Український футбол
Леонід БЕРКО: «Не хотілося, щоби «Іллічівка» стала історією»
Керманич «Іллічівки» розповів про непросту ситуацію в клубі та оцінив шанси команди на продовження участі у чемпіонаті

Леоніде Олексійовичу, «Іллічівка» — єдина команда у вищій лізі, котра проводить усі поєдинки на виїзді. Наскільки вашим підо­пічним непросто виступати за таких умов?

— Можу сказати, що для нас це дуже непросто. І мене дивує той факт, що про «Іллічівку» ще й якісь дивні речі розповідають. Звісно, грати за два дні два матчі вкрай непросто, й дівчата стомлюються. Але в нас немає іншого виходу. Доводиться працювати в такому режимі, намагаємося якось відновлювати дівчат, щоби вони могли вийти й зіграти в наступних поєдинках. У нас то одна випаде, то інша, відтак ми перебуваємо в дуже й дуже складних умовах. Зрештою, поки що команда функціонує, а як розвиватимуться події далі, на сьогодні спрогнозувати не беруся. Усе в підвішеному стані, тож тримаємося з останніх сил.

— Скажіть, а чому «Іллічівка» не може проводити матчі бодай через день, адже грати два дні поспіль — ненормальне явище?

— У нас банально немає коштів, щоби перебувати на виїзді більше однієї доби.

— Наскільки відомо, раніше маріупольський клуб підтримував Володимир Бойко. Після того, як Володимир Семенович пішов у засвіти, хто наразі спонсорує команду?

— Ось із цього приводу якраз і йдуть перемовини з новим керівництвом. Але наразі якоїсь конкретики немає. Як уже говорив, ми перебуваємо в дуже складному становищі. Внесок Володимира Семеновича в розвиток футболу в регіоні тяжко переоцінити. Фактично на ньому трималася вся структура «Іллічівця». Для всіх нас утрата такої людини є дуже болючою, але, на жаль, не всі це розуміють, хтось намагається нас іще й критикувати, мовляв, за невдалі виступи. У мене теж є багато питань, відповіді на які, судячи з усього, я не отримаю. Зрештою, футбол є футбол, і кожен тренер у будь-якій команді тренує так, як уважає за потрібне. Попри всі обставини, ми своїх дівчат налаштовували тільки на перемогу. Але в Харків поїхали — там одразу двічі тамтешнім «Житлобудам» потрапили під гарячу руку. При цьому намагалися проти сильніших суперників грати у футбол, чинити опір. Зрештою, «Динамо» (Київ) теж програє, «Шахтар», інші визнані фаворити.

— Леоніде Олексійовичу, визначально бюджет «Іллічівки» закладався на сезон чи був розрахований тільки на першу частину першості?

— Що тут сказати… Ми у цьому напрямі працюємо щомісячно. Постійно шукаємо людей, спонсорів. Але наразі все так складно робити, що я навіть не знаю, як бути далі. Чесно кажучи, досі шокований смертю Володимира Семеновича. Бойко був не просто президентом, а нашим духовним наставником, мотиватором… Нам його дуже не вистачатиме. Хотілося, щоби нам допомогли зберегти жіночий футбол у регіоні, у вищій лізі, щоби команда не просто брала участь у змаганнях, а могла справді боротися, конкурувати. Дівчата в нас подорослішали, стали досвідченішими, але потрібна підтримка, якої наразі в нас немає.

— Як гадаєте, чи є шанси в «Іллічівки» дограти сезон до кінця?

— Це такі запитання, на які я не можу дати відповіді. Із свого боку, намагаємося зробити все, щоби команда могла дограти сезон до кінця. За роки «Іллічівка» заробила хорошу репутацію, маємо й титули, тож не хотілося, щоб усе це стало історією. За життєдіяльність «Іллічівки» боротимемося до кінця. Адже шанси зберегти клуб є, однак потрібна зустрічна реакція.

Можете назвати бодай приблизні терміни, коли ситуація в клубі стане зрозумілою?

— Наразі тяжко говорити однозначно із цього приводу, адже ситуація справді вкрай непроста. Гадаю, за тиждень-другий зможемо знайти відповіді на наші запитання. Зараз розмовлятимемо з новим керівництвом, подивимося, чи зможуть вони нам допомогти.

— Розкажіть, яка наразі ситуація в Маріуполі.

— Аби зрозуміти, яка ситуація в нашому місті, потрібно приїхати до Маріуполя й усе побачити на власні очі. Можу сказати, що заводи працюють, порт, вищі нав­чальні заклади функціонують, ми працюємо, але скрізь стріляють! Ми живемо своїм життям, займаємося спортом, діти змагаються. А як усе це передати словами, я й гадки не маю. Мабуть, і для нас самих не дуже зрозуміло, як ми живемо в таких умовах. Ситуація складна, й усе це пов’язано з політикою. Але ми стараємося, тренуємося, намагаємося щось знайти, щоби команда й далі могла жити. Уже навіть нікого не чіпаємо, просто граємо, а в нашу сторону все одно летять стріли критики, бруд. Чесно кажучи, не розумію, навіщо займатися подібними справами? Мабуть, хтось хоче, щоби нас більше не було…

Леоніде Олексійовичу, наостанок спитаю про недавню спарку з костопільською «Родиною-Ліцеєм». Ваш колектив обмінявся перемогами із суперником, однак перша зустріч запам’яталася насамперед великою кількістю одинадцятиметрових, яких за гру арбітр призначив аж чотири. Як гадаєте, всі пенальті були правомірні?

— По-перше, я не був на цій грі. Якби був на місці, тоді міг би поділитися враженнями від матчу. Щодо першого поєдинку, судячи з усього, дівчата приїхали й не встигли відпочити, тому першу половину програли. Щодо пенальті, там є судді, інспектор, гадаю, все цілком справедливо. Якщо арбітр побачив порушення правил у карному майданчику, значить, усе нормально. А в другому матчі, звісно, нам забракло свіжості та глибини лави запасних. Не можна два матчі постіль провести на високому рівні. Це дуже складно як фізично, так і емоційно. Але нічого, ми намагалися грати, й здобули три пункти. У нинішніх умовах, гадаю, це нормальний ре-
зультат.

Роман КИРІЄНКО.


стрічка новин