Український футбол
Godspeed you!!!
Сподіваємося, на цих вихідних розпочнуться змагання в усіх вітчизняних лігах…

Банально вкотре повторювати це, та обставини змушують: поза сумнівом, такого старту, як цьогоріч, у нас ніколи не було.

Навіть беручи до уваги події зими 1992-го напередодні дебютного розіграшу національної футбольної першості. Так, тоді теж було багато незрозумілого — все-таки прем’єра: в авральному порядку вирішувалися питання щодо формату ліг, як і щодо їхньої кількості, тривали суперечки в контексті формули проведення — прихильників радянської системи «весна — осінь» не бракувало, та головне — панувала гранична тривога, зумовлена тим, що для нас це був перший історичний досвід, адже самостійно свій чемпіонат (у повному розумінні поняття) ми досі не проводили.

Однак навіть у ті часи не спостерігалося складнощів, рівних нинішнім у плані їхньої нерозв’язаності. Тоді ще не було фінансової кризи, відтак в Україні існували до сотні боєздатних клубів, готових грати на професійному рівні — це без усяких «Динамо-2» та «Шахтаря-3» (лячно згадувати: в прем’єрному чемпіонаті в другій лізі виступали мої рідні «Фетровик» із Хуста й «Авангард» із Жидачева, натомість мукачівський «Приладист» уважався середняком першого дивізіону…)! Тоді спостерігався небуденний ентузіазм — клуби, які донедавна й мріяти не могли про зустрічі зі столичним «Динамо», «Дніпром», «Шахтарем», «Чорноморцем», побачили перспективу спостерігати за грою грандів регулярно. Тоді, зрештою, не було війни (хоча моя мама, гніваючись, часто казала, що «москалі ось-ось полізуть на Крим…»).

Ці рядки пишуться на початку тижня, коли, за інформацією «УФ», усе ще реальною виглядала можливість перенесення старту XXIV чемпіонату «на невизначений строк». Причому в зазначеному стані справ є доволі серйозний парадокс: порівняно, наприклад, із початком березня, ситуація видається набагато оптимістичнішою. Згадайте: на той момент у нас не тільки Крим поцупили, а й майже по всій території, що її облудно називають «югавастокам», відбувалися дуже серйозні негативні процеси, інспіровані одною політичною партією, відтак чимало фахівців передрікали розкол України ледь не навпіл. Ну, а вітчизняну першість не прос­то перенесли на місяць, але пішли чутки, що не дограють її! Утім, із Божою милістю, все обійшлося, відтак наша гнійна рана (йдеться не лише про сепаратизм) звузилася до розмірів менше половини території двох областей.

І, попри все, куди не глянеш нині, майже повсюди домінує тривога. Причини, як здається автору цих рядків, дві. По-перше, за останні півроку стан національної економіки погіршився, що безпосередньо вдарило по грі «11х11». По-друге, у вітчизняному професіональному футболі надто велике представниц­тво клубів із Донбасу, котрі сьогодні, в прямому значенні вислову, homeless, тобто «позбавлені домівки»: як живуть не вдома, так і гратимуть у різних містах. А це — додаткові витрати, що наразі особливо актуально, плюс чисто психологічний фактор. До того ж, розвиток подій іде таким чином, що вірити у швидке відновлення мирного життя не варто.

Причому найгірше в оцьому всьому те, що не доводиться сумніватися: жодних позитивних висновків із актуальної кризи зроблено не буде. Маю на увазі, тими особами, кот­рі подібні висновки мусять робити за своїм службовим (фаховим) обов’язком. Бо наші ФК не стануть ближчими до явища «успішної бізнес-організації», а вітчизняні функціонери не навчаться брати на себе відповідальність. Імовірно, мають слушність ті, хто каже: треба перечекати, щоби проминуло кілька поколінь, аби все ще панівний у нас совок глобально відійшов у небуття…

Й усе ж підстави для радості є: пам’ятаймо, що починається новий український футбольний чемпіонат, уже 24-й за ліком (чи багато у це вірили навесні 1992-го?..). Сливе, стартує щось рідне. Щось таке, що дасть змогу бодай інколи «перемикати» мізки, думаючи не тільки про те, скільки наших хлопців полягло, обороняючи землю України, скільки ще міст зосталося звільнити і скільки мучитиме нас один кадебістський психопат.

… Наостанок — міні-пояснення щодо заголовку: ота фраза, котра є англомовним варіантом українського «Ні пуху!», дослівно перекладається як «Божої швидкості тобі!».

Володимир БАНЯС.


стрічка новин