Євген КРАСНИКОВ: «Дуже хочу працювати, проте бачу себе тільки в клубній роботі»

— Євгене Олексійовичу, два роки без роботи — тривалий період: чим увесь цей час займалися?

— Коли стисло — дивився футбол. Якщо скажу, що робив це 24 години на добу, повірте, не дуже перебільшу! Хоча, чесно кажучи, слава Богу, що період безробіття завершився!

— Певне, ви не просто переглядали матчі, а моніторили ринок?

— Цілком правильно: розумів, що мушу тримати руку на пульсі, так готуючись до майбутнього повернення до справ.

— Раніше ви найактивніше слідкували за Південною Америкою, насамперед Аргентиною та Бразилією. Які тепер пріоритети?

— Ті ж країни плюс Африка, Азія, Європа… Дивлюся все, що можу! Тепер, коли моя дискваліфікація завершилася, сподіваюсь із користю застосувати свої знання. Дуже хочу працювати!

— Де? Знов у якомусь ФК? Чи, може, зміните сферу діяльності, наприклад, станете заснов-
ником, умовно кажучи, агентства?

— Поки що бачу себе тільки на клубній роботі. Створювати щось паралельне не збираюся.

— За вітчизняним чемпіонатом слідкуєте?

— Безумовно.

— То як вам нинішній стан УПЛ?

— Враховуючи все, що пережила національна економіка (загалом — Україна) за півтора року, добре вже те, що наша ліга продовжує існувати! Однозначно: нинішній турнір — не той, який був раніше, ще навесні 2013-го, проте, здається, могло бути набагато гірше.

— Цього літа вперше за два десятиліття українські гравці масово хлинули за рубіж. Однак якщо в середині 1990-х їхали переважно в Росію, то тепер — на Захід…

— Думаю, причини не треба роз’яснювати? Я би зосередився на тому, скільки колишніх футболістів УПЛ знайшли себе в серйозних першостях і сильних командах: Коноплянка — один із лідерів «Севільї», Коста — «Баварії», Калинич — серед топ-снайперів серії «А», на хорошому рахунку у Франції Канкава, в Англії — Ленс і Мбокані, в Італії — Адріано тощо. Це говорить про те, наскільки сильним був наш чемпіонат іще недавно, які серйозні люди в ньому грали. Якщо владнається ситуація в державі, все це повернеться, не сумніваюсь! Тим паче всі головні гравці на ринку (передусім маю на увазі Ахметова, Коломойського та братів Суркісів) залишились і, здається, не мають наміру йти. Цих людей треба цінувати й усіляко допомагати їм, створюючи преференції для бізнесу. Взагалі я оптиміст і вірю, що за якийсь час повернемо втрачені позиції. А це особливо важливо для України в її нинішньому стані, бо футбол дарує людям радість.

— Що подарує радість Харкову? Якою бачите долю «Металіста»?

— Того ніхто не знає. Точніше, знає одна людина — власник клубу.

— Сьогодні циркулює багато розмов довкола формату елітного дивізіону. Що би ви запропонували? Яке маєте бачення ситуації?

— Це ж не моя компетенція! Тут повинні розмовляти, домовлятися й вирішувати власники клубів та наставники. Моя ж думка така: чим більше клубів — тим більше футболу, значить, тим краще. Я завжди виступав за те, щоб у «вишці» була представлена максимально обширна географія України. Щодо конкретних порад: непогано встановити певний фінансовий поріг, який був би необхідною умовою участі в прем’єр-лізі. Якщо клуб відповідає цьому рівню, отримує право участі, якщо ні, змагається в першому чи другому дивізіоні.

— Яку суму, на ваш погляд, треба прописати?

— Мінімальним повинен бути бюджет на три-п’ять мільйонів доларів річних — цього достатньо для ФК середини й низу турнірної таблиці. Хоча, знову-таки, постійно треба пам’ятати про економіку й відштовхуватись од неї.

Володимир БАНЯС.