Чотири дні у вічність

Понад тиждень тому, 15 березня, наша країна та її медійний простір «блискуче» проґавили знаменний ювілей: 75-ліття від дня проголошення незалежності Карпатської України — національного державного утворення, котре було сформовано в Закарпатті й проіснувало лише до 18 березня 1939-го. Ось таку, насправді масштабну, подію ніхто в нас не згадав: мовчала нова влада, історики, преса, Інтернет. Розумію, що всі сьогодні думають про інше, що відбуваються довкола вкрай тривожні речі, проте такого неподобства терпіти не можна… Тому пропонований матеріал — спроба якимось чином згладити те, що ми, нащадки, не пам’ятаємо тих, хто колись за нас боровся й гинув.

НЕОБХІДНА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Уже багато десятиліть офіційно вважається, що днем початку Другої світової війни є 1 вересня 1939-го, коли нацистська (саме так: учергове повторюю, що ніякого фашизму у цій країні ніколи не було!) Німеччина напала на Польщу. Однак два роки тому на шпальтах київської газети «День» було опубліковано великий історичний матеріал, автор якого переконливо доводив: вищезгадана дата є фікцією, вигідною для країн Заходу, бо знімає з них відповідальність за те, що саме вони й розв’язали Велику бійню. Журналіст «Дня» промовисто показав: насправді Друга світова має два початки…

Перший — документальний: 30 вересня 1938 року, підписавши з Гітлером т.зв. Мюнхенську угоду (чи змову — так правильніше), керманичі Великої Британії та Франції розв’язали німцям руки на завоювання світу. Зазначений договір майже зразу торкнувся етнічних українських земель: рішенням Віденського арбітражу від 02.11.1938, унаслідок поділу Чехословаччини, значна частина Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове були приєднані до хортиської Угорщини.

Другий початок — власне збройовий: у ніч із 13 на 14 березня 1939 року Угорщина, за підтримки Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України й до 1944 року окуповувала її. Так, панове, Велика війна розпочалася з наших земель…

НЕРЕАЛІЗОВАНА РЕОРГАНІЗАЦІЯ СПОРТУ

На превеликий жаль, у київській бібліотеці ім. Вернадського сутужна ситуація з газетами Західної України довоєнного періоду. Припустімо, за весну 1939-го там не знайшлося жодного видання з Ужгорода чи Мукачевого. Усе, що вдалося розшукати, то це газету (до слова, дуже й дуже пристойного рівня!) «Нова Свобода» із Хуста — невеличкого містечка на півдні краю, котре було столицею Карпатської України. Наведу кілька абзаців звідти (стилістику, пунктуацію та правопис оригіналу збережено)…

«Кандидати на фут. суддів голосіться

Провід секції фут. суддів підготовляє на 18. і 19. березня приготовчі курси для кандидатів на фут. суддів.

Спортовці, які хотять зголоситися на цей приготовчий курс, нехай подають свої назвиська до 15. ц. м. Зголошення зашліть до спортової редакції «Нової Свободи».

Булоб бажаним, щоб на суддівські іспити зголосилося як найбільше кандидатів, і то зі всіх округів нашої держави.

Іспит відбудеться кінцем березня в Хусті (не судилося… — В. Б.)» («Нова Свобода» за 09.03.1939).

«Футболевим клюбам під розвагу!

До нашої спортової редакції часто засилають спортові товариства прохання, щоби заслати їм взірцеві статути для ново-заложених клюбів. О скільки такі прохання належатимуть до компетенції футболевого союзу, то просимо в подібних справах туди звертатися. Футболевий союз зачне вже в неділю 12. березня ц. р. свою діяльність (ось коли, за планом, мала бути заснована Асоціація футболу Карпатської України! — В. Б.). Тому просимо всіх наших провінціональних спортових працівників, щоб в справах чисто футболевих зверталися все до Футболевого союзу. Точну адресу подамо після загальних зборів» («Нова Свобода» за 11.03.1939).

«Спортовий Клюб при Карпатській Січі в Хусті

Уже досить давно утворився при Карпатській Січі комітет для зорганізування спортового клюбу. Тому, що в Карпатській Січі є багато спортового матеріалу, цей клюб буде зорганізовано зі всіма вимогами сучасного спорту. Секція копаного м’яча (тобто футболу. — В. Б.), спортових ігор та легкоатлєтична є вже в стадії організації. <…>

Закуплено частинний виряд для секції копаного м’яча і легкої атлєтики. Цей клюб буде зорганізовано на взір військових клюбів і тому належати до нього можуть лише січовики. Установчі Загальні Збори відбудуться в короткому часі» («Нова Свобода» за 12.03.1939).

Опісля цього числа підшивка газети в бібліотеці Вернадського обривається: либонь, вона просто припинила існування…

Із-поміж тогочасних західноукраїнських ЗМІ про спортове життя на Закарпатті багато писав львівський часопис «Діло». Даємо нарізку публікацій звідти також, бо вони доволі об’ємно відтворюють картину тодішніх подій у найзахіднішій області нашої держави.

«Реорганізація спортового життя в Карпатській Україні

Перед весняним спортовим сезоном, який цього року винятково починається дуже скоро, спортові чинники Карпатської України рішили приступити до реорганізації спортового життя, яке відповідало б не тільки новим умовинам, в яких опинилася Карпатська Украї­на, але теж відповідала б і національним потребам молодої держави, згідно з прийнятими новітніми засадами тіловиховання (читай: фізкультури. — В. Б.). Тому теж ціле спортове життя Карпатської України буде міститися в загальному Карпатоукраїнському Тіловиховному Союзі, який матиме відповідні реферати: копаного м’яча, легкоатлетики, спортових ігор, плавання сітківки і т. д. Новий Союз буде співпрацювати із тіловиховними осередками Словаччини і Братислави. На чолі КУТС-у стоятимуть відомі й досвідчені спортові діячі Карпатської України. КУТС буде підчинений міністерству здоровля й тіловиховання. Всім товариствам даватиме міністерство здоровля відповідні допомоги від 500–1000 корон.

Окрему увагу присвятить КУТС тіловихованню шкільної молоді. В кожному шкільному осередку повстануть окремі шкільні клюби. Референтом спортового доросту буде відомий спортовець, учитель Федак. Цього року відбудеться в Хусті «ІІ День студентського спорту», який мав відбутися мин. року в Мукачеві» («Діло» за 01.03.1939).

Наступна дописка стосується вже безпосередньо гри «11 х11» — і вона, можна сказати, сенсаційна! Із неї випливає, що навесні 1939-го із хустської команди «Русь» планували створити ледь не суперклуб: очевидно, існував наказ перевести сюди найкращих змагунів із іншої «Русі» — ужгородської, котра, нагадаю, ставала чемпіоном Словаччини 1933 року. Причому серед тих, хто погодився на перехід, була й мегазірка західноукраїнського футболу тих часів Володимир Кобзяр (згодом, 1975 року, іммігрантська газета «Свобода» з Нью-Йорка називала його «нашим Пеле»). Тобто хустський клуб міг стати одним із найсильніших у Центрально-Східній Європі…

«Репрезентант столиці Карпатської України

По довшій перерві починає з початком сезону свою працю СК «Русь» Хуст, клюб, який «за ніч» виріс до ролі репрезентанта спорту карпатоукраїнської столиці. Хустський клюб, який дістав замітну підживу нових організаційних та спортових кол із діячів та змагунів, які переїхали до Хусту з Ужгороду, вже в найближчому часі почне свою діяльність на зеленій мураві. Столичний клюб змінить назву імовірно на СК «Українець», або СК «Січ». Із давньої ужгородської «Руси» до Хусту перейшли такі грачі: Кобзяр, Палінчак, Чанчінов, Кріж, Плиска, Джуган та багато інших змагунів молодших дружин. Тепер хустський клюб буде без сумніву найсильніший у Карпатській Україні. Столичний клюб почав будову величавого майдану пристосованого до нової ролі, бо давній майдан виявився замалий» («Діло» за 10.03.1939).

Далі бачимо публікацію, де йдеться про організаційні питання, що постали перед новою спортивною владою регіону:

«А в Ужгороді хіба ольдбої (ветерани. — В. Б.) вийдуть на грище

У вівторок 21. м. м. відбулися в Ужгороді загальні збори СК «Русь», на яких вибрано нових «покровителів» почесних голов і новий виділ. Покровителями стали: єпископ Стойка, д-р Іван Коссей, сумної памяти А. Бродій, д-р Ілля Гаджега і староста Ужгороду д-р Польчарський. Почесними предсідниками вибрані: Пішта Фенцик, Ю. Фельдешій, Мих. Демко, А. Попович, д-р Сулинчак, Петрус і Н. Крайняк. Як бачимо, то ціла чесна «кумпанія» вкупі з організатором сабатчапатоків і радіоспікером Демком та титулярним «доктором» Піштою Фенциком на чолі. Крім того, вибрано ще голову, заступника голови й масу виділових, між якими на лік шукати давніх, випробуваних спортових діячів. Найхарактерніше те, що хоч виділ склеєно з помпою, то на майдан не буде кому вийти, бо 80% змагунів перейшли до Хусту, Сваляви й Севлюша (тодішня назва Виноградова. — В. Б.)» («Діло» за 10.03.1939).

Останній матеріал із «Діла» футболу не стосується, тут ідеться про інший вид спорту — гаківку, тобто хокей (причому з м’ячем, як мені здається). Я вирішив навести його з таких-от міркувань: просто дивовижно, що 75 років тому в моєму рідному Хусті в людей була змога займатися цією грою, а нині нею у нас і не пахне!

«Гаківка в Карпатській Україні

Тячів. Г. К. Хуст — СК Тячів 6:2.

Гаківській Клюб Хуст почав цьогорічний зимовий сезон Карпатської України товариськими змаганнями зі Спортовим Клюбом Тячів. Змагання закінчилися перемогою столичної дружини. Ці змагання відбулися в Хусті перед двома тижнями. Минулої неділі відбулися в Хусті відплатні змагання між обома дружинами. Висліду цих змагань ще не маємо.

Досі в Карпатській Україні грає три гаківкові клюби, а саме ГК Хуст, СК Тячів та СК Севлюш.

Гаківкарі Хусту виступають у такому складі: Сотоляж, Підляшецький І, Шебик, Секанина І, Секанина ІІ, Секанина ІІІ (перший напад творить ціла рідня); Підляшецький ІІ, Гамата та Майхер» («Діло» за 11.01.1939).

…Опісля того, як угорці інкорпорували всі закарпатські спорттовариства у свої змагання, наші команди опинилися на задвірках великого футболу, не підіймаючись до висот, звичних за чехословацьких часів. За інформацією черкасця Віктора Стріхи, тутешні колективи об’єднали в т.зв. Верховинський Кубок, звідки три найліпші дружини переходили в другу лігу Мадярщини. Фінальне розташування учасників у ньому було таким:

В угорській лізі закарпатські клуби виступали по сезон-1944/1945 включно (точніше, до його початку, бо після кількох стартових турів турнір перервав наступ радянських військ). Успіхів особливих не мали, перебуваючи в когорті середняків.

P. S. Автор висловлює подяку Віктору Стрісі та особливо Олександрові Пауку, без допомоги яких оцей матеріал не з’явився би.

Володимир БАНЯС.