Український футбол
Директор особливого масштабу
Пам’яті Володимира Семеновича Бойка

Володимир Бойко та Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча — нероздільними ці поняття були, є й, упевнений, будуть. Але поруч із такими винятковими титулами заслуженого металурга, як Герой України й кавалер орденів «За заслуги» всіх трьох ступенів, варто вказати — відданий друг і захисник вітчизняного спорту. На жаль, нинішнього місяця Володимир Семенович пішов із життя. Та спадщина його творчості ледь не на кожному кроці в рідному місті.

… Журналістські маршрути приводили мене до дуже різних виробництв і закладів — од Ризької кіностудії та заводу «РАФ» у Єлгаві до Одеського припортового, від шахти ім. газети «Социалистический Донбасс» до Південноукраїнської атомної. На територію ММК у Приазов’ї, чесно зізнаюся, не заходив, але маю відчуття, що добре знайомий із засадами розвитку цього, як модно казати, містоутворюючого підприємства (таких у Маріуполі ще кілька). Звісно, знайомство відбувалося крізь футбольний клуб «Іллічівець» та однойменний стадіон, але насправді діапазон значно ширший.

Адже з логотипом комбінату ви легко могли в індустріальному регіоні побачити численні агрогосподарства, магазини, ательє й навіть аптеки. У обоймі багатотисячного колективу й 50-метровий басейн «Нептун», де зростали чемпіон Олімпійських ігор та світу з плавання Олександр Сидоренко, плеяда знаних майстрів водного поло та стрибків у воду. Не варто думати, що все це виникло за помахом палички. Та й сам майбутній генеральний директор пройшов усі щаблі, починаючи з трубопровідника, продовжуючи бригадиром і начальником листопрокатного цеху. Отже розуміння, що ж потрібно пролетареві та його родині, черпав ізсередини.

Про людину-легенду нам розповіли ті, хто мав щастя з ним спілкуватися. Це двоє заслужених тренерів України — спортивний директор ФК «Іллічівець», у минулому суддя всесоюзної категорії Євген Канана та наставник ватерполістів «Іллічівця», багаторазових чемпіонів країни Олександр Обєдинський.

— Уявіть собі таку ситуацію, — бере слово Євген Канана. — Початок січня, шкільні та різдвяні канікули. Еліта рушила на лижні курорти чи на теплі острови. Де Володимир Семенович? — У футбольному манежі, дивиться дитячий турнір за участю хлопчиків із України, Молдови, Білорусі тощо. Мало хто вірить, що в нашій клубній спорт­школі займається 460 вихованців — од дошкільнят до випускників, а це, нівроку, 18 навчальних груп.

— Не повірять, певно, через прифронтовий статус Маріуполя. Проте фішка — як утримати на плаву цю піраміду? Бойко, як стверджують його підлеглі, досягав мети завдяки фанатичній відданості роботі. Цікаво, а викликати тренера «на килим» у пору невдач також практикував?

— Що ж, поговорити жорстко Володимир Семенович міг, але навмисно не нагнітав ніколи. Замислитися на хвильку: о пів на шосту ранку голова правління вже на заводі, обходить дільниці пішки! Мав привід спитати з інших? Отож! Хоча, безумовно, створив довкола себе штаб професіоналів, але ризикові ключові аспекти ММК замикав на своєму рівні. Не вірте тим, хто говорить про застійність старої плеяди директорів. Більш сучасного керівника треба ще пошукати! Можливо, зовні він інколи сприймався занадто суворим, однак у душі — найдобріший. Знаєте, на комбінаті траплялися і економічно тяжкі часи. Проте, підійдеш із невідкладним проханням, приміром, щодо транспорту для команди. Ці питання вирішувалися за дві хвилини.

— Телекамера частенько вихоп­лювала вашого почесного президента в ложі під час матчів — таке враження, що він пропускав нерв гри через себе.

— По-перше, не враження, а реальність. По-друге, що там календарні ігри? Володимир Семенович приїздив на тренування, розпитував хлопців про буденні справи. Доля склалася так, що п’ять років тому мене покликали до Маріуполя. Одразу вразило ставлення цієї людини до футболу — справжня любов. До цього ж я працював поруч із постатями також знаними — це Невіо Скала, Бернд Шустер, Валерій Яремченко, нарешті, Мірча Луческу. Отже, є з чим і ким порівнювати. Лише такий епізод: привіз я Майкона, на жаль, нині покійного. Президент клубу завів із бразильцем розмову, тим більше перекладач не був потрібен: «Ти ж у нас нападник, і хороший — постарайся забити!». І коли вже в ближчому турі хлопець відзначився голом у ворота «Зорі», а ми перемогли — 1:0, то бачив, що Володимир Семенович був найщасливіший у світі.

— Євгене Віталійовичу, а де найбільше бракуватиме цієї видатної людини — в промисловості, політиці, спорті?

— Не слід розрізняти. Пригадуєте юніорське Євро-2009? Інспектори УЄФА були в захваті від створеної тут інфраструктури. Вона ж лишається й для нащадків! Але Володимир Бойко вмів іти від глобальної теми до деталей, свідчення чому штучні ігрові майданчики в кожній загальноосвітній школі. Людська вдячність є найвищою пам’яттю.

… Здавалося б, тут і додати щось буде зайвим, але Олександр Обє­динський знайшов ці епітети:

— Коли постала проблема зношення басейну, Володимир Семенович приїхав просто на ігрове заняття «Іллічівця» та спитав: «Що робитимемо?». Я доповів одверто, а він саме й вимагав конкретики: «Без «Нептуна» не буде ні команди майстрів, ні юнацької школи». Щодо серйозності завдань у почесного президента нашої міської ватерпольної федерації й раніше не було сумнівів: «А чемпіонами станете?». Й рішуче зауважив головному інженерові заводу Сергію Анатолійовичу Матвієнкову: «Коли люди просять не консервувати, то починаємо ремонт».

— Олександре Петровичу, а як ви затягнули Володимира Бойка в Бровари на гру зі львівським «Динамо»? Отой випадок мені та всім присутнім запам’ятався таким собі голлівудським епізодом його появи на бортику.

— Зовсім не треба було тягнути. Він підгадав тайм-аут у депутатських справах, ще й декого з колег-парламентарів загітував. Звичайно, виручити того дня моїх парубків міг лише виграш. Але, якщо не забути, як він підтримував і національну збірну, коли в неї виникав дефіцит коштів, то все збігається.

— І невже не тиснув своїм колосальним авторитетом?

— Розгадка в тому, що Володимир Семенович не визнавав другорядних справ. Звідси вся виплекана ним соціальна сфера в місті. Футбол — це його головне спортивне дітище. Зазирніть при нагоді на стадіон «Західний» — цукерка! Але й ватерполістів не обійшов щирою увагою. Намагався вникнути в суть, і якщо ми наводили справжні аргументи, то замість 150 причин відмахнутися знаходив одну-єдину задля результату. У цьому й вбачається його справжній масштаб.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.


стрічка новин