Український футбол
Андрій КОНЮШЕНКО: «Під Кубок видали нове екіпірування»
Інтерв’ю «УФ» дав найвідоміший гравець «Чайки», яка була єдиним аматорським колективом у останньому раунді Кубка України

У складі аматорів із передмістя Києва знайшлося місце як футболістам, які ніколи не мали відношення до професіонального футболу, так і гравцям із досвідом виступів навіть у вищому дивізіоні. Наприклад, 34-річний Іван Козоріз захищав кольори ФК «Харків», «Таврії», «Іллічівця» та «Говерли», 33-річний Володимир Бондаренко — «Чорноморця», 28-річний Сергій Зелді — «Таврії», а найдосвідченіший 37-річний Андрій Конюшенко встиг пограти за «Шахтар», «Іллічівець», «Оболонь», «Зорю», «Волинь» і «Металіст», загалом у елітній лізі провів більше 250 матчів.

— Андрію, ще не набрид футбол? — поцікавився кореспондент «УФ».

— Як може набриднути улюблена справа? Футбол уже давно майже цілком заповнив моє життя. Звичайно, зараз уже тяжко встигати за молодими, тренуватися на пов­ну потужність. Вік позначається, не можу відновлюватися як раніше. У принципі, це — природно. Але поки залишатимуться хоч якісь сили, гратиму.

— Мабуть, було приємно знову повернутися на професіональний рівень?

— Звісно. Зараз зіграти в Кубку України — приємне відчуття. Але не полишає розчарування, бо відчутно поступилися супернику у швидкостях. У підсумку, програли з великим рахунком, хоча збиралися дати бій «Карпатам».

— Але на першому раунді Кубка України ви крупно перемогли професіоналів із новокаховської «Енергії» — 3:0.

— Не грав у цьому матчі, але колеги — молодці, пройшли непрос­того суперника. Думаю, наша команда за рівнем не сильно поступається представникам другої ліги. Є окремі хлопці, які могли би реально посилити професіональні колективи. Ось вони й довели це в матчі з «Енергією».

— Сильно розчаровані результатом із «Карпатами»?

— Сподівалися на краще, хотіли показати змістовніший футбол, планували продемонструвати якісну гру бодай у першому таймі. Але не вийшло, пропустили швидкий м’яч, потім зразу ще один. Мабуть, десь перегоріли, не були достатньо впевнені у своїх силах. Так вийшло, що поступилися майже без опору.

— Львів’яни сильно змінилися з тих пір, як ви востаннє проти них грали?

— Останнім часом склад «Карпат» змінюється кожні півроку. Не скажу, що уважно за ними стежу. Команда, як команда.

— Те, що грали в Ірпіні, не на рідному полі, якось позначилося?

— Ні. Ми готувалися до матчу три тижні на натуральному газоні. А в Ірпіні нас підтримували й наші вболівальники з Петропавлівської Борщагівки, ще й з Києва приїхали люди. Була приємна атмосфера. Хоча не думаю, що на самій гри це якось серйозно позначилося, просто команда майст­рів помилок не пробачає.

— Які умови створені для «Чайки»?

— Як для клубу з першості області, умови в нас досить непогані. У нас штучне поле високої якості, на якому можемо займатися впродовж усього року. Під Кубок видали нове екіпірування, одного з провідних світових брендів.

— Яка фінансова ситуація в клубі?

— У цьому плані президент «Чайки» робить усе від нього залежне. Зарплатню отримуємо вчасно, може, з невеликими затримками.

— Можете сказати, скільки саме отримуєте? У вас ставка плюс преміальні?

— Так. Усе залежить од того, скільки матчів виграємо. Це не захмарні суми. Але для аматорського клубу гідні гроші. Головне, що все стабільно. Тим більше, зранку до вечора ми працюємо в одному місці, а вже потім тренуємося. Щодня, окрім неділі й понеділка.

— Де зараз працюєте?

— Дитячим тренером у київській «Зміні». Працюю із хлопчаками 2001 року народження разом із Олександ­ром Кондратенком. Зараз якраз готуємо команду на першість країни. Так що живу за принципом: зранку — діти, ввечері — дорослі.

— На ваш погляд, хто з гравців-аматорів «Чайки» міг би виступати на високому рівні?

— За великого бажання кілька хлопців могли би виступати на вищому рівні. Наприклад, Андрій Байдачний. Він достатньо добре себе показує, один із лідерів колективу. Йому скоро виповниться лише 25 років.

Серед виконавців «Чайки» є футболісти, які свого часу грали у вищій лізі — ви, Козоріз, Бондаренко, Зелді. Повернутися комусь із вас на колишні позиції вже нереально?

— Усьому свій час. Я вже вичерпав свій потенціал у професіональному футболі, хтось так і не дочекався пропозиції чи ще щось. Думаю, треба радіти з того, що було й є. Люди пограли на серйозному рівні, зараз виступають серед аматорів. Мабуть, стали нікому не потрібні. Проте важливо, що люблять футбол. А ще хотілося, щоби здоров’я не підводило.

— Ситуація в країні якось позначилася на «Чайці»?

— Хочеш — не хочеш, а це позначається. Хлопцям приходять повіст­ки з військкомату. У такій ситуації менше думаєш про футбол.

— Чи можна дізнатися про вашого тренера Олександра Ігнатьєва? Адже він і раніше працював на аматорському рівні?

— У нас хороший тренер. Давно з ним знайомий. Колись, 1996 року, ще разом виступали в «Ниві» з Миронівки. Як тренер він працював лише з аматорами, але пограв на достойному рівні, і в нашій першій лізі, й у Росії, був вправним нападником.

— А чим переймаються ваші колеги поза полем?

— До прикладу, наш капітан Василь Бляхарський працює
менеджером із продажу у фарма-
кології. Інші хлопці також не пов’я­зані із футболом.

— Зізнайтеся, як колишньому професіоналу, вам тяжко знайти спільну мову з аматорами?

— Зовсім ні. Ми ж із одного тіста зліплені. Кожен пройшов відповідну підготовку. Хтось потім став професіональним футболістом, а хтось пішов іншим шляхом, але не втратив любов до гри й підтримував себе в належних кондиціях. У нас чудовий мікроклімат у колективі, добре розуміємо один одного, а хто де раніше грав — не має значення.

— Які ваші плани на майбутнє?

— Із «Чайкою» хочеться виграти першість області, обійти «Колос» Руслана Костишина, інших конкурентів. А з юними підопічними доб­ре виступити у чемпіонаті країни.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.


стрічка новин