БІЛОРУСЬКИЙ СЛІД У РОСІЙСЬКОМУ ЧЕМПІОНАТІ

Зараз у російській прем’єр-лізі троє головних тренерів родом із Білорусі — Олег Кононов, Леонід Кучук і Віктор Гончаренко. Усі вони в поточному сезоні керують доволі успішно: «Локомотив» Кучука, після провального минулого сезону, ділить першу сходинку із «Зенітом», Кононов закінчив осінню частину першості на шостій позиції з «Краснодаром», а Гончаренко прямує до єврокубкової зони з «Кубанню», яка наразі дев’ята. «УФ» вирішив з’ясувати, чи це справді стрімкий злет білоруського тренерського цеху, чи випадковий збіг обставин.

ЯКА ВОНА, «СИСТЕМА КУЧУКА»?

Віддаючи шану досвіду, почнемо з відомої українському вболівальнику персони Леоніда Кучука. Ім’я собі білорус зробив у молдовському чемпіонаті. Шість років він набував досвіду з тамтешнім «Шерифом» і принагідно виграв у Молдові все, що тільки можна. Шість чемпіонств і щорічна кваліфікація до Ліги чемпіонів. Згодом Кучуку стало затісно в Молдові, тож він перебрався до неозорої Росії, де очолив бєлгородський «Салют». Утім, уже за рік залишив російський футбол і відгукнувся на пропозицію Вадима Рабиновича. Тодішній президент «Арсеналу» грозився заманити до України знаного всім і вся фахівця, а привів на той момент невідомого пересічному українцю Кучука. Як виявилося згодом, Рабинович не прогадав! Певне, що найсвітліші часи вже згаслого «Арсеналу» були пов’язані саме з роботою Леоніда Станіславовича.

Очолював «канонірів» білорус півтора сезону. Прийшов у червні 2011, а вже навесні наступного року вперше в історії київського клубу вивів його до Ліги Європи. За цей час Леонід Кучук зліпив із «каштанчиків» непоступливий колектив, який розправлявся із середняками чемпіонату й давав бій грандам українського футболу. За один-єдиний рік команда зробила якісний стрибок: стала організованішою, дисциплінованішою й тактично грамотною. Невідомо, яким би видався єврокубковий шлях тодішнього «Арсеналу», якби не помилка рівня шкільних змагань із боку адміністрації клубу й технічні 0:3 за вихід на поле дискваліфікованого футболіста.

А коли в «Арсеналі» почали закінчуватися гроші, за обопільною згодою сторін Кучук припинив співпрацю з «канонірами». Без роботи фахівець пробув усього дев’ять діб. На другий день після Різдва російська «Кубань» оголосила ім’я нового тренера. Ним став Леонід Станіславович Кучук. У Росії в нього справи пішли так же добре, як і в Україні. За півсезону він уперше вивів краснодарський колектив до Ліги Європи й встановив одразу низку клубних рекордів: у весняній частині чемпіонату «Кубань» не програла жодного разу!

Такі досягнення білоруса були помічені з боку грандів російського чемпіонату, тож у «Кубані» він довго не затримався. Керівництво «Локомотива», в особі президента Ольги Смородської, побачило в ньому заміну Славену Біличу, який свій шанс увійти до зали слави «залізничників» змарнував, привівши команду до катастрофічного дев’ятого місця у сезоні-2012/2013.

Вибір пані Смородської був зрозумілий. На той час Кучук уже мав солідний досвід виступів у провідних чемпіонатах пострадянського простору, вже пройшов адаптацію до російських реалій і, головне, за доволі короткий термін давав цілком задовільний результат. До того ж, гучна слава про так звану «кучуківську систему», дисципліну й тактичну грамотність випереджали білоруського фахівця на крок. У підсумку Смородська, як і свого часу Рабинович, не прогадала! Наразі «Локо» йде першим, маючи із «Зенітом» порівну очок, і тримається в пелетоні основних претендентів на золоті медалі російського чемпіонату.

«Дисципліна? Не вважаю себе грізним тренером. Я не лаюся. Але є закони. А беззаконня — це анархія. Адже трапляється так, що навіть у відомих гравців футбол часом відходить на другий план. Я, припустимо, можу зрозуміти ситуацію: по дорозі на базу виник величезний затор, москвичі це явище вже вважають поважною причиною. А якщо людина просто проспала? Звичайно, в такому випадку буде штраф. Ясно, люди в топ-клубі збираються непрості, такі собі зірки. Іноді дуже серйозно доводиться з ними розмовляти». «Існує система Кучука. Її не викладають, я створив її сам. Щороку поліпшував, щось відкидав, чимось доповнював. У мене не буває тренувань заради галочки!» — зазначив Леонід Кучук в інтерв’ю виданню «Радянський спорт».

Подейкують, що така тактична грамотність футболістів Кучука досягається тренуваннями «під шнурок». Мовляв, кожен бігає «прив’язаний мотузкою» до своєї визначеної позиції. Так чи інакше, а командна тактика завжди була сильною стороною клубів, які тренував Леонід Станіславович.

Як зізнався сам тренер, він не цурається й наочно показати гравцю його помилку. «Єрьохін був зовсім молодий. Йому було років 17, коли опинився у «Шерифі». Він часто приймав м’яч спиною до воріт, при цьому не озираючись. Намагався йому на тренуваннях пояснювати, що треба дивитися вусібіч. І ось знову виникає ситуація: приймає м’яч, не дивиться. Я підскакую, зустрічаю плечем. Він упав. Тоді я повторив: «Ти зрозумів, нарешті?»

ШЛЯХ ДО РПЛ ЧЕРЕЗ УКРАЇНСЬКУ ПЕРШУ ЛІГУ

Ще одним тренером білоруського походження в російській прем’єр-лізі є й добре знайомий українським уболівальникам Олег Кононов. Із його ім’ям пов’язані найзвитяжніші перемоги «Карпат» останнього десятиліття, тобто з часів роботи у львівському клубі Мирона Богдановича Маркевича. Феєрична перемога над турецьким «Галатасараєм» на чолі з колишнім наставником «Барселони» Франком Райкардом, захоплива «перестрілка» з дортмундською «Боруссією», й перше, та, на жаль, єдине очко в груповому етапі Ліги Європи в матчі проти ПСЖ надовго запам’яталися львівським уболівальникам. Тоді ж рішенням міської ради Кононова нагородили «Орденом святого Юрія» за колосальні заслуги у царині спорту.

Та після яскравого сезону на «Карпати» очікував закономірний спад, який періодично чатує на всіх «середняків» будь-якого чемпіонату (згадати бодай виліт із вищого дивізіону Іспанії «Вільярреала» й «Бетиса», які роком раніше також змагалися в Лізі чемпіонів і Лізі Європи). Із «Карпатами» почало коїтися щось неладне, тож Кононову довелося піти.

Із елітного дивізіону Кононов перейшов до першої ліги українського футболу на поміч амбіційному «Севастополю». Там він виконував роль такого собі класичного англійського менеджера: окрім самого тренувального процесу, безпосередньо відав трансферною політикою клубу та певним колом адміністративних справ. У перший же сезон Кононов вивів «Севастополь» до прем’єр-ліги. Заради справедливості скажемо, що потенціал команди тоді явно перевищував мірки першої ліги. Утім, справи у «Севастополі» йшли у білоруського тренера не надто гладко. Усе частіше почали говорити про його конфлікт із місцевими вболівальниками, які не надто тепло сприйняли курс Кононова на запрошення орендованих футболістів, які, у свою чергу, витісняли місцевих вихованців.

Так чи інакше, як «Карпати», так і «Севастополь» до Кононова й після нього — зовсім різні команди. Та на самому початку цього сезону білорус залишив український чемпіонат. Його покликали у фінансово міцніший російський «Краснодар», а керівництво кримського клубу білоруса з розумінням відпустило. У сусідньому чемпіонаті Олег Георгійович творить не так уже й довго, тож про його успіхи говорити ще зарано. Кононов прийняв російське громадянство, зекономивши своєму клубові 5 мільйонів рублів податку на іноземних тренерів.

«Із роками все більше й більше виникало бажання повернутися в Росію, в країну, де я народився, досягнув серйозного результату. Перехід у «Краснодар» дав мені зай­вий поштовх до цього кроку. Я дуже щасливий, що все так склалося, й відчуваю себе комфортно», — поділився Кононов.

«У НАС БАТЕ — БАНДА, А Я В НІЙ ВАТАЖОК»

Свого часу 31-літньому Віктору Гончаренку довірили пост головного тренера борисівського БАТЕ. До цього він чотири роки за нього грав, два тренував юнацький склад і ще один рік працював у основній команді асистентом. Що не кажи, а «із БАТЕ у серці!».

За п’ять сезонів біля керма БАТЕ команда перетворилася на гегемона білоруського футболу. П’ять чемпіонств поспіль, один Кубок і два Суперкубки країни. 2008-го Гончаренко вивів свою команду до групового раунду Ліги чемпіонів і став наймолодшим тренером найпрестижнішого клубного турніру Старого Світу. Мало нагоду відчути міць «гончаренківського БАТЕ» й «газзаєвське «Динамо». Перед рідною пуб­лікою кияни ледве врятувалися від поразки. Найгучніша перемога Гончаренка трапилася минулого сезону, коли в гості до білорусів приїхала зіркова «мюнхенська машина» (майбутній переможець Ліги чемпіонів) й відхопила на горіхи.

Після того про БАТЕ заговорили… Та чи то Гончаренкові стало нецікаво з року в рік вигравати першість Білорусі, чи просто захотілося спробувати сили деінде, та Віктор Михайлович переїхав до Росії. Там і чемпіонат міцніший, і перспектив побільше. Свого часу його запрошували до себе ЦСКА, «Локомотив» і навіть львівські «Карпати». Та 13 жовтня 2013-го Гончаренко перейняв естафету у свого співвітчизника Кучука й взявся тренувати «Кубань».

Одна з основних чеснот тренера-Гончаренка — уміння знаходити спільну мову з футболістами й тонке знання психології. Свого часу його запитали, чи не боїться він тренувати полікультурний колектив, бо успіху він досяг у клубі, де легіонери не були на перших ролях.

«У БАТЕ, можна так сказати, в нас була банда, а я її ватажок. Часом можу посваритися матом — хлопці все розуміють. Можу пошуміти після першого тайму, але після гри — жодних проблем. Знаю, на кого можна нагримати в певні моменти, на кого, навпаки, тиснути не можна. А коли в команді різні менталітети, різні мови, справді, набагато тяжче визначити, хто задоволений своїм ігровим часом, хто ні. Але це зовсім не означає, що я боюся тренувати інтернаціональний колектив. У будь-якому разі в роботі тренера, в першу чергу, важливі компетенція й пристрасть. А далі все залежить од того, як іде спільна робота, й якого результату ти прагнеш», — відповів Віктор Гончаренко.

ЧАС ПОКАЖЕ

Спільне у цих трьох тренерів, окрім білоруського коріння, звичайно, те, що всі вони починали з малого. Кучук роками нарощував м’язи у скромному молдовському чемпіонаті. Кононов навіть пройшов першу лігу українського чемпіонату, а Гончаренко з року в рік приводив БАТЕ до чемпіонства в також не надто потужному білоруському чемпіонаті.

Та всі вони досягли цілком конкретного успіху, причому за відносно короткий період. Усі троє регулярно виводили свої команди до єврокубків і не падали там обличчям у багно. Такі здобутки не залишаються непоміченими, а особливо якщо під боком грошовиті російські клуби.

І Кучук, і Кононов, і Гончаренко вже досягали успіху у своїх поперед­ніх командах. Та чи вийде такою ж плідною їхня робота в РПЛ, запитання залишається відкритим.

Віталій КРИЖЕВСЬКИЙ.