Іграшка для президента?

Стартовий тур прем’єр-ліги якраз розбавив неоднозначний випадок: у Одесі на поле вийшов 40 річний Владислав Гельзин, який одночасно є президентом і нападником «Олімпіка». Це перший в історії чемпіонатів України випадок, коли в матчі вищого дивізіону взяв участь президент клубу. До всього, він увійшов до історії ще й як найстаріший дебютант чемпіонатів країни. Це, без сумніву, залишиться в пам’яті, але як сприймати такі дії керівника клубу, адже, за справедливим твердженням, кожен повинен займатися своєю справою?

Із одного боку, схвально, що людина в такому віці (Гельзину за кілька тижнів виповниться 41 рік) не втратила жагу до футболу, тримає себе в належних фізичних кондиціях чи бодай намагається це робити. Мабуть, дотримується спортивного режиму, інакше й двох кроків не ступив би. Також можна відзначити, що президент витрачає свої кошти на клуб і команду. Ще одна деталь на користь Гельзина: його неоднозначність, бо в кожному турі вболівальники будуть прискіпливо приглядатися, а чи зробить президент ривок бодай на 30 метрів, чи випередить хоча б якогось захисника. Із «Чорноморцем» Гельзин одного разу віддав гострий пас, ще раз непогано в дотик зіграв із партнером у штрафному. Це вже викликає якісь почуття, яких, коли грають звичайні професіонали, майже не помічаєш. Він, зрештою, нове обличчя чемпіонату.

Із іншої сторони, Гельзин певним чином нівелює такі поняття, як конкуренція та навіть гідність. Керманич команди Роман Санжар виправдовується, що бачить, як президент працює на тренуваннях, і через це його випускає. Думається, якби Санжар казав інакше, залишився би без роботи. Заради об’єктивності, тренер обмежений у замінах, і не може підсилити гру третім «джокером». На мій погляд, це просто знущання над професіональним футболом, над поціновувачами, які звикли спостерігати за високими швидкостями, за безкомпромісною боротьбою, бачити природну, а не штучну конкуренцію за місце в складі. Із одеситами плеймейкер «Олімпіка» Іса Шериф кілька разів закидав м’яч на хід нападнику таранного типу, але той жодного разу навіть не включився в боротьбу за м’яч. Не кажучи вже про те, щоби допомагати команді в обороні. До прикладу, на чемпіонаті світу Томас Мюллер пробіг найбільшу відстань серед усіх футболістів, устигав і в нападі, й у захисті, акцент же на атакувальні дії міг собі дозволити лише Ліонель Мессі. Гельзин, як і 4-разовий володар «Золотого м’яча», також не звертав увагу на те, як суперник розпочинав атаки.

Здається, «Олімпік» — своєрідна забаганка для президента, який навряд чи з’являвся би на полі, якби не його службове становище.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.