Коли тільки біда навчила

Грудень 2014-го. Із Одеси втікають майже всі виконавці основи у компанії з повним тренерським «комплектом». Громадськість дізнається, що клуб має величезну заборгованість перед гравцями, котрі востаннє отримували зарплатню навесні, а літні новобранці паперових купюр од «Чорноморця» не бачили взагалі. Деякі місцеві експерти б’ють на сполох, закликаючи рятувати один із найважливіших (системотворчих, за термінологією банкірів) українських колективів. З’являються чутки, ніби «моряків» незабаром придбає Ігор Палиця — губернатор Одещини, бізнес-партнер іншого Ігоря — Коломойського. Місцеві фанати починають проводити мітинги, посилаючи довкруж чіткий сигнал SOS!..

… Однак настає новий рік, а очікуваного колапсу немає. Клуб полетів на закордонний збір. Потім на другий. Прийшов новий наставник. Нові футболісти. Навіть офіційний сайт зазнав переробки, що явно покращило його, принаймні візуально (мова про т.зв. «інтерфейс»). І наче все рухається у цілком позитивному, життєствердному руслі.

Тож усі ті, хто мінімально переймається долею «синьо-чорно-білих», зітхнули зі справжньою полегкістю. Як мінімум, банкрутство «Чорноморцеві» сьогодні точно не загрожує. Навіть більше: читаючи інтерв’ю гравців і тренерів, спостерігаючи за неквапливою, плановою підготовкою до березня, розмірковуючи над доволі радикальним оновленням особового складу дворазового володаря національного Кубка, не може не виникнути думка, що все в Одесі більш-менш гаразд.

Клуб буде, це — по-перше. По-друге, Леонід Климов не має наміру продавати його. Й по-третє: є надія, що остання на часі криза спровокує оздоровлення менеджменту й, можливо навіть, непоганих результатів.

Мій персональний опитувальник, складений на основі розмов із фахівцями — одеськими та столичними, доводить: узимку «Чорноморець» тільки й зробив, що переформатував бюджет у бік зменшення видатків. Кажучи людською мовою — розірвав трудові угоди з виконавцями, котрі мали великі зарплатні, невиправдано великі, а на їхнє місце запросив молодших, перспективніших у кар’єрному вимірі й, даруйте мені, не настільки зажерливих. Перепрошую, але не здатен я збагнути, навіщо платити мільйони умовному Сергієві Назаренку (35 років) або Олексієві Гаю (33)? Тим паче в команді, котра об’єктивно вище середини турнірки не підійметься…

Справді, ще два-три роки тому в нашому футболі все було інакше: гроші ніхто не рахував, із надлишком оплачувалися всі забаганки гравців, попри їхній рівень, самодисципліну та віддачу, а поняттям «бізнес» тут і не диміло. Наслідком став такий стан справ, що його слід охарактеризувати іменником «переоцінка». Нині, коли економічна криза в Україні розширюється вшир, углиб, увись, і краю їй не видно, переоцінка вилилась у те, що наші ФК, аби вижити, зобов’язані, скажемо так, оптимізовувати бюджети. Інакше — крах.

… А що з приводу виконавців, які залишили «Чорноморець»: чи розрахувалися з ними, запитаєте ви? Як стверджують наші джерела, процес таки пішов: керівництво «моряків» зуміло — в індивідуальному ладі — домовитись із усіма (можемо тільки здогадуватись, як це було!), відтак заборгованість ліквідовується або вже ліквідована. Із чого слід зробити висновок: більшість українських гравців усвідомлюють довколишній стан справ, тому йдуть на компроміс.

А багато хто не йде! Відтак останніми тижнями доводиться часто чути висловлювання на зразок: «Я все життя провів у вітчизняному чемпіонаті, а тепер не можу знайти команду, хоча з-за кордону наполегливо кличуть». Ага, так і хочеться запитати: а яку ти, добродію, зарплатню хочеш? Може, треба переоцінити себе та свою роль у футболі? Якщо ситуація й надалі рухатиметься обраним поточної зими курсом, невдовзі в Україні почастішають випадки, коли наші безробітні «професіонали» погоджуватимуться грати безплатно. Й навіть тоді клубні очільники замислюватимуться: потрібен їхній команді 30-річний із гаком бородань-мільйонер чи ні?

Володимир БАНЯС.