватимемо над цим, адже так далі продовжуватися не може!

— Краще пізно, ніж ніколи. Чи не доцільніше буде шукати команду, в якій зможете грати, якщо не весною, то з літа?

— Я ще раз кажу, в мене можливості є. Навіть в Україні, в першій лізі, де я можу безпроблемно працевлаш­туватись. А за кордон не дуже хочеться: в мене тут дружина та дитина, котра пішла в першій клас. А якщо їхати кудись, то принаймні на рік. А забирати разом із собою сім’ю не хочеться, а бути без неї — тяжко! У принципі, пошуки не завершуються. Однак ще чекатиму на вирішення становища в моєму клубі. Уже три тижні: «завтра-зав­тра». Скоро мій терпець увірветься. Напевне, незабаром підходитиму радикальніше до зміни команди. Ці обіцянки вже нікому не потрібні.

— Сподіваюся, не образитесь, якщо нагадаю ваші літа: 33 роки — не мало для футболіста. Маєте прагнення ще грати на достатньо високому рівні?

— Якщо говорити про першу лігу, то впевнений, що кожному колективу я би ще зміг допомогти. Вік — віком, але відчуваю, що ще маю сили та бажання для продовження виступів на професійному рівні: фізично й психологічно. Уважаю, що мені ще рано вішати бутси на цвях. Ще рік-другий спокійно можу пограти.

— Не думаєте, що ситуація з «Нивою» може негативно позначитися на вашій кар’єрі?

— Гадаю, що так. Тільки можу сказати, що зроблю все можливе, щоби цього не сталося. Дай, Бог, аби все вирішилося благополучно для «Ниви», проте, якщо бути з вами відвертим, я в це вже не вірю. Якщо керівництво за кілька днів розраху­ється з командою, то немає питань: я гратиму за «зелено-жовтих» до літа, а там — буде видно. Якщо цього не станеться, часу вже немає, нічого далі відтягувати, тож спробую щось знайти для себе.

Наостанок, якщо можна. Хотів би звернутися до функціонерів клубу та губернатора Хоптяна, щоби вони скоріше визначилися, що вони хочуть од гравців? Футболісти насправді дуже потерпають у ситуації, яка склалась у тернопільському ФК. Ми розуміємо, що нині таке становище в нашій країні (практично — громадянська вій­на), проте гравці — не активісти, не беремо участі в якихось акціях. Натомість професійно займаємося своєю справою. Тому хочеться від них лише одного — заяви, котру вони оголосять перед нами. Якщо не можете фінансово забезпечити клуб, то не катуйте нас! Такого не має бути, щоби футболісти самі ходили та просили, щоби з ними розрахувались.

Євген ДЕМЯН.