Дві команди — одна сім’я

Ні для кого не секрет, що сучасна територія Кубані, котра входить до складу Російської Федерації, історично вважається українською, адже у XVIII столітті за указом Катерини ІІ її охоче обживали наші козаки. І хоча час летить й усе змінюється, але ватра українського етносу палає там й досі. Зокрема у футболі. Приміром, у російській прем’єр-лізі виступає клуб, який не тільки базується на історичних «козацьких» землях, а й функціонує завдяки підтримці українського капіталу. Мовиться наразі (якщо хтось не здогадався) про ФК «Кубань», контрольний пакет акцій якого 2008 року придбав один із найбагатших людей України — Олег Мкртчан. Здавалося б, і що тут такого, що до команди прийшов інвестор із сусідньої держави? Усе-таки у сучасному світі, де панує глобалізація та торгово-економічні відносини, подібні процеси мають абсолютно нормальний характер. Приміром, у чемпіонаті Англії практично усі клуби викуплені багатіями з інших країн — США, Росії, представниками Азійського регіону.

Генеральний директор «Індустріального Союзу Донбасу» особистість у футбольних колах не нова, адже в кінці дев’яностих він разом із своїм товаришем і партнером по бізнесу Сергієм Тарутою (голова ради директорів ІСД. — Р. К.) прийшов у донецький «Металург». До фінансування клубу з Донбасу Олег Артушевич причетний і зараз, проте його роль у «Металурзі» нині не така значима, як це було раніше. Можливо, так тільки здається, адже, згідно з правилами ФІФА, одна людина не може бути власником більше однієї команди. Окрім того, керівна посада в «Кубані» вимагає також значного часу та уваги, що, безумовно, так чи інакше позначається на справах вірменського бізнесмена в українському колективі. За допомогою міцної фінансової підтримки ІСД, у «МетаДона» з’явилася чудова тренувально-навчальна база, яка визнана однією з кращих у країні, та реконструйовано клубний стадіон «Металург». До того ж, і у спортивній складовій «молодші донеччани» досягли певного успіху, тричі виборюючи бронзові нагороди вітчизняної першості та ще двічі виходячи до фіналу національного Кубка. Щоправда, на міжнародній арені «синьо-білі» виступають украй невдало, щоразу залишаючи змагання на ранніх стадіях. Та все ж, роботу менеджменту молодого клубу, який було засновано 1996 року, можна оцінити якщо не п’ятіркою, то твердою четвіркою.

На жаль, досягши певного рівня у своєму розвитку, металурги припинили прогресувати. Певна річ, пояснити це можна цілою купою всіляких як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, але зниження ефективності діяльності керівного апарату донеччан не помітити просто неможливо. Бізнес-інтереси компанії ІСД виходять далеко за межі України, й у Росії їх також вистачає. Чого тільки вартує РГМК, котра входить до структури донецької індустріальної імперії, та є одним із найбільших підприємств на території наших північних сусідів. Після приходу до «Кубані» Мкртчана та визначення конкретного руху клубу, здається, пріоритетом для донецьких бізнесменів став саме представник РПЛ. А що казати, якщо бюджет краснодарців за останні роки виріс із 20 мільйонів доларів до понад 40. Також на підтвердження серйозності намірів вірмено-українського бізнесмена й надалі активно вкладати кошти в розвиток російського клубу є його неодноразові заяви про будівництво нової бази та ультрасучасного 55-тисячного стадіону: «Нам потрібен новий стадіон, і він у нас буде. Він потрібен нам не тільки для чемпіонату світу 2018, а насамперед місту та команді. Упродовж 3-х років ми маємо потрапити до Ліги Європи, а за п’ять — ставитимемо завдання грати в Лізі чемпіонів. Стадіон буде побудований у відповідності до найсучасніших технологій. Його проектують ті ж фахівці, що створювали стадіон у Ліверпулі (мається на увазі нова арена мерсисайдської команди. — Р. К.). Вісім-дев’ять місяців займе проходження держекспертизи, й до кінця літа наступного року підготуємося, мобілізуємо людей і почнемо будівництво. Споруджувати плануємо не більше трьох років». Як бачимо, за словами Олега Артушевича, нова арена «козаків» за своєю інновацією та вмістимістю нічим не поступатиметься «Донбас Арені», на якій виступає донецький «Шахтар». Де приймають суперників металурги, гадаю, зайвий раз нагадувати не потрібно, адже стадіон «Металург» — серед найменших в УПЛ, уміщуючи всього трохи більше 5000 глядачів. Не секрет, що «синьо-білі» також мали обзавестися новою домівкою, однак плани по її зведенню відкладені до найкращих часів.

Окрім питань інфраструктури, ІСД значно вкладається й у трансфери «Кубані», запрошуючи висококваліфікованих виконавців. Відтак до її складу свого часу приєдналися відомий французький нападник Джибріль Сіссе, лідери вірменської збірної Араз Озбіліс і Маркос Пізеллі, іспанський бек «Валенсії» Дальберт Ібаньєс, потужний сенегальський нападник Ібрагім Бальде, бразильський захисник лісабонського «Спортінга» Шандао та срібний призер останнього розіграшу КАНу Шарль Каборе. Ураховуючи спільне джерело фінансування, між донеччанами та кубанцями склалися тісні товариські стосунки, тому часта міграція футболістів між двома клубами стала звичною справою. Наприклад, потрібно було на певний час ізолювати з команди багаторічного капітана В’ячеслава Чечера (подейкують, це сталося через його конфлікт із Мхитаряном), і його відправили в оренду до братнього російського колективу. А якщо тому необхідно обкатати перспективну, але недосвідчену молодь — відправляють її до «МетаДону». Микита Безліхотнов і Сергій Каретник — найкраще тому підтвердження. Однак ті, скажемо так, хто пройшов загартовування українським чемпіонатом і проявив себе з якомога найкращого боку, мають усі шанси піти на підвищення й опинитися в «Кубані». Такий шлях уже пройшов Маркус Пізеллі, й має усі шанси його повторити бразильський форвард Жуніор Мораєс. Певне, в майбутньому подібною стежиною пройде не один гравець. Окрім того, «Металург» очолив ще й російський фахівець Сергій Ташуєв, який має за плечима доволі-таки суперечливу тренерську біографію, адже більше року він ніде не працював, але свого часу тренував «Кубань». Але наскільки він талановитий наставник, у прихильників донеччан ще буде час переконатися, благо до кінця чемпіонату ще 12 турів.

Таким чином, скидається на те, що «Металург» поступово перетворюється на фарм-клуб «Кубані», фактично готуючи виконавців для нового дітища Мкртчана. Ось що із цього приводу сказав відомий функціонер Дмитро Селюк, футболісти котрого виступали/виступають як за одну, так і за іншу команду: «Металург», безумовно, виконує роль фарм-клубу «Кубані». Власник клубу Мкртчан сфокусований на краснодарському колективі, а донецький має плачевний вигляд: недарма ж звідти пішов Максимов. Але раз уже Мкртчан отримує 13.750.000 євро від продажу Мхитаряна, а ще 5 мільйонів од переходу Воловика, до того ж, не купуючи жодного футболіста «Металургу» перед Лігою Європи, це означає лише одне — клуб йому потрібен остільки-оскільки, як певне навантаження, від якого він не може відмовитися. Так що це, звичайно, фарм-клуб «Кубані». Нічого доброго із цього не вийде. Хоча конкуренція нагорі в українському чемпіонаті стала більшою, рівень чемпіонату у середньому погіршав. Із урахуванням того, що відбулося з «Кривбасом», «Арсеналом» та відбувається з «Таврією» й запорізьким «Металургом», донеччанам не проблема залишатися десь у середині таблиці. Таке в’ялотягуче існування його й очікує».

Не хотілося, звісно, щоби слова Дмитра Дмитровича стали пророчими, але те, що відбувається наразі з «МетаДоном», говорить якраз про протилежне. І якщо справи й надалі будуть розвиватися за подібним сценарієм, «синьо-білі» стануть притулком для футболістів із Вірменії, Кіпру та дубля краснодарців. Як ви розумієте, за такого підходу сподіватися на якісь високі результати не варто. Команда фактично перетворюється на такий собі «фрукт», для якого вже саме існування буде вважатися досягненням.

Роман КИРІЄНКО.