Ігор КРИВЕНКО: «ЗАРПЛАТНЯ НАШИХ ГРАВЦІВ СТАБІЛІЗУВАЛАСЯ З ПЕВНИМ ВІД’ЄМНИМ САЛЬДО»
146 
— Ігоре, за великим рахунком, усю нашу розмову легко звести до одного — «фундаментального» — запитання: чому сьогодні, на середину січня, тобто за півтора місяця до офіційного припинення переходів, вітчизняні ФК елітного дивізіону «мовчать»?
— На це впливає кілька факторів, причин. По-перше, більшість прем’єр-лігових колективів насправді непогано укомплектовані, тобто їм немає потреби бездумно ганятися за новими гравцями, створюючи нездорову конкуренцію вже наявним, бо такі часи вже пройшли. По-друге, наявний фактор «Списку 25»: якщо на сезон не можна заявляти більше такої кількості виконавців, із цим треба рахуватися, бо, умовно кажучи, когось придбавши, автоматично доведеться когось продавати чи віддавати в оренду. По-третє, ледь не два роки в нас діє регламентна норма, відповідно до якої в заявці на чемпіонат має бути певна кількість доморощених (власних) футболістів, і клуб не має права замінити їхню відсутність, припустімо, легіонерами чи там гравцями з інших міст… Тому, як бачимо, наразі трансферну активність демонструє тільки «Говерла» — закарпатці багатьох узяли й так само багатьох віддали. Окрім ФК із Західної України, на мою думку, до 1 березня слід очікувати купівельного пожвавлення ще від двох: запорізький «Металург» і «Таврія» мають здійснити якісь, скажімо так, суттєві кроки, якщо в їхні плани входить мета зберегти місце в ПЛ.
— Мені здається, ви не назвали четвертої причини, сливе головної. На тому тижні довелося поспілкуватись із одним вашим колегою, той, на жаль, на інтерв’ю не погодився, проте «не на диктофон» погомонів залюбки, так ось він повідомив, що нині у ФК нашої прем’єр-ліги відверта фінансова криза, якої не було півтора десятиліття (від серпня 1998-го): мовляв, тому й не купуємо, бо нема за що…
— Частка істини у цьому твердженні є. Криза відчувається, проте особисто я бачу її в одному: зарплатня гравців має тенденцію до зменшення. Я би навіть сказав інакше: зарплатні відомості стабілізувалися з певним від’ємним сальдо. Інших проблем не бачу взагалі, про якусь велику кризу говорити, як мені здається, недоречно. Й у принципі неправильно казати, що такого-то й такого-то не було стільки-то років: розумієте, десятиліття тому українські клуби не витрачали таких грошей (на придбання виконавців, на обслуговування їхніх контрактів тощо), як сьогодні. Повірте, суми різняться в рази, їх навіть на дещицю зіставляти не варто!
— Вочевидь, і з наступним моїм твердженням ви також не погодитеся… Кажуть, що події 2013-го показали саму сутність елітного футболу України: мовляв, наші команди — то фінансові бульбашки, які існують тільки тому, що певні меценати погоджуються утримувати їх за свої кревні, а коли таке бажання в них зникає, зникають і ФК, адже ті так і не стали бізнес-проектами, тож не в змозі існувати самі по собі.
— Не погоджуся: треба розуміти, що в нас так завжди було, вітчизняні клуби є приватними підприємствами, вони фінансуються приватним капіталом — ось, із чого належить виходити! «Динамо» в такому режимі існує понад два десятиріччя, «Шахтар» — 17 років і т. д. Є люди, які мають великі статки й бажання вкладати їх у футбол, то я не знаю, наскільки їх доцільно звинувачувати в тому, що не зуміли зробити на грі бізнесу, може, краще їм подякувати? Може, слід усвідомлювати, що то економіка України перебуває на такому періоді свого становлення, має таку структуру, котра не дозволяє заробляти на спорті?.. Якщо не буде меценатів, ми — причому дуже швидко! — скотимося до рівня чемпіонатів Польщі, Румунії чи Чехії: тоді для нас вихід у групу Ліги чемпіонів (та навіть Ліги Європи) буде неординарною подією! Нині, на мій погляд, українська прем’єр-ліга — то восьма за силою першість континенту, а якщо багаті люди раптом «зникнуть», одразу опустимося десь до 20–25 місця. Зокрема, в таблиці коефіцієнтів УЄФА. Й тоді до нас не їхатимуть сильні легіонери! Й тоді всі талановиті виконавці з вітчизняним громадянством тікатимуть за кордон: 80% — до Росії, 20% — на Захід (тобто матимемо варіант нинішньої Білорусі)… Не знаю, пам’ятаєте ви чи ні, проте останніми роками (й ми до цього спокійно ставимося, бо звикли) маємо навесні в єврокубках більше колективів, аніж було за радянських часів! Адже тоді лише київське «Динамо» та московський «Спартак» робили це відносно регулярно, натомість погляньте на сучасну українську ситуацію…
— Ви торкнулися теми «оптимізації» фінансових витрат командами ПЛ: чи зможе цей процес рухатися далі, відтак купуватимемо нових виконавців акуратніше, орієнтуючись винятково на якість?
— А це вже триває більше року! Нині, я би сказав, українські ФК упродовж трансферних вікон діють… скрупульозніше. Ураховуючи різні моменти: ціну гравця, його зарплатні очікування, особливості актуального контракту. І знаєте, що цікаво? Аналогічний процес проходить і в головах футболістів: вони так само починають правильніше, адекватніше оцінювати себе в грі, прискіпливіше ставляться до прописаних обов’язків, контрактів. Раніше вітчизняні гравці були безвідповідальнішими: більше пили-гуляли, не завжди дотримувалися своїх же трудових угод. Нині вони розуміють: подібна поведінка може коштувати їм кар’єри або, як мінімум, фінансових утрат.
— На завершення: хто ще, крім згаданих вами вище команд, здатен, скажімо так, здивувати нас?
— (Після паузи). Гадаю, лише «Севастополь»: передбачаю там певні зміни з огляду на те, що, наскільки мені відомо, вони шукають зарубіжного наставника, що, безумовно, суттєво відкоригує вектор їхньої подальшої роботи. А щодо інших, тим паче представників верхньої половини турнірної таблиці, то тут особливої активності навряд чи варто очікувати.