Андрій Васильович міняє професію

Для початку хочу поділитися думкою, кот­ра, на мій погляд, може всіх нас спонукати до оптимізму. Річ у тім, що багаторічне зацікавлення людською історією доводить: кандидат на певну політичну посаду та, власне, політик — різні явища. Часто, навіть дуже часто, траплялося так, коли, наприклад, претендент на посаду голови держави (навіть у нас таке було…) до виборів вважався (чи підоз­рювався) громадськістю маріонеткою в руках закулісних бізнес-груп, але з пливом терміну перебування на посаді «маріонетка» виявлялася цілком самодостатньою одиницею. Хилю до того, що сьогодні перед новим очільником Федерації футболу України Анд­рієм Павелком чималі можливості, головна з яких полягає в потенціалі збудувати самого себе, причому збудувати за власним баченням, а не нав’язаним ізгори.

Себто виходець із Дніпропетровська має шанс, послуговуючись словами покійного Андрія Кузьменка, «працювати так, аби внуки з гордістю розповідали, як багато він зробив для держави!». Павелко, щонайменше поки що, має чудові шанси скасувати весь той негатив, що снував довкола його постаті: мова про кумівство, політичну всеїдність і пристосуванство. Ба більше: Андрій Васильович, нехай не сьогодні, не позбавлений перспективи вибудувати ФФУ по-своєму, позбавившись людей, яких небезпідставно вважають підлег­лими Григорія Суркіса.

Ключовий фактор — бажання. Є воно — можна зрушити гори. Немає… Тоді декому слід пам’ятати: зовсім недавно регіонали були переконані, що надовго приходять до влади в Україні, а протрималися чотири роки, попри узурпацію всієї держави; так само надовго бачив себе керманичем Черепанової гори Анатолій Коньков, а в підсумку просидів там і того менше. Тим паче вітчизняні футбольні функціонери давно відомі глибоко посадженою схильністю до «флюгеризму», тонко реагуючи на зміну довколишнього середовища. Тому визріває паралель: учора ти — «людина Президента», сьогодні — «співучасник безчинств злочинного режиму»…

Трохи офіціозу.

Першими віце-президентами Федерації призначені Олександр Бандурко й Вадим Костюченко. Віце-президентами — Сергій Куніцин, Ігор Кочетов, Володимир Лашкул, Василь Орлецький, Михайло Ланьо, Олег Шкрьоба та Віктор Межейко. Кількість членів Виконкому збільшили в чотири рази, відтак постає мінімум одне запитання: чи потрібен у такому випадку Конгрес?

Іще дещо цікаве: за великого бажання, результати п’ятничного дійства… можна скасувати. Поясню: відповідно до Регламенту, вести Конгрес має право винятково офіційна особа. Сливе, президент (якого у нас до 6 березня не було, бо попередній «пішов у відпустку»), перші віце-президенти, віце-президенти. Позаяк Анатолій Попов та Віталій Данилов не з’явилися — хвороба завадила, відповідне право переходило до Павелка, проте він відмовивсь із етичних міркувань. Останнім у списку залишався Володимир Мариновський. І тут заковика: він почав Конгрес, утім, якоїсь миті — геть несподівано й непомітно для всіх! — «поступився місцем» Григорієві Суркісу. Наголошую: посада «почесний президент», що нею володіє колишній керманич національного футболу, не є цілком офіційною. Отже, його право вести захід можна поставити під підозру. Отже… Далі самі додумайте. Й неважливо, що він — один із керманичів УЄФА: за нашими законами, навіть Мішель Платіні не мав права керувати Конгресом.

… А затягнулось усе на добрих п’ять годин. Хоча цікавого було… ну, десь на годину. Цікавим виявився виступ Ярослава Грися, котрий вирішив не мордувати людей, відтак його спіч тривав менше п’яти хвилин. Навряд чи цей фактор зіграв роль у голосуванні, проте більшість експертів дійшли висновку, що керманич ЛОФФ вийшов із нього переможцем, адже напередодні йому ніхто не давав сімох голосів підтримки.

З другого боку, для всіх стало шоком вісім бюлетенів за Ігоря Коломойського. Коли оголосили настільки мізерну цифру, одразу кілька моїх колег вигукнули щось на зразок: «От і зганьбився!!!». Маю право висловити свою думку, тому скажу: цей результат власника «Дніпра» доцільно сприймати як… перемогу. Бо так Ігор Валерійович підтвердив, що не намагався перекупити кол­членів. А то… Знаєте, рівно за день до дійства у будівлі на Черепановій та в деяких готелях столиці чинилися доволі кумедні речі: кажучи акуратно — там бенкетували люди, деякі з яких підозріло нагадували колчленів Федерації. У мене, грішним ділом, виникла думка, що…

Решту голосів — а саме 122 — осипалися на радісного Павелка. Настільки розгромної перемоги ніхто не очікував. Делегатів не переконав навіть артистичний виступ Коломойського, що став найяскравішим моментом дійства. Не переконали чіткі постулати Ігоря Валерійовича, його революційні пропозиції (зокрема, про встановлення мінімальної та максимальної «стелі» зарплат для футболістів УПЛ, що реально підвищить конкуренцію у ній). Отож новому голові ФФУ висловлено абсолютну підтримку. Як і попередньому. Як і попередньому до попереднього. Тобто маємо справу з явищем карт-бланшу, що зобов’язує.

Володимир БАНЯС.