Леонід ЧЕРЕПЕЙНІК: «Коли тяжко й не вистачає грошей, настає час сіяти»

— Леоніде Володимировичу, звідки у вас така любов до футболу й готовність у такий скрутний час допомагати місцевій команді?

— Насамперед, я патріот нашої країни, тож допомагаю не лише футболу. Завжди був на Майдані (в 2004 та 2013 роках). Маю п’ятеро дітей. Хвилююся за їхнє майбутнє та всієї України. Спонсорую ЗОШ, підтримую дитсадки, будую майданчики. Проводжу лекції, семінари та відкриті уроки виховної години у школах із першого по 11 класи нашого міста. Розповідаю, приміром, як потрібно сортувати сміття, для чого це потрібно та наскільки шкідливо нехтувати цим. Відчуваю відповідальність. Важливо не просто бути успішним бізнесменом, бо я вже досяг усього, чого хотів, а намагатися покращити рідне місто, змінюючи систему мислення.

Коли до мене звернувся Руслан Семенець підтримати футбол, бо немає коштів, отож пот-
рібно було закупити екіпірування, аксесуари, м’ячі, то відповів, що не проти, якщо це сприятиме здоровому способу життя. Завжди казав йому: «Руслане, я від цього нічого не маю, реклама мені не потрібна. Якщо завдяки моїм діям буде покращення фізичного здоров’я, розуму, культури, то я тільки за». Краще, щоби діти грали в футбол, аніж вживали алкоголь, палили цигарки та лаялися. Я довіряю Руслану, бо він пропагує боротьбу з пияцтвом, наркотиками і нікотином.

До мене звертаються баскетбольні, волейбольні команди. Нехай спорт розвивається у Броварах, аніж реклама горілки й куріння. Я сам людина віруюча, відтак не вживаю будь-яких алкогольних напоїв і не палю.

— Чи бачите результати вашої роботи?

— Авжеж! І бачу, як діти змінюються. Наведу приклад. Провели семінари щодо фасування сміття, розмістили біля шкіл контейнери. Недавно проїхалися, зібрали одних батарейок на 50 кілограмів. Тобто тепер наша земля й вода не засмічуватиметься. Бачу, що діти хочуть змінюватися. Тільки для цього пот-
рібно дати можливість. Попросили зробити ремонт у підвалі, щоби змогли грати в настільній теніс. Прошу, грайте. Попрохали полагодити ворота, щоби грали у футбол. Зробили, водночас закупили м’ячі. Відтак діти після школи йдуть не вештатися бозна-куди, а займаються спортом. Це мене тішить.

Принаймні мій син із друзями не тиняються торговельними точками, а каже: «Тату, сьогодні йду на тренування. Забереш мене на дві години пізніше».

— Після ускладнення економічної ситуації не було думок згорнути допомогу розвитку спорту?

— Як уже казав, я людина віруюча, тому живу не за принципами грішного світу. Керуюся заповідями, які прописані в Біблії. Навіть мої помічники та заступники мене розуміють. Немає прибутку, він зменшився. Одне слово, занепад економіки. Що робити? Відповідаю своїм асистентам, дружині й вам скажу: «Коли тяжко, коли не вистачає грошей, настає час сіяти». Так написано в Біблії: «Що посієш, те й пожнеш». Тому я сію благодійністю. Допомагаю дітям-сиротам, інвалідам, розвитку спорту. Я бачу у своєму житті, що Господь мене благословляє й дає мені нові прибутки, контракти. Відтак економіка мого підприємства піднімається.

— На вашому шляху хтось підтримує вас?

— Ні. Ніхто. Я з 15 років живу без батьків, самостійно заробляю гроші. Тому завжди покладаюся на свої сили й на Господа Бога.

— Руслан Семенець розповідав, що в Броварах існують проблеми з полями. Якось плануєте їх вирішити?

— Так, один стадіон поблизу садочка взявся робити своїми силами. Потрібно засипати його чорноземом, посіяти газон і поставити ворота. Поки лише завезли пісок. Це буде саморобний стадіон. Другий стадіон буде біля школи, де головую. Цьогоріч вибили гроші з бюджету на поле. Місто виділяє 1,5 млн гривень. Чому я пішов у депутати? Щоби проштовхувати корисні для молоді програми.

— Яким бачите майбутнє своєї діяль-
ності?

— Відверто кажучи, не маю глобальних планів. Я просто вірю, що все змінюватиметься на краще. Хочу, щоби в нашому місті й країні за 5–10 років було, як у Європі, куди їздимо сім’єю на відпочинок. Я хочу, щоби Європа була в Україні.

Євген ДЕМЯН.