Український футбол
Антон ШЕВЧУК: «Президент при всій команді сказав, щоб я збирав речі й їхав додому»
Колишній гравець ФК «Полтава», а нині новачок «Оболоні-Бровара» розповів «УФ» про «звільнення» з команди Іллі Близнюка, перехід до складу киян і свої теперішні цілі

Не встигла розпочатися зимова пауза в другій лізі, як ми вже маємо перший і доволі неочікуваний трансфер. Півзахисник Антон Шевчук повернувся до своєї нової-старої команди у столицю України, доволі несподівано залишивши склад першолігового ФК «Полтава».

— Антоне, вітаємо вас із поверненням до «Оболоні-Бровара». Які емоції нині переживаєте із цього приводу?

— Переживаю лише позитивні емоції, адже, як ви правильно сказали, повернувся до свого колишнього клубу. До недавнього часу я був без команди, бо так сталося, що мене просто передчасно звільнили з ФК «Полтава». На щастя, мені назустріч пішли очільники «пивоварів», тому я дуже радий, що знову гратиму за цей колектив. Щосили намагатимуся бути їм корисним і паралельно розвиватися як футболіст. Одне слово — дуже приємно повернутися до Києва.

— Певне, швидко знайшли спільну мову із голов­ним тренером Сергієм Сол-
датовим?

— Так, тут не було взагалі жодних проблем, адже Сергій Вікторович — хороша, спокійна людина. Це, як на мене, головне. Те ж хочу сказати й про тренера Олега Мазуренка — саме з ним перший час я спілкувався найбільше, бо знаю його краще, ніж Сергія Солдатова. Саме на нього я спочатку й вийшов. А вже коли приїхав до Києва, прийшов на тренування, ми почали всі знайомитися — жодних проб­лем не виникло. Я зразу почав інтегруватися в колектив.

Як вам атмосфера в клубі?

— Атмосфера в «Броварі» взагалі чудова — всі хлопці молоді й, знаєте, немає такого, що хтось уважає себе зіркою. Ні, навпаки, всі справді є єдиною сім’єю, ми об’єднані однією метою. Думаю, це — заслуга головного тренера та всього тренерського штабу, що вони змогли створити такий колектив. Тому дуже задоволений, що опинився тут.

— Ви торкнулися звільнення із ФК «Полтава». Як, власне, це все відбулось?

— Це сталося після матчу із ФК «Суми». По завершенні двобою до роздягальні нашої команди зайшов президент клубу Леонід Соболєв і при всій команді сказав, щоб я збирав речі, забирав документи й їхав додому, бо мене вже відрахували з команди. Причину звільнення він мені так і не пояснив, просто сказав це і вийшов із роздягальні. Тренер до мене навіть не підійшов і не поговорив. Я просто зібрав речі й поїхав.

— Тобто Ілля Близнюк вам нічого й не сказав?

— Так, він зробив вигляд, ніби нічого не сталося. Після того матчу в нас був вихідний, усі роз’їхалися по домівках, а я займався документацією. Наступного дня вже поїхав додому до Києва, відтак не бачив ні Іллю Владиславовича, ні когось іншого. Не попрощався й не поговорив із ним…

— Добре, давайте про приємне. Оскільки ви вже виступали за «пивоварів», певне, когось із хлопців нинішнього складу вже добре знаєте?

— Так, власне, знаю добре кількох виконавців. Це — Андрій Корнєв, Олексій Майданевич, у Полтаві я виступав із Іллею Коваленком. Отож питань не виникає — я прийшов у команду, яку добре знаю. Звісно, було невелике хвилювання, але коли вже знаєш ледве не кожен кут цього стадіону, це надає впевненості.

— Доволі серйозна конкуренція за місце у стартовому складі вас не лякає?

— Ні, конкуренція — це зав­жди добре. Якщо її не буде, не буде зростати футболіст. Повірте, у цьому плані в мене немає жодних проблем, адже конкуренція футболісту нав­паки додає стимулу, щоби міг прогресувати.

— Оскільки вже встигли пограти на вищому рівні, як вважаєте, друга ліга сильно поступається чи відрізняється від першого дивізіону?

— Якщо порівнювати ці дві ліги, то, на мою суб’єктивну думку, великої різниці між ними немає. Як на мене, акцент на боротьбу зроблений в обох першостях. Звісно, якщо порівнювати з прем’єр-лігою, то тут різниця відчутна, бо в елітному дивізіоні грають набагато швидше, більше працює голова. Щодо першої та другої ліг, то в них на перших ролях саме сила, витривалість і сила волі. Тим не менш, дивлячись на останні матчі за участю «Оболоні-Бровара», помітив, що в киян немає силового футболу як такого. У «пивоварів» акцент зроблено більше на командну гру — «броварі» не б’ють м’яч куди трапиться, як навіть іноді буває в деяких колективів першої ліги, щоби заробити бодай якийсь бал у виїзній зустрічі. Кия­ни ж грають більше в пас, що мені дуже подобається. Думаю, що у складі «Бровара» я зможу розвиватись як футболіст і надалі.

— Якщо команді Сергія Солдатова вдасться, зреш­тою, вийти до першої ліги наступного сезону, «пивовари» там не загубляться?

— Думаю, що не загубляться. По-перше, в киян зберігся доволі хороший стрижень команди, тренерському штабу вдається зберігати багатьох провідних виконавців у колективі. Це означає, що вони готуються до виходу на ще вищий рівень. Переконаний, що і в майбутньому оболонці гратимуть саме цими зіграними футболістами, щоби демонструвати свій рівень уже в першій лізі. Уважаю, їм це до снаги, бо маємо чудовий колектив. До слова, тут запроваджений дуже сильний тренувальний процес. Одразу помітно, що у цієї команди є мета. У наш тяжкий час, із огляду на те, що твориться в державі, президент «пивоварів» дає можливість розвиватися футболу, все робить для клубу, тому переконаний, перед нами стоятимуть високі цілі, й ми їх доб’ємось.

— Чого найперше прагнете досягти?

— Звісно, хочеться закріпитися в команді — це найголовніше. Хочеться показувати свій рівень, адже я вже досить давно не виходив на футбольне поле — майже чотири місяці. У Полтаві я то виходив, то не виходив і, як наслідок, утратив свої ігрові кондиції. Думаю, що на найближчих тренувальних зборах я це все надолужу й демонструватиму той футбол, який тішитиме наших уболівальників і тренерів. Хочеться, звісно, розвиватись і допомагати «Бровару» дістатися першої ліги, а згодом і елітної першості. Думаю, про це багато хто мріє, щоби «Оболонь-Бровар» знову грав у найвищому дивізіоні України.

Володимир БОБИР.


стрічка новин