Болівар двох не витримає

Тільки ледачий сьогодні в нашому футболі не обговорює серйозний конфлікт у ФФУ — Коньков проти Попова. У футбольному співтоваристві ця новина викликала різну реакцію: від прийняття точки зору одного із фігурантів, до нігілістичного резюме — вони всі там однаково винні. При цьому взаємні звинувачення, жорсткі заяви на тлі неприкритої неприязні тривають.

Що ж трапилося у взаєминах двох Анатоліїв — президента ФФУ Конькова і його першого зама Попова, через півтора року спільної роботи? Спробуємо спокійно, без емоцій розібратися. А для цього потрібно дещо пригадати. Відвідуючи перші прес-конференції нових керівників ФФУ, майже всі журналісти помітили, що Коньков там почувався явно не у своїй тарілці. Недорікуватість, невиразна мова з манерою пізнього Брежнєва без будь-якої логіки, з абсолютною відсутністю конкретики й незнання предмета — все було видно неозброєним оком. Попов же, на противагу, активно, часто навіть надміру, включався в будь-яке питання, інколи навіть перебиваючи шефа. Рубав чітко, аргументовано, зі знанням проблеми. Але виглядало це не завжди коректно. А враховуючи, що в Попова ще із часів Григорія Суркіса були непрості стосунки з пресою, вона йому багато чого пригадувала й теж спуску не давала. На цьому тлі складалося враження, що Попов хотів десь підсобити своєму патрону, але, разом із тим, і себе «продати» публіці подорожче.

Уже тоді було видно, що це викликає роздратування Конькова. І з кожним їхнім спільним виступом це роздратування посилювалося. Для начуваних про жорсткий характер президента ФФУ і його неприйняття будь-якого інакомислення, стало очевидно, що довго поруч вони не всидять. Вони були просто приречені на конфлікт. Адже один у силу своїх «здібностей» ніколи говорити не навчиться, а інший, через свій характер, ніколи мовчати не буде.

Відтак Конькову потрібно було зміцнювати свій авторитет, і він пішов у атаку. Спочатку ні з того, ні з сього «наїхав» на союзника Попова й президента прем’єр-ліги Віталія Данилова за те, що, мовляв, того на роботі вісім місяців не бачив, хоча потім виявилося, що це, м’яко кажучи, неправда. Потім Коньков усерйоз узявся за свого найближчого соратника. За достовірними відомостями, він став поступово, але істотно обрізати повноваження Попова, що, певна річ, не могло не викликати відповідну реакцію. А так як Коньков явно програє своєму першому заступникові в досвіді ведення залаштункової боротьби, очільник федерації почав робити відверті помилки. Причому він не лише не виправдовувався за них, а навіть не намагався їх виправити (це не в його характері). Зате став різко й грубо нападати.

Попов же побудував зонний захист і, використовуючи документальні факти, перейшов до позиційного нападу по всій лінії фронту. А тут так недоречно ще злощасний для Конькова матч Україна — США, про який вже багато писалося й говорилося. За всіма розкладами виходить, що саме Попов за допомогою Суркіса та міністра Булатова врятував, як би це голосно не звучало, не тільки матч, а й запобіг серйозним негативним наслідкам, як для українського футболу, так і для Української держави. Але як це не прикро для Попова, виходить, що він цим врятував і президента ФФУ. Адже якби наша команда не вилетіла на Кіпр на гру, то, з урахуванням обстановки в країні, Конькова точно би винесли з Будинку футболу.

Але, як видно з подальших дій першої особи ФФУ, він цього не оцінив, а навпаки, ще більше підсилив атаку. У відповідь же отримав серйозну відсіч. Але все це не може тривати нескінченно. У цій історії слід поставити крапку, перегорнути сторінку й зайнятися головним — розвитком, а точніше — порятунком нашого футболу. Із цього приводу недавня пропозиція Попова (див. документ нижче. — Я. О.) здається цілком логічною. Істину повинна виявити аудиторська перевірка, а не листи з регіонів «довіряємо — не довіряємо».

Варто визнати, що, написавши заяву з вимогою провести аудит, перший віце-президент ФФУ зробив сильний, але водночас і ризикований хід — відрізав шлях до відступу і Конькову, і собі. Попов — досвідчений боєць, який свого часу загартувався в боях із такою глибою, як Суркіс. Так що Конькову наодинці в такій сутичці навряд чи світить успіх. А чекати допомоги йому нізвідки. Ринат Ахметов наразі, це — очевидно, втручатися не буде. Гарант, що привів його на вершину українського футболу, нині в екзилі має безліч своїх турбот. І в такій обстановці Коньков проявив чергову недалекоглядність, а точніше — дурість, бо своїми недавніми словами він сильно образив Данилова. Образив, якщо не скривдив. І, кажучи відверто, зовсім незаслужено. Коньков, певна річ, раніше й припустити не міг, хто буде за кермом «Мерседеса», який вивіз із залізничної лікарні Харкова «ув’язнену № 1». А це — нинішня влада! Як відомо, будь-яка влада може бути мстивою. Тим більше в нашому випадку.

І якщо Попов пішов ва-банк, значить, упевнений у своїй правоті. Поживемо — побачимо. Отже — аудит! А далі — вирок! Уже очевидно, що Болівар двох не витримає…

Ярослав ОЛЕКСАНДРОВ.