Друга спроба підкорити Піренеї

Минуло цілих шість років, і ми, нарешті, знову маємо свого представника в примері. Звісно, можна ще пригадати, що два роки тому зазирнув у ла лігу Олександр Яковенко, але там була зовсім інша історія: його прихід у «Малагу» у розпал сезону був обмежений піврічною орендою. Що ж стосується Чигринського та Коноплянки (а саме про них ідеться), то їхні трансфери стали справжніми подіями не тільки на батьківщині футболістів, а й у пункті призначення — Іспанії.

Чигі та Коно: два перших кола

Про іспанську долю Дмитра Чигринського та Євгена Коноплянки

ОДНА З ТОБОЮ В НАС ДОРОГА

Про масштаб обох переходів красномовно свідчить бодай той факт, що супроводжувалися вони великим резонансом у місцевій пресі — перші сторінки провідних іспанських видань, що пишуть про спорт, рясніли зображеннями українців. У пам’яті ще свіжі перші шпальти з Коноплянкою торішнього літа. А щодо Чигринського, то достатньо буде пригадати, що принаймні з 18 до 31 серпня 2009 року газета Sport ставила його фото на свою обкладинку шість разів, а Mundo Deportivo — чотири.

Багато спільного й у бекграунді переходів. Чигринський і Коноплянка, переїхали в Іспанію після яскравих єврокубкових виступів. Дмитро із «Шахтарем» переміг у Кубку УЄФА, а Євген із «Дніпром» став фіналістом правонаступника того турніру. При цьому вирушили вони не куди-небудь, а до лав кривдників своїх українських клубів. Так, Чигринський перейшов у «Барселону» зразу після того, як вона перемогла «гірників» у матчі за Суперкубок УЄФА, а Коноплянка у «Севілью» — після її перемоги над дніпрянами у фіналі Ліги Європи.

Мусимо відзначити одну суттєву різницю. Чигринський, що вже встиг зіграти за «Шахтар» у кваліфікації Ліги чемпіонів-2009/10, на цілий рік позбувся права виступів за «Барсу» на євро арені, відтак обмежив «Барселоні» можливість свого використання лише внут­рішніми змаганнями (виняток склав клубний чемпіонат світу, який Чигі, щоправда, відсидів у запасі). А ось Коноплянка не мав таких обмежень, його брали з прицілом на Лігу чемпіонів, де, в підсумку, він і відіграв у всіх матчах за андалузців. Та й дебютував Євген у новій команді саме в грі, що мала міжнародний статус, — за Суперкубок УЄФА (проти «Барселони», до речі).

Та повернімось до примери: іспанська ліга, як тоді, так і тепер — найсильніша в світі. У ній, як тоді, так і зараз, грають двоє найкращих футболістів сучасності — Мессі та Криштіану Роналду.

ВЕЛИКІ НАДІЇ

Дебют Чигринського відбувся 12 вересня 2009 року в гостьовому матчі другого туру проти «Хетафе». Він вийшов у стартовому складі та відіграв увесь матч. «Барселона» перемогла —
2:0, а Чигринський, за відгуками преси, продемонстрував високий рівень гри, нейтралізувавши свого візаві Сольдадо (більше за всіх розщедрився Sport, назвавши його гру захоплюючою). У підсумку — 3 бали з 4 можливих від Mundo Deporivo та 8 з 10 від Sport (стільки ж — у Піке та Мессі, більше — «дев’ятка» — лише в Ібрагімовича). Коноплянка дебютував у Іспанії 21 серпня 2015 року також на виїзді (проти «Малаги»), вийшовши на заміну на 65-й хвилині й отримавши невисокі оцінки нарівні з іншими партнерами по команді, що спромоглися в тій грі лише на нульову нічию.

ОСІНЬ — ЯСКРАВА ПОРА

Керманич «Барселони» Гвардіола використовує принцип ротації складу з урахуванням специфіки використання Чигринського. Той тричі виходить у вересні, по два рази — у жовтні та листопаді (щоразу — в основі). Мабуть, найкращу гру він продемонстрував 25 жовтня. «Барса» приймала «Сарагосу» й розгромила її — 6:1, а Чигі отримав «двійки» від AS і Deportivo та «сімку» від Sport (це видання назвало його гру простою, і, водночас, розумною). Перший провал стався 7 листопада в грі з «Мальоркою», коли Дмитро отримав мінімальні бали (одиницю від Mundo Deportivo та «риску» від AS), а досі лояльний Sport назвав його ім’я в рубриці «найгірший».

Коноплянка проводить по три гри в кожному з осінніх місяців. Починає так собі, отримуючи від тієї ж Mundo Deportivo ніякі «одиниці», але з часом оговтується. 26 вересня він забиває зі штрафного свій перший м’яч у примері, який, до того ж, стає переможним (і це перша перемога його команди в чемпіонаті — 3:2). 24 жовтня заробляє один пенальті, відтак забиває інший у ворота «Хетафе» (5:0), а 8 листопада своєю грою змушує капітулювати сам «Реал» 3:2 (дві голеві передачі). За всі ці ігри він отримує найвищі оцінки та гучні епітети від іспанської преси.

ЗИМОВА СПЛЯЧКА

Після провалу з «Мальоркою» Чигринський ще тільки двічі виходить на поле до Нового року (з «Атлетиком» та «Хересом»), щоправда — в основі. У січні на нього чекає ще один провал (цього разу в Копа дель Рей) та всього лише два виходи на заміну в чемпіонаті, проти «Тенерифе» та «Вальядоліду», коли «Барса» вчиняє суперникам розгроми — 5:0 та 3:0 відповідно.

До невеличких різдвяних канікул Коноплянка — гравець основного складу та один із найкращих у своїй команді за оцінками преси. Та починаючи від гри 30 грудня з «Еспаньйолом», він утрачає кондиції, відтак помітно погіршує свої показники. Гра з «Атлетиком», що завершує перше коло, особливо невдала — перша «риска» в чемпіонаті від AS.

МОВОЮ ЦИФР

Таким чином, активно відігравши восени (коли вдалих матчів було набагато більше за невдалі), обидва наші гравці помітно пригальмували взимку, закінчивши перше коло на мінорній ноті. Та все ж обидва українці взяли участь у понад 50 відсотках ігор своїх клубів у дебютному для них півріччі в ла лізі, що дозволяє зарахувати їх до гравців основного складу. За 19 турів Чигринський не потрапив у протокол на гру тільки чотири рази, а Коноплянка — лише одного разу. Євген був на полі у 18 іграх, Дмитро — в 10. Але Чигі має більше виходів у основі — 8 (у Коно — 7) і більшу кількість «повних» ігор: Дмитро відіграв усі 90 хвилин 6 разів, а Євген — у 4 матчах. Найкращий показник у Чигринського й за середнім часом перебування на полі — майже 67 хвилин, у той час як Коноплянка в середньому провів 51 хвилину за матч. Середній бал від Mundo Deportivo в обох українців майже однаковий (2 — в Дмитра, 2,12 — у Євгена). Але тут позначається різниця в класі команд. Коноплянці такий бал дозволяє ввійти в п’ятірку найкращих у своїй команді (попереду лише Банега, Ріко, Гамейро та Іборра), а Чигринському — бути лише чотирнадцятим. Щоправда, навіть із таким показником Дмитро стає ліпшим не лише за свого прямого конкурента в захисті Рафи Маркеса, а й за форварда Тьєррі Анрі.

ЩО ПОПЕРЕДУ?

Як відомо, Чигринський за все друге коло чемпіонату-2009/10 рр. взяв участь лише в двох іграх, а по закінченні сезону взагалі залишив лави «Барселони». Що ж стосується Коноплянки, то є надія, що ми наразі стали свідками лише перших його кроків у Іспанії. Уже тепер очевидно, що Євген перевершить показники Чигринського в його першому та, як виявилось, останньому сезоні в примері. У всьому, крім одного, але чи не найважливішого: Коноплянці навряд чи вдасться цього року стати чемпіоном Іспанії, так, як то вдалося свого часу Чигринському. Це завдання доведеться відкласти до ліпших часів. Але й без нього Євгену є над чим працювати. І почати слід із повернення собі місця у стартовому складі своєї команди.

Станіслав ГОЦУЛЯК.

«Час ікс» Коноплянки

Сьогодні лідер національної збірної переживає найскладніший етап професійної кар’єри

… До цього все йшло майже два місяці.

Піковим моментом іспанської епопеї Євгена став матч середини листопада з «Реалом», коли «Севілья» перемогла, а наш лівий крайній буквально розривав свій фланг. Тоді глядачі побачили фактично все найкраще, на що здатен українець: фантастичну швидкість, ривки за ривками, продумані передачі в центр і свої ж зміщення в оцю зону; не було хіба що дальніх ударів і забитих м’ячів. Піренейська преса, котра й перед тим високо оцінювала здіб­ності новачка, після цього вознесла його до небес.

Які це мало наслідки? Планка вимог до Коноплянки зросла на кілька поділок, а він сам, читаючи, що про нього пишуть (усі футболісти це роблять, хоч би як заперечували!), увірував: один із найсильніших чемпіонатів планети лежить перед його ногами.

Цей, мовити б, «медовий період» завершився доволі швидко, фактично за кілька тижнів.

Попервах Євген перестав забивати й віддавати результативні паси. Відтак його гра поблякла, зміліла й уже не відповідала вимогам наставника андалузців. Опісля він узяв за звичку взагалі не виходити на поле — ні зі старту, ні навіть із лави запасних.

Пополудні минулої суботи зринула інформація, від якої поціновувачі таланту українця (та й усі прихильники вітчизняного футболу) пополотніли. Ви вже, мабуть, чули: сайт із доменом у Севільї написав, що провідні гравці найпопулярнішого клубу міста мають конфлікт із Коноплянкою. Цитую: «Особливо це стосується його безпосередніх конкурентів за місце у стартовому складі (зокрема, Хосе-Антоніо Рейєса). Гравці невдоволені егоїстичністю Євгена та його небажанням працювати на команду. Деяких одноклубників дратує зірковий статус українця, котрий уже створила іспанська преса після успішних зустрічей проти «Реала» й «Манчестер Сіті». А тренер команди не особливо прагне вгамувати пристрасті в роздягальні. Унаї Емері лише закликає підопічного більше працювати задля повернення в основу».

Хтозна, чи відповідають чутки дійсності й чи дізнаємося ми про це. Втім, зібрані дані про Коноплянку дають змогу висловити припущення: схоже, дим не без вогню.

Давайте поміркуємо…

По-перше, навіть у найліпші періоди кар’єри наш вінгер був нестабільний. Раніше багато хто скидав це на те, що йому нецікаво грати в українському чемпіонаті, бо «він переріс його рівень». Одначе мінлива гра Євгена за національну збірну та в єврокубках спростовувала згадане уявлення. А його доля в примері підтвердила: Коноплянка — в принципі нестабільний футболіст, який, зваживши на вік (27), залишиться таким назавжди. Проб­лема ще в тім, що він є спортсменом настрою, тож закономірні для будь-кого відрізки спаду фізичної форми поглиблюються в нього фактором «став не з тієї ноги». Інша проблема, що за часів виступу в УПЛ Євген звик до лояльного ставлення до себе, коли все сходить із рук; на Піренеях ритм значно жорсткіший.

По-друге, екс-дніпропетровець уже давно зарекомендував себе особою з, м’яко кажучи, не медовим характером. Знаєте, є такі люди, по яких видно, що вони — зірки, вже тоді, коли до цього статусу ще далеко. Автор цих рядків записав із Євгеном одне інтерв’ю в грудні 2010-го, й уже тоді зрозумів: хлопчина — далеко не простак і добре знає собі ціну. Звідси — специфічно грайлива манера спілкування з журналістами (тільки на камеру), коли складається враження, ніби над тобою насміхаються. Причому я би застеріг когось у чомусь обвинувачувати: Хлопчиком-Зіркою, як свідчить казка Оскара Уайльда, не можна стати, ним народжуються, справа ж довколишніх — сприймати його таким або… не сприймати.

По-третє, в усі часи поняття футбольного колективу було складним і багатогранним. Однією з найскладніших граней є конкуренція, котра зі здорової часто переходить у нездорову. Переконаний: той же Рейєс відчуває, що обдаруванням значно поступається Коноплянці, проте хоче грати й, можливо, вважає нашого «вискочкою». Також не забуваймо, що капітаном «Севільї» є центрхав Евер Банега — не тільки виконавець сумнівного (як на мене) класу, а й вельми непроста людина: схильна до конфліктів, інтриг, часом до відвертого отруєння обстановки. Так було в «Бока Хуніорс», у «Валенсії», в збірній Аргентини; такі порядки сьогодні в клубі з Андалузії.

Й ось тепер, здається, всі мінусові фактори склалися воєдино…

31 січня українець уперше за тривалий час не просто вийшов на поле (з лавки), а й навіть забив м’яч у поєдинку примери. Це по-справжньому обнадіює, проте не знімає жодну з проблем: Коноплянку й надалі супроводжуватимуть нестабільність, «зоряність», непростий внутрішньокомандний «клімат».

Тобто якщо наш земляк справді має намір стати топ-футболістом планетарного масштабу, йому потрібні три речі: тяжка праця, корекція характеру й безмежне терпіння. Зможе — «Севілья» стане всього-на-всього сходинкою до чогось більшого. Ні — в Україні Євгена завжди раді бачити.

Як до нього Сергія Реброва…

Володимир БАНЯС.