Український футбол
Андрій П’ЯТОВ: «Будь-який особистий рекорд проміняв би на поїздку до Бразилії»
Голкіпер «Шахтаря» та збірної України, який став за результатами референдуму «УФ» найкращим стражем воріт країни 2013 року, дав ексклюзивне інтерв’ю нашому виданню

«Не вважаю себе найсильнішим стражем воріт»

— Андрію, багато хто з ваших партнерів по команді зараз (розмова відбулася 22 грудня. — Д. Д.) перебувають у теплих краях, приймаючи сонячні ванни. А ви — в Донецьку. Цього разу вирішили змінити свої звички?

— Ні, я вже із сім’єю тиждень відпочивав на Мальдівах. Зараз ми в Донецьку, але скоро знову вирушимо всі разом у подорож. Цього разу — в Австрію. Там і зустрінемо Новий рік.

— За підсумками референдуму «УФ», ви стали найкращим воротарем України-2013. Таке визнання окрилює, чи ви не надаєте великого значення перемогам у різних номінаціях?

— Мені приємно, звичайно, що ваша газета визнала мене голкіпером року, але я не вважаю себе найсильнішим стражем воріт у країні. Кожна команда України в прем’єр-лізі має у своєму складі принаймні одного дуже хорошого воротаря. Ось усіх колег по воротарському цеху я й вважаю найкращими. Повірте, я абсолютно не кривлю душею.

— І все-таки, якби вас попросили назвати трійку найкращих голкіперів року, що минає, то як би вона виглядала?

— Повторюся, я не став би когось виокремлювати. Перерахував би всіх воротарів, навіть запасних.

— 2013 року ви провели дуже багато хороших матчів, як за «Шахтар», так і за збірну. Та чи був такий поєдинок, у якому спіймали особливий кураж і відчували, що здолати вас того дня було просто неможливо?

— Ні, такого не пригадаю. Рівень воротаря залежить од його стабільності. Ось над цим я працюю. А матчі не виокремлюю, кожна гра — це свято. Так, не завжди виходить вигравати, але емоції вирують постійно, це — життя.

— Помилок, напевне, не уникне жоден воротар. За який гол, пропущений з вашої вини, досі прикро?

— У пам’яті не гол, а вся гра в Леверкузені, де поступилися з рахунком 4:0. Тоді ми провалили матч із «Байєром». І, звичайно, гра за збірну проти Франції. Дуже прикро, що, пройшовши такий довгий шлях, у результаті не потрапили на чемпіонат світу.

— Вам зараз 28 років. Як казав мені якось найкращий воротар СРСР 1977 року Юрій Дегтерьов, із цього часу починається період зрілості для голкіпера. Ви теж вважаєте, що тільки починаєте «розквітати» як страж воріт?

— Якщо такі великі голкіпери, як Юрій Віталійович, які прожили у футболі більш тривалий період, ніж я, кажуть, то варто до них прислухатися. Природно, я згоден із цим.

— «Шахтар», враховуючи кадрове «перезавантаження», втра­тив незвично багато очок у першій частині чемпіонату, проте все одно зміг до проміжного фінішу прийти на чолі турнірної таблиці. Як вважаєте, за рахунок чого?

— Справді, через те, що з команди пішли лідери колективу, а на їхнє місце прийшли молоді гравці, ми довго, як кажуть, запрягали. Це був складний період. Але з кожним тренуванням і кожним матчем новачки все більше інтегрувалися в нашу гру, відтак «Шахтар» у кінці року додав. Є впевненість, що хлопці, які прийшли до нас улітку, ще більше розкриють свій потенціал, і наша команда матиме ще кращий вигляд. Попри все, ми на це сподіваємося.

— За пропущеними м’ячами (14) «гірники» йдуть на другому місці слідом за «Чорноморцем» (11). Скажіть, наскільки велике значення Мірча Луческу надає цим цифрам?

— Кожній команді не хочеться багато пропускати, правда? Природно, Містеру неприємно, коли цей показник у нас кульгає. Він вимагає від всіх гравців, починаючи з нападників, аби максимально відпрацьовували, найперше, у захисті, а потім уже в атаці.

«Мені дуже допоміг Юрій Сивуха»

— Однією з ваших проблем була гра на виходах. Проте останнім часом ви стали впевненіше діяти в даному компоненті. Це заслуга тренерів воротарів — Маріана Йоніце та Дмитра Шуткова — чи винятково особиста?

— Чесно зізнаюся, мені дуже допоміг (особливо в плані психології) тренер воротарів збірної України Юрій Петрович Сивуха. Він додав упевненості. Але також чимала заслуга в цьому й Маріана Йоніце та Дмитра Шуткова. Велика їм подяка.

— Як вважаєте, чи можна було уникнути розгромної поразки на «Бай-Арені» в Леверкузені?

— Звичайно, можна. Ми спершу «Байєру» практично нічого не дозволяли створити, але перший гол зламав. У ньому великий відсоток моєї вини. Там можна було спокійно перевести м’яч на кутовий… і закінчити перший тайм з рахунком 0:0. А після перерви треба було додати й досягти бажаного. Але це — футбол, у якому багато речей непередбачувані. Однак зараз уже немає сенсу щось говорити. Як кажуть: після бійки кулаками не розмахують.

— Чого не вистачило «Шахтарю», щоби пробитися в плей-оф Ліги чемпіонів?

— Перемоги в останньому турі над «Манчестер Юнайтед». Якби ми вийшли переможцями в дуелі на «Олд Траффорд», спокійно би посіли перше місце…

— Сергій Палкін сказав, що тепер перед «Шахтарем» стоїть завдання виграти Лігу Європи. Після перемоги в Кубку УЄФА-2009 ви, напевне, вже спокійно ставитеся до таких гучних заяв?

— Наше керівництво перед командою завжди ставить максимальні завдання. Для такого клубу, як «Шахтар», це нормально. Але я не прихильник робити якісь прогнози, заздалегідь говорити, що ми виграємо той чи інший турнір. Потрібно йти по сходинках, од гри до гри, як це ми робили 2009 року, коли дісталися фіналу Кубка УЄФА, й, у підсумку, завоювали європейський трофей. Зараз нам треба думати про ігри з «Вік­торією», не забігаючи наперед. Якщо будемо налаштовуватися винятково на найближчі матчі, не забиваючи собі голову глобальними завданнями, то пройдемо якомога далі. У нас все вийде.

— За умови, що «Шахтар» пройде чеську «Вікторію», в 1/8 фіналу з ким би ви хотіли зустрітися: з «Ліоном» чи «Чорноморцем»?

— Звичайно, із «Чорноморцем». Хоча, мені трохи прикро, що вже на стадії 1/8 фіналу Ліги Європи можемо зустрітися з клубом рідної країни. Мені хочеться, щоби одесити пройшли якомога далі… Вони показали, що можуть грати з будь-яким суперником. І я їм бажаю успіху в матчах із «Ліоном».

— Знаю, що ви намагаєтеся не тримати в пам’яті невдалі зустрічі. Але спитаю: наша збірна, за певного збігу обставин, могла би добитися необхідного результату в Парижі?

— Мені складно сказати, адже я — гравець. Думаю, ці питання в компетенції Михайла Івановича Фоменка…

— У збірній ви перевершили рекорд Олександра Шовковського із «сухих» поспіль хвилин. Якось відзначили цю подію?

— Ні. Будь-який свій рекорд я без зволікання проміняв би на поїздку в Бразилію. Усе було в наших руках, але ми, на жаль, утратили свій шанс.

«У Донецьку пустив коріння»

— А як відновлюєтеся після напружених матчів?

— У родині цей процес відбувається сам собою, діти дуже допомагають…

— Ви є співвласником спортивного сайту та брендингового агентства. Це означає, що скоро, як, наприклад, Анатолій Тимощук, матимете власного прес-секретаря?

— Ні, в моїх планах такого немає. Усе не так серйозно, як ви думаєте (сміється). Я просто допомагаю своєму доброму другові в якості рекламної особи.

— У вас дві доньки. Але якось у інтерв’ю «УФ» ви сказали, що не залишаєте надії на появу й продовжувача воротарської династії П’ятових.

— Звичайно, сподіваємося на це з дружиною (сміється). Але на все — воля Божа. Хто би народився (хлопчик чи дівчинка), в будь-якому випадку будемо любити свою дитину дуже сильно.

— Єдиним воротарем в історії, який отримував «Золотий м’яч» (найкращого гравця Європи від тижневика France Football), є Лев Яшин. Не ставите собі за мету підкорити таку вершину?

— Ні, не ставлю. Я про це навіть не думаю. Для мене головне — командний успіх. Якщо «Шахтар» перемагатиме й завойовуватиме трофеї, значить, і на гравців звертатимуть увагу.

— Ви — уродженець Кіровограда, але за «Шахтар» виступаєте вже сім років. Відчуваєте себе донеччанином?

— Так, безумовно. У Донецьку, який я вважаю дуже гарним містом, освоївся, пустив коріння, тут моїй родині комфортно. Це — головне.

— Що побажаєте собі й уболівальникам «Шахтаря» в 2014 році?

— Головне, щоби було здоров’я. Новий рік — рік Коня, а це значить, потрібно напружено працювати. Ми намагатимемося радувати вболівальників перемогами, й вирішуватимемо завдання, які поставило перед командою керівництво клубу.

Дмитро ДОЙНІКОВ.


стрічка новин