Андрій КОНЮШЕНКО: «Під Кубок видали нове екіпірування»

У складі аматорів із передмістя Києва знайшлося місце як футболістам, які ніколи не мали відношення до професіонального футболу, так і гравцям із досвідом виступів навіть у вищому дивізіоні. Наприклад, 34-річний Іван Козоріз захищав кольори ФК «Харків», «Таврії», «Іллічівця» та «Говерли», 33-річний Володимир Бондаренко — «Чорноморця», 28-річний Сергій Зелді — «Таврії», а найдосвідченіший 37-річний Андрій Конюшенко встиг пограти за «Шахтар», «Іллічівець», «Оболонь», «Зорю», «Волинь» і «Металіст», загалом у елітній лізі провів більше 250 матчів.

— Андрію, ще не набрид футбол? — поцікавився кореспондент «УФ».

— Як може набриднути улюблена справа? Футбол уже давно майже цілком заповнив моє життя. Звичайно, зараз уже тяжко встигати за молодими, тренуватися на пов­ну потужність. Вік позначається, не можу відновлюватися як раніше. У принципі, це — природно. Але поки залишатимуться хоч якісь сили, гратиму.

— Мабуть, було приємно знову повернутися на професіональний рівень?

— Звісно. Зараз зіграти в Кубку України — приємне відчуття. Але не полишає розчарування, бо відчутно поступилися супернику у швидкостях. У підсумку, програли з великим рахунком, хоча збиралися дати бій «Карпатам».

— Але на першому раунді Кубка України ви крупно перемогли професіоналів із новокаховської «Енергії» — 3:0.

— Не грав у цьому матчі, але колеги — молодці, пройшли непрос­того суперника. Думаю, наша команда за рівнем не сильно поступається представникам другої ліги. Є окремі хлопці, які могли би реально посилити професіональні колективи. Ось вони й довели це в матчі з «Енергією».

— Сильно розчаровані результатом із «Карпатами»?

— Сподівалися на краще, хотіли показати змістовніший футбол, планували продемонструвати якісну гру бодай у першому таймі. Але не вийшло, пропустили швидкий м’яч, потім зразу ще один. Мабуть, десь перегоріли, не були достатньо впевнені у своїх силах. Так вийшло, що поступилися майже без опору.

— Львів’яни сильно змінилися з тих пір, як ви востаннє проти них грали?

— Останнім часом склад «Карпат» змінюється кожні півроку. Не скажу, що уважно за ними стежу. Команда, як команда.

— Те, що грали в Ірпіні, не на рідному полі, якось позначилося?

— Ні. Ми готувалися до матчу три тижні на натуральному газоні. А в Ірпіні нас підтримували й наші вболівальники з Петропавлівської Борщагівки, ще й з Києва приїхали люди. Була приємна атмосфера. Хоча не думаю, що на самій гри це якось серйозно позначилося, просто команда майст­рів помилок не пробачає.

— Які умови створені для «Чайки»?

— Як для клубу з першості області, умови в нас досить непогані. У нас штучне поле високої якості, на якому можемо займатися впродовж усього року. Під Кубок видали нове екіпірування, одного з провідних світових брендів.

— Яка фінансова ситуація в клубі?

— У цьому плані президент «Чайки» робить усе від нього залежне. Зарплатню отримуємо вчасно, може, з невеликими затримками.

— Можете сказати, скільки саме отримуєте? У вас ставка плюс преміальні?

— Так. Усе залежить од того, скільки матчів виграємо. Це не захмарні суми. Але для аматорського клубу гідні гроші. Головне, що все стабільно. Тим більше, зранку до вечора ми працюємо в одному місці, а вже потім тренуємося. Щодня, окрім неділі й понеділка.

— Де зараз працюєте?

— Дитячим тренером у київській «Зміні». Працюю із хлопчаками 2001 року народження разом із Олександ­ром Кондратенком. Зараз якраз готуємо команду на першість країни. Так що живу за принципом: зранку — діти, ввечері — дорослі.

— На ваш погляд, хто з гравців-аматорів «Чайки» міг би виступати на високому рівні?

— За великого бажання кілька хлопців могли би виступати на вищому рівні. Наприклад, Андрій Байдачний. Він достатньо добре себе показує, один із лідерів колективу. Йому скоро виповниться лише 25 років.

— Серед виконавців «Чайки» є футболісти, які свого часу грали у вищій лізі — ви, Козоріз, Бондаренко, Зелді. Повернутися комусь із вас на колишні позиції вже нереально?

— Усьому свій час. Я вже вичерпав свій потенціал у професіональному футболі, хтось так і не дочекався пропозиції чи ще щось. Думаю, треба радіти з того, що було й є. Люди пограли на серйозному рівні, зараз виступають серед аматорів. Мабуть, стали нікому не потрібні. Проте важливо, що люблять футбол. А ще хотілося, щоби здоров’я не підводило.

— Ситуація в країні якось позначилася на «Чайці»?

— Хочеш — не хочеш, а це позначається. Хлопцям приходять повіст­ки з військкомату. У такій ситуації менше думаєш про футбол.

— Чи можна дізнатися про вашого тренера Олександра Ігнатьєва? Адже він і раніше працював на аматорському рівні?

— У нас хороший тренер. Давно з ним знайомий. Колись, 1996 року, ще разом виступали в «Ниві» з Миронівки. Як тренер він працював лише з аматорами, але пограв на достойному рівні, і в нашій першій лізі, й у Росії, був вправним нападником.

— А чим переймаються ваші колеги поза полем?

— До прикладу, наш капітан Василь Бляхарський працює
менеджером із продажу у фарма-
кології. Інші хлопці також не пов’я­зані із футболом.

— Зізнайтеся, як колишньому професіоналу, вам тяжко знайти спільну мову з аматорами?

— Зовсім ні. Ми ж із одного тіста зліплені. Кожен пройшов відповідну підготовку. Хтось потім став професіональним футболістом, а хтось пішов іншим шляхом, але не втратив любов до гри й підтримував себе в належних кондиціях. У нас чудовий мікроклімат у колективі, добре розуміємо один одного, а хто де раніше грав — не має значення.

— Які ваші плани на майбутнє?

— Із «Чайкою» хочеться виграти першість області, обійти «Колос» Руслана Костишина, інших конкурентів. А з юними підопічними доб­ре виступити у чемпіонаті країни.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.