Український футбол
Лукаш Теодорчик — другий чи надцятий?
Новобранець «Динамо» став першим за 73 роки «справжнім» поляком у Києві

Даючи прем’єрне інтерв’ю на українській землі, молодий (1991 р. н.) білявий форвард дізнав­ся від працівників прес-служби київського «Динамо», що «він став найпершим поляком у новітній історії клубу».

Одначе то в новітній історії, а скільки взагалі було його співвітчизників у складі «блакитно-білих» за всю їхню понад 80-літню історію?

Зазначеній темі — «поляки у киє­водинамівських лавах» — присвячено чимало статей, але всіх їх варто назвати профанацією, позаяк відповідні автори базувалися на тому, що в наукових колах звуть «хибною методологічною базою». Кого у нас заведено зараховувати до представників польської нації? Перша категорія — етнічні поляки (Казимир Піонтковський, Антон Ідзковський…). Друга — гравці та наставники з прізвищами, які лише гіпотетично можуть свідчити про наявність відповідного коріння (Віктор Шиловський, Валерій Лобановський…). Третя — власне, громадяни «Речі Посполитої», теперішні або колишні. Як мені видається, лиш остання категорія має право вважатися серйозною.

Так ось, до Лукаша Теодорчика футболку столичного «Динамо» в офіційних зустрічах зодягав один його співвітчизник — знаменитий Михайло Матіас (справжні ім’я та прізвище — Міхал Матиас), форвард, який 1941 року, перед самою війною, награв за киян шість матчів у радянській першості, забивши два м’ячі.

Яким же був колишній центрфорвард і правий інсайд львівської «Погоні» та збірної Польщі, учасник Олімпійських Ігор-1936? Щодо спортивного плану, що пана Міхала вирізняли не самі лише снайперські якості: за свідченням очевидців, він був віртуозним техніком, непоганим стратегом гри, вмів комбінувати, підігравати партнерам. Ось що знаходимо у мемуарах іншого києводинамівця — Костянтина Щегоцького: «На місці правого півсереднього виступав Михайло Матіас, який до переходу в київське «Динамо» вісім років грав за національну збірну Польщі, кілька разів був її капітаном. Він віртуозно володів м’ячем, чудово розумів гру. Проте Матіасу бракувало агресивності, бойовитості, на полі він був надто обережний, м’який. Давалися взнаки травми — переломи обох гомілкових кісток, а також операції обох колінних суглобів. Чудовий футболіст і добрий товариш» («У грі та поза грою», видання 1991 року, с. 183).

Щодо особистісного… Різні є свідчення, проте чи не найбільш промовисте зустрічаємо у спогадах також києводинамівця і колишнього львів’янина — Олександра Скоценя: «… Інша справа була з Матіясом. Він поляк і, перебуваючи у Львові, знав українську мову. Тут, у Києві, він включився в російське середовище, відвідував російський драматичний театр, кіно, мітинги, лекції… став «русским». Говорив ламаною московською мовою, немилосердно калічив слова, а українською ніде ніколи ні до кого не говорив. Для нього і всіх прибулих із ЗУЗ (західноукраїнських земель. — В.Б.) поляків Україна була Росією!..» («З футболом у світ», перевидання 2012 року, с. 168).

Подейкують, що й у Теодорчика характер — не цукор… Що ж, як і в кожної особистості, чи не так?

Володимир БАНЯС.


стрічка новин