Богдан ШУСТ: «Я належу до тих, хто не палить за собою мости»
132 
… що гра забувається, а запам’ятовується її результат. Був час, коли його возносили до небес, а потім піддавали нещадній критиці. Через що був змушений поступитися майкою з номером «1» іншому. Відтак Шуста відправляли в оренди. Зрештою, переїзд до Харкова, здається, поставив усе на свої місця…
— Розумію, що мені бракує ігрової практики, — взяв слово Богдан Шуст, воротар харківського «Металіста». — Але кандидатів на місце у воротах нашої команди вистачає, а воно — одне.
— Перебування за спинами Горяїнова та Дишленковича оптимізму тобі, мабуть, не додає…
— Навпаки! У нашому колективі доброзичлива атмосфера. Ми всі зайняті спільною роботою. Можна сказати, всі — за одного, а один — за всіх. Але вирішальне слово, хто гратиме в конкретному матчі, за тренером.
— Проте Ігор Володимирович, як і Мирон Богданович, віддає перевагу іншим…
— Але у сьогоднішній грі місце в основі довірили мені.
— Воно то так, але, мабуть, через те, що вашим суперником була добре тобі відома команда?
— Можливо, але це винятково справа головного тренера, який визначає склад на гру. Свого часу я в «Шахтарі» пройшов чудову школу. І засвоїв прекрасний урок, що ніколи й за жодних обставин не варто опускати руки. А місце у воротах виборюється в поті чола на спільних тренуваннях. Принаймні так воно є в «Металісті».
— Можливо, до гри проти «шахтарів» твої почуття були роздвоєні?
— Хіба що епізодично. Адже мої виступи за «Шахтар» — уже історія. А гра за «Металіст» — моє майбутнє. У цих справах не має місця сентиментам чи емоціям. Тут необхідно керуватися професіоналізмом футболіста. Спогади залишились, але свою роботу я повинен виконувати на сто відсотків.
— І з яким відсотком ти її виконав?
— Пропустив необов’язковий гол, а партнери в даному моменті не виручили…
— Той м’яч справно ліг на ногу Ракицькому?
— Удар у Ярослава був бездоганним.
— Красиво, а заразом підступно, пробивав і Тайсон…
— Ось тут я вже виручив. Проте на майбутнє, щоби отримати довіру від тренера та партнерів, мушу багато працювати й показувати стабільну гру не лише в окремих епізодах, а й упродовж усього часу.
— «Металіст», отримавши чисельну перевагу, на мою думку, так і не зрозумів, що з нею робити.
— Якби ми реалізували свої моменти, не відомо, як розвивались би події на полі. «Шахтарі» свій шанс реалізували, ми — ні. Більше нічого додати.
— Свою гру аналізуватимеш?
— Для мене вона завершилась із фінальним свистком арбітра. По завершенні гри вже ніхто нічого не в змозі змінити. А говорити про можливості не варто. Це не моя справа.
— Поки ми за розмовою, всі «старожили» «Шахтаря» вітаються з тобою. Тим самим проявляють до тебе свою дружбу, а можливо, й підтримку…
— Відповім просто. Футбол не має кордонів. А я належу до тих, хто не палить за собою мости.
— Знаю, що ти дотримуєшся принципів солідності в усьому. Особливо — до місця роботи. Якщо би довелося їхати в Росію…
— Куди, куди? Я сповідую принцип — тут і тепер! А виступати за будь-який, навіть найбагатший, клуб держави, яка обстрілює мою країну, вважаю темою закритою й не актуальною.
— Зараз у Харкові спокійно?
— Наразі так. Але я перепрошую. Я не політик. Я — футболіст. Отож не хочу влазити у чужий город із своїми вилами.
— Не за горами єврокубки. Вашим суперником став клуб з країни, яка в багатьох питаннях солідарна з Україною…
— Так, у Лізі Європи протистоятимемо польському «Руху». Проте переможцем виявиться та команда, котра менше … пропустить.
— Сподіваюся, що нею стане «Металіст»?
— І я за такий варіант.
Олександр ПАУК.