Чемпіонат світу-2018: наш шанс?

Минулої неділі десь о пів на п’яту вечора на сайті інформагентства УНІАН було опубліковано повідомлення такого змісту: «Украина через дипломатические каналы обратилась к Европейскому Союзу с тем, чтобы он принял против России решительные меры политического, экономического и гуманитарного давления, в связи с событиями в Крыму и в частности предложила забрать у России право на проведение чемпионата мира по футболу в 2018 году. Об этом из Брюсселя сообщил европейский дипломатический источник. «Украинцы предлагают заморозить визовый диалог между Россией и ЕС о либерализации визового режима, ввести мораторий на военно-техническое сотрудничество между Россией и ЕС. Также предложено забрать у России право на проведение чемпионата мира по футболу в 2018 году», — сказал европейский дипломат, пожелавший, чтобы его не называли…».

Отож із приводу XXI мундіалю, кот­рий пройде влітку 2018-го, хочу дещо нагадати: за остаточним рішенням російського оргкомітету турнір пройде в 11-х містах. Ось їхній реєстр:

1. Москва (Центральний кластер)

2. Калінінград (Північно-західний кластер)

3. Санкт-Петербург (Північно-західний кластер)

4. Волгоград (Волзький кластер)

5. Казань (Волзький кластер)

6. Нижній Новгород (Волзький кластер)

7. Самара (Волзький кластер)

8. Саранськ (Волзький кластер)

9. Ростов-на-Дону (Південний кластер)

10. Сочі (Південний кластер)

11. Єкатеринбург

Як ми добре пам’ятаємо, Євро-2012 пройшло у чотирьох українських (Львові, Києві, Харкові, Донець­ку) і в такій же кількості польських (Варшаві, Познані, Вроцлаві, Гданську) міст. Іще слід пригадати, що на бухарестському засіданні УЄФА, що прой­шло в травні 2009 року, від форуму «відчепили» ще чотири населені пункти — українські Дніпропетровськ та Одесу, а також польські — йдеться про Краків і Хожув.

Що це означає? А те, що ми з нашими західними сусідами й братами (справжніми, на відміну від усяких «русскіх»!) уже сьогодні маємо гарантовано 12 майже готових стадіонів, які здатні приймати мундіаль. Чому «майже»? Справа в тому, що, згідно з вимогами ФІФА, спортивна споруда, яка хоче приймати зустрічі світової першос­ті, мусить мати понад 40000 місць, а в нас є два невеличкі проколи — харківський ОСК «Металіст» менший на дві тисячі, а «Львів-Арена» — на шість. Однак це, певен, можливо виправити доволі безболісно… Окрім того, не забуваймо про славне місто (еге ж — там у неділю 12000 людей вийшли на підтримку територіальної цілісності України!) Суми, де гордо й самотньо стоїть одна з найкрасивіших у Європі арен. Гадаю, схожий красень спортивної архітектури є й у Польщі. Плюс до того — «для підстраховки» — можна добудувати ще по одному стадіону, там і тут (наприклад, у Сімферополі…).

…Ви скажете, автор цих рядків, як і газета, де він працює, «розпалює міжнаціональну ворожнечу». Маєте право так уважати. Утім, по-перше, як я, так і всі мої колеги по «УФ», переконані: те, що сталося 1 березня, є водорозділом, опісля якого в нас і росіян остаточно сформувалися радикально різні «дороги долі», — я щиро сподіваюся, що тієї «чорної суботи» в мільйонів українців настало прозріння, й вони, нарешті, усвідомили, що й до чого. По-друге, панове, життя жорстоке, а політика — тим паче: якщо правдиві прогнози все більшої кількості економістів, політологів, культурологів, соціологів світу про те, що 01.ІІІ.2014 є днем початку кінця не лише режиму Путіна, а й усієї т.зв. Російської Федерації (світова ізоляція цієї держави-монстра вже розпочалася; 1984 року такий же процес стартував щодо колишнього СРСР, який у підсумку розвалився вже за сім років!), значить, можна — й обов’язково треба! — припускати ймовірність сценарію, що влітку 2018-го ЧС не зможе пройти там, де заплановано, чисто фізично, бо країни-організатора вже не буде на карті планети.

Ноблес обліж, так би мовити, становище зобов’язує. Я абсолютно переконаний: нова футбольна влада України (а в тому, що вона буде, не сумніваюся) вже сьогодні зобов’язана замислитися над вищеописаною перспективою. Готуватися треба до всього, причому заздалегідь…

Володимир БАНЯС.