ХТО ЗАРЯДЖАЄ, ТОЙ РЯТУЄ

Сам чув, і ви, мабуть, також, що київському «Арсеналу» віщували повторення зворотного маршруту оболонців. Мовляв, попередня команда «зелених» зійшла з дистанції, а її наступниця, дещо відкоригувавши назву, заявилася до другої ліги. Проте версія появи на вітчизняному футбольному обрії клубу «Арсенал-1925» наразі залишається версією.

Аналогії з «пивоварами» істотно хибують. По-перше, дітище Олександра Слободяна спирається на динамічне підприємство плюс власну арену посеред густонаселеного столичного мікрорайону, а ще — на спеціалізовану футбольну школу з багаторічними традиціями. У «канонірів» також добре розвинена ДЮСШ, проте всі поля-майданчики орендовані. Тим паче, оскільки ФК після розмежувань між Олександром Онищенком і Вадимом Рабиновичем уже не є повноцінною структурою під дахом УПЛ, то треба збирати геть нові засновницькі документи.

По-друге, арсенальцям, якщо вони планують скористатися заводським брендом на історичному підґрунті створення пролетарського футбольного осередку 89 років тому, доведеться юридично доводити правонаступництво. Або викупити все, починаючи з логотипу. Оптимістичне телеінтерв’ю мого молодого колеги Сашка Савенка (я не сумніваюся, до слова, в його клубному патріотизмі) підкупало тільки існуванням певної китайської фірми, що начебто зацікавилася новим, але вельми суперечливим проектом. І тут же ще мусить бути інша сторона, щоби підписати бодай протокол про наміри. Отже, необхідно мати зареєстровану, принаймні на рівні КМДА чи окремого району, громадську організацію. Бо, згідно із законом, азійські (чи будь-які інші залучені) меценати повинні поділитися з ініціаторами якоюсь дещицею майбутніх акцій. Чи достатньо для цього зібрати підписи членів фан-клубу «гармашів»? Радий би повірити.

Але існує протилежний, і навіть елементарніший, бік медалі: чи вартує вичинки відновлення подібних зниклих із виднокола команд? Ви будете дещо здивовані, але прикладів — хоч греблю гати. Причому, те, що поза грою продовжують перебувати в майстрівському футболі Житомирська, Вінницька, Рівненська, Івано-Франківська та віднедавна й Хмельницька області, не підтверджує й не спростовує цього правила. Візьміть радянські часи, й переконаєтеся, що тоді також сходили з дистанції зовсім не найгірші колективи. Для початку пропоную краматорський «Авангард». Після 1970 року повпред міста, в якому, коли вірити архіваріусам, відбувся навесні ще далекого 1913 року найперший футбольний матч у історії Донбасу, то він не брав участі у чемпіонатах СРСР.

Безумовно, в межах свого краю тамтешні команди грали регулярно. Проте в якості професіонального осередку авангардівці нагадали про себе тільки чотири роки тому. Сезон-1998/99, коли в другому ешелоні виступав клуб ВПС і був знятий після першого кола поряд із стахановським «Шахтарем» і новомосковським «Металургом», не варто сюди тулити. Адже 2010 року президент Олександр Большаков і тренер Євген Смага відтворювали літопис саме «Авангарду», визнаного в республіці регламентними документами 1955 року. Й якщо так довго вболівальникам індустріально розвиненого міста довелося чекати «другого дихання», то що казати про скромніші території?

Коли торкатися інших напівзабутих команд, то спадають на думку запорізьке «Торпедо», керченський «Океан», шепетівський «Темп», «Дунаєць» (Ізмаїл), очаківська «Артанія», «Електрон» (Ромни), дрогобицька «Галичина», «Приладист» (Мукачеве). Це окрім чотирьох областей, які ми згадували вище у сенсі повної відсутності у списках ПФЛ України. Перелік насправді значно довший, просто ми вказали (в Криму, на Закарпатті, Миколаївщині тощо) команди з тих регіонів, чиї флагмани продовжували грати на загальноукраїнському рівні. Або візьміть, скільки були в різні періоди відсутніми «Кристал» (Херсон), полтавський «Колос» (пізніше — «Ворскла»), черкаський «Дніпро» (нині ФК «Славутич»)…

Відомо, що втрата найпопулярнішого клубу в області робить даремною діяльність підшефних юнацьких тренерів, а також перетворює внутрішні змагання на формальну підтримку типового статуту місцевої федерації. Адже інакше її можуть виключити з колективних членів ФФУ. Інша справа, що завданням національної федерації є (в тому числі) розвиток виду спорту в кожному регіоні. Шкода, в багатьох випадках губернатори та їхні заступники, посилаючись на дефіцит соціальних статей бюджету, відмовляють у виділенні коштів для «платного» футболу. Чого ж дивуватися, що в юніорських збірних переважають посланці клубів-грандів, чиї відповідні академії перебирають більш-менш обдарованих парубків звідусіль під свою оруду. Зізнаюся, спершу не повірив, що хлопець, який на щойно завершеному у Санкт-Петербурзі Меморіалі Валентина Гранаткіна забив важливий м’яч у ворота латвійських однолітків — Олег Квич — із друголігової «Скали»!

Отже, чи потрібно повертати до когорти профі команди, що засіли на мілині? Моя думка — так! Проте, це має відбуватися не лише на рівні декларацій. Конкретно по «Арсеналу»: не слід сподіватися на благодійність мерії, яка заклопотана сьогодні політикою й дбає про визнання легітимності власного депутатського корпусу. Аби червоно-сині гармати знову спромоглися «стріляти», потрібен серйозний та відповідальний приватний «заряджаючий». Знайдеться? Тоді схема порятунку добре відома — КФК, атестація на чемпіонат, спроба підвищитися в класі. Й зайвий перегляд телесеріалу «Довга дорога в дюнах».

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.