— Богдане, офіційний сайт грузинського «Динамо» ще у середині минулого місяця повідомляв, що ви прибули на перегляд. Утім, судячи з того, що, не побоявшись роумінгу, взяли слухавку, зараз, вочевидь, ви повернулися в Україну.

— Так, я не виступатиму в тбіліському ФК. Чому? Справа в тому, що перед візитом до Грузії мені агенти розповідали про одні умови, натоміть, коли я приїхав до розташування клубу та почав із командою готуватись до сезону, перед підписанням контракту мені запропонували значно гірші умови. Практично вдвічі менше від обіцяного. Ясна річ, після цього я повернувся в Україну, адже не на те я розраховував. Ось так, усе просто.

— Чи існували інші, запасні, варіанти?

— Ні, резервних можливостей не було. Отож, нині мої агенти займаються тим, аби якомога швидше знайти мені нову команду.

— Чи поділитесь агентськими напрацюваннями? Чи є закордонні пропозиції, чи з України?

— За їхніми словами, робота може трапитися звідусіль. Не важливо, чи доведеться їхати за кордон, чи виступати у вітчизняному чемпіонаті. Пріоритетів у цій площині немає.

— Ви не продовжили договір із лучанами. Які цьому слугували мотиви?

— Не знаю. Вочевидь, у луцькому клубі нині омолодження, відтак зі мною не продовжували співпрацю. Багато футболістів пішло, не лише я один був віковим. Якось так.

— Отож у вас було бажання продовжувати виступи за «Волинь»?

— Так. Я був би не проти, скажемо так. Мене все влаштовувало, але, зрештою, вже все завершилось.

— До речі, подейкували, що у «хрестоносців» були проблеми із фінансуванням. Чи мають такі чутки підґрунтя?

— Так-так. Були проблеми. Та цього ніхто не приховував. Тим паче, що зараз не лише в однієї «Волині» негаразди із цим.

— Чи існують перед вами заборгованості?

— Уже розрахувались із нами по заробітній платні. Інше питання — преміальні. Звичайно, що не хотілося би про них забувати. Хоча добре вже, що принаймні зарплатню повернули.

— Чи спілкувалися наостанок із головним тренером Віталієм Кварцяним?

— Ні, в мене навіть не було можливості чи нагоди, щоби востаннє поговорити з Віталієм Володимировичем. Як знаєте, завершення першості він провів на лікарняному, тож на момент мого прощання з Луцьком Кварцяний ще не повернувся. На жаль.

— Наскільки розумію, нині ви чекаєте реального запрошення. Тому цікаво, яким ключовим фактором стане обрання того чи іншого варіанту? Термін контракту чи кращі фінансові умови?

— Ну, сподіваюся, що пограю у вищому дивізіоні: закордонному чи українському. Хочеться ще на високому рівні пограти, розумієте? А вже потім оцінюватиму запропоновані умови договору.

— Певне, грошима вас не заманити?

— Так. Якщо грати, то лише серед найкращих, у прем’єр-лізі. Хоча в такому випадку зазвичай ніхто не ображає в плані зарплатні та преміювання. Справді, фінанси для мене зараз на останньому місці з-поміж усіх пріоритетів.

— Чи багато команд виходили на ваших представників після виступів у «Волині»?

— Навпаки, небагато. Знаєте, зараз такий складний футбольний час, а команд усе меншає. Водночас, мій вік не дозволяє звертати на мене увагу з позиції перспективи. Однак, маю надію, що не довго залишатимуся без роботи. Якщо ж надійдуть різні пропозиції, то потрібно все правильно зважити та обдумати, щоби ще залишити свій слід перед завершенням кар’єри.

— Цікаво почути вашу думку з приводу майбутнього лучан. Улітку з команди пішли Шиков, Масло, Скоба, ви. Що чекати «Волині» наступного сезону?

— Разом із нами цьогоріч уже «обкатано» молодь. Безсумнівно, юна зміна набралася досвіду. Думаю, Віталій Володимирович уміє працювати з молодими гравцями, щоби ті, зрештою, давали результат. Відтак не сказав би, що в них попереду складні часи. Усе буде добре з «Волинню».

— Ви вже згадували, що у вас немолодий вік…

— Ну як немолодий… Це в нас іще дивляться в паспорт. Позначається старий менталітет. За кордоном у цьому питанні значно простіше, тож лояльніше ставляться до старших гравців. Тим паче, що для захисника 33 роки — нормальний вік.

— Я до чого, власне, підводив: чи відчуваєте у собі той запал, який дозволить іще гідно виступати рік-другий?

— Я ж кажу, що не хочу випадати з великого футболу. Утім, ніхто не знає, як воно, в підсумку, складеться. Погоджуюся, що рік-другий зможу потягнути гру на відповідному рівні.

— Відтак до думок про тренерські курси навіть не доходить?

— Ні-ні-ні. Я ще не думав вішати бутси на цвях. Тим більше, починати нову, тренерську, діяльність.

Євген ДЕМЯН.