Денис БЕЗБОРОДЬКО: «Я маю запрошення з клубів прем’єр-ліги»

— Денисе, попри те, що нав­чально-тренувальний збір у Туреччині став для вас дебютним у складі «молодіжки», Сергій Ковалець і раніше викликав вас до своєї команди. Чому торік у листопаді ви не змогли приїхати до Києва на товариську зустріч із Туреччиною?

— Так, у листопаді я справді отримав виклик до збірної U-21, але в мене були проблеми зі спиною й, порадившись із лікарями, вирішив на збори не їхати, щоби не посилювати травму.

— На турецькому зборі ви чудово проявили себе, із чотирма забитими м’ячами ставши найкращим бомбардиром команди. Скажіть, у чому полягає ваш успіх, адже в дублі «Шахтаря» ви особливою результативністю не відзначалися?

— Думаю, вся різниця в тому, що в клубі й збірній мене використовують на різних позиціях. Наприклад, у «молодіжці» я граю на вістрі атаки, а у «Шахтарі» дію ліворуч у півзахисті. Зрозуміло, що коли граєш на позиції чистого форварда, забивати простіше. Окрім того, в нас склався чудовий колектив, і атмосфера в команді просто чудова, що, власне кажучи, й дозволяє досягати прогресу.

— Денисе, ви не перший, хто відзначає чудову атмосферу всередині колективу. Хлопці попереднього збору також тепло відгукувалися про перебування в молодіжній збірній. Як вважаєте, за рахунок чого досягається затишна обстановка в команді?

— Як на мене, в першу чергу, це стає можливим за рахунок хорошого взаєморозуміння між тренерським штабом і гравцями. Також дуже велика заслуга у цьому головного тренера — Сергія Ковальця, який усе підносить у доступній та зрозумілій формі. Грати під його керівництвом — одне задоволення. На тренуваннях він постійно щось підказує, пояснює, аналізує наші помилки. Окрім того, Сергій Іванович — тонкий психолог, він завжди може підбадьорити хлопців, дати їм новий імпульс для руху, мотивацію.

— Наскільки мені відомо, перебуваючи у відпустці в рідному Чернігові, ви брали участь у зимовому міському турнірі із футболу, де також грали Задерецький, Піщур, Степанець із «Уфи» та багато інших. Судячи з вашої результативності, форму ви на цих змаганнях набрали непогану?

— Звичайно, турнір у Чернігові позитивно позначився на моїй формі. Хочу сказати, що рівень команд там був досить високий, доводилося багато бігати й багато думати. Під час відпустки такий турнір — саме те, що потрібно. І форму підтримуєш, і спортивний принцип там є.

— На турнірі у Чернігові ви грали в одній команді із Задерецьким. Дмитро на зборах також був одним із найкращих, добре відпрацьовуючи не лише в захисті, а й вдало підключався до атаки. Мабуть, із земляком іще до виклику до збірної встигли зігратися?

— Так, ми з Дмитром добре попрацювали у Чернігові. Якоюсь мірою те, що я грав разом із ним у одній команді, нам допомогло й на турецьких зборах.

— Із ким із суперників було найскладніше грати?

— Як на мене, збірна Ірану U-22 була найскладнішим опонентом. У них симпатична команда, діють компакт­но, мобільно, мають хороших, технічних футболістів. Та і фізично іранці чудово підготовлені, тож протистояти їм було дуже непросто.

— Що сталося в матчі проти збірної Узбекистану, футболісти якої грали дуже брутально й травмували Олексія Хобленка?

— Уся справа в тому, що вони не впоралися з психологією. Після того, як ми повели в рахунку, у суперника поступово почали здавати нерви. Фактично гру вони перевели в побоїще. Практично в кожному епізоді били по ногах, навіть не намагаючись грати в м’яч. Особливо їхня грубість почала проявлятися в кінці зустрічі. Тоді узбеки завдали травми Хобленку, а потім іще й замінили того гравця, кот­рого вилучили. Ми ж догравали матч у меншості.

— Ви якимось чином на брутальність суперника відповідали?

— Ні, ми ж вище цього. Опускатися до їхнього рівня ми не стали, переграли узбеків і вдесятьох.

— Чув, що маєте пропозиції від клубів прем’єр-ліги?

— Так, це правда. Із зрозумілих причин називати ці клуби я би не хотів. Зараз перебуваю на зборах у Туреччині у складі «Шахтаря» U-21 і готуюся до сезону. Щось говорити про перехід у іншу команду наразі не актуально. Коли буде якась визначеність, я повідомлю.

— У основу «Шахтаря» пробитися нереально?

— Шанси, звичайно, є, але, будемо говорити відверто, вони примарні. У головну команду «гірників» беруть уже готових футболістів, а молодому українцеві туди пробитися дуже складно. На моїй пам’яті тільки Ракицький зумів із дубля потрапити в першу команду.

— Денисе, жереб у кваліфайраунді до Євро-2017 визначив українцям у суперники збірні Франції, Шотландії, Ісландії, Македонії та Північної Ірландії. У такій кампанії, наскільки реальні шанси «синьо-жовтих» на вихід із групи?

— Оцінюю шанси 50 на 50, оскільки всі без винятку суперники дуже сильні. Загалом, група доволі рівна, й, гадаю, жодний матч прохідним не буде. Однак ми постараємося докласти максимум зусиль, щоби кваліфікуватися до основ­ного раунду Чемпіонату Європи. За новим регламентом переможець групи напряму потрапляє на Євро, а команда, котра посіла другу сходинку, гратиме в плей-офф. Враховуючи наскільки непросто нам даються стикові поєдинки, спробуймо фінішувати на першій сходинці.

Роман КИРІЄНКО.