«Людина слова»: слово дав — слово забрав

Перше інтерв’ю нового глави національного футболу з’явилося саме на шпальтах «УФ» у 92-му номері за 4 вересня 2012 року. Зазначене інтерв’ю, авторства нашого колеги, має велике історичне значення, бо являє собою те, що в політиці прийнято називати «дорожньою картою»: там новообраний керманич розповів, що він планує робити впродовж своєї каденції. Ми знайшли той матеріал, а тепер пропонуємо читачеві нову статтю: напівжирним шрифтом у ній виділено обіцянки Конькова зразка вересня 2012-го, які супроводжуються нашим коментарем у теперішньому часі. Навіть ми не очікували, що все буде так сумно…

2012 рік, Анатолій Коньков: «Головне для мене — не повторити основних помилок мого попередника».

2014 рік, результати: — помилки повторено всі можливі, усіх поперед­ніх керівників. До того ж, встиг купу своїх особистих помилок наробити: корупція, кумівство, імітація праці, непрофесіоналізм як метод роботи, злочинне ігнорування національних інтересів.

«Чому Григорій Суркіс ніколи не здійснював поїздок у регіони? Подібні запитання адресували йому неодноразово, на що він регулярно відповідав: мовляв, у нього в регіонах (читай: обласних і районних федераціях) працюють професіонали, яким він довіряє і які забезпечують його всіма необхідними даними. У моєму розумінні така практика є цілковито неприпустимою. Це — один із багатьох парадоксів нашого футболу: уявіть собі, що навіть Президент України зобов’язаний (на законодавчому рівні!) з певною регулярністю їздити по регіонах, а ось президент ФФУ — ні, бо в нього там «люди, яким він довіряє». Такого більше не буде — це точно».

— Анатолій Дмитрович так само нікуди не їздить: за нашими даними, впродовж двох років правління очільник національної Федерації запам’ятався передовсім відвідинами харківської Федерації, де головує його особистий друг Михайло Добкін («нємноґа па-дєбільнаму»), котрий має звичку влаштовувати гучні святкування свого дня народження, пот­ребуючи дорогих подарунків за казенний рахунок — десь на суму 24000 гривень, які в кошторисі Будинку футболу записані під рубрикою «витрати на сувенірну продукцію».

«Нині мусолять думку, що без міжнародного авторитету Григорія Суркіса нам доведеться ой як складно. Але я переконаний: спершу нам треба заробити авторитет у себе вдома, а вже потім — за рубежем. Адже Анатолій Коньков представлятиме не себе, навіть не певну організацію, а цілу державу — звідси треба «танцювати». А будувати отой авторитет маю намір на одному наріжному камені: довірі. За два місяці поїздок по Україні дійшов приємного висновку: люди мені довіряють. Це — чудовий стартовий плацдарм для моєї роботи. А англійську вивчу, ось побачите».

— без міжнародного авторитету Суркіса-старшого нам і справді непереливки — зізнаймося хоча би перед собою, що сьогодні тільки він і захищає наші національні інтереси за рубежем, зокрема, у війні з росіянами (за Крим і не тільки); про «здобуття авторитету» — даруйте, ставимо три крапки; про іноземну мову — досі не опановано навіть державної української, та й з російською чималі проблеми.

«І сьогодні хочемо створити масштабний проект — програму розвитку футболу України, розраховану на кілька років. Мабуть, ви вже чули, що у серпні ця наша ідея вже почала частково реалізовуватися, коли мені влаштували прий­ом на високому рівні (хоча його цілком неправильно інтерпретували ЗМІ!). Працюватимемо так і надалі: ми просто зобов’язані довести нові принципи життєдіяльності національного футболу до найвищого керівництва держави».

— без коментаря.

«Треба відновити масовість футболу: зробити якомога ширшим поле його життєдіяльності, довести ці рамки до радянського рівня. Щоби не закривали ДЮСШ, не робили паркінги з полів, не зникали команди в регіонах (останнє — просто біда)».

— знову без коментаря.

«Так, київський журналіст Валерій Валерко подав мені програму реформи нижчих ліг — за німецьким принципом. ЇЇ, до слова, років 3–4 тому презентували й тогочасним керівникам ФФУ, однак безрезультатно… Питання дуже складне, тут треба діяти виважено, аби потім не жалкувати (як свого часу, коли скоротили вищу лігу до 14 команд). Наразі проект перебуває у стані вивчення».

— зазначена програма, що відповідає нагальним потребам часу (вона, зокрема, передбачала ліквідацію другої ліги як професіонального утворення, та створення напівпрофесіонального дивізіону, що базувався би на регіональних першостях), і досі лежить у шафі, завалена дворічною пилюкою.

«Вийшло так, що ПЛ і ПФЛ як винаймали окремі офіси до того, так і нині винаймають — їм таку ціну за оренду виставили, що вони вирішили за краще нікуди не переїжджати! Справді: було б якось логічно, щоби ми всі не тільки працювали разом, а й, умовно кажучи, жили під одним дахом — у Будинку футболу».

— за два роки таки стався зсув — Професіональна ліга, здається, невдовзі переїде на Черепанову гору, де їй, за нашими даними, відведуть одну кімнату, натомість офіс прем’єр-ліги і надалі перебуває далеко від Лабораторного провулку.

«Хочеться зробити багато чого: почати, наприклад, із хорошої, ґрунтовної, багатотомної книги історично-статистичного спрямування, а продовжити… ну, можливо, Алеєю національної футбольної слави чи Залом слави, або, припустімо, елементарним музеєм. Усе — до 120-ліття національного футболу. Давайте трохи зачекає­мо: повірте, я розумію, що відкладати у довгу шухляду це питання не варто, бо воно там може й залишитися».

— немає нічого — ні книги (ні хорошої, ні ґрунтовної, ні багатотомної), ні Алеї слави, ні Залу слави; справді, у жовтні у Львові буде проведено якесь святкування, проте воно стане реальністю завдяки іншій людині. — мова про Ярослава Грися, керівника тамтешньої ОФФ.

«Я весь цей час дуже прискіп­ливо підбирав людей, із якими працюватиму. Я взагалі вважаю, що одне з головних моїх завдань наразі — уникнути помилок попередників, а серед запорук цього — мати поруч себе низку осіб, про яких я би міг сказати: це — моя команда».

— поза сумнівом, «свою команду» Анатолій Дмитрович побудував, адже відтоді, як він прийшов до влади, у футболі України, як на загальнонаціо­нальному рівні, так і на регіональному, підбір кадрів відбувається тільки за одним принципом — особистої лояльності до глави Федерації; іноді доходить до абсурду, коли працювати в Будинку футболу починають ті, хто просто межує дачами з Анатолієм Дмитровичем.

«Розумієте, в моїй душі на якомусь глибокому рівні існувала спокуса вдатися до радикальних кроків на зразок: «Прийду — й вижену всіх!» Але, повторюю, — на глибокому рівні, а насправді все буде інакше: ми з моєю командою застосуємо прискіпливу «селекційну політику» й оберемо осіб, гідних працювати в нашому футболі, при цьому не зважатимемо, так би мовити, «на колір шкіри», а лише на те, що собою являє людина, наскільки вона хоче та вміє працювати».

— імовірно, коментарі зайві (див. попередній пункт), хоча прокоментувати можна: по-перше, неугодних виганяють і почали одразу (як прик­лад, поцікавтеся долею екс-голови Івано-Франківської ОФФ Віктора Анушкевичуса), по-друге, зважання «тільки на фаховий рівень при доборі кадрів» — смішні, наприклад, з огляду на те, що у Будинку футболу на зар­платі сидить донька Миколи Черниша (найближчого друга Конькова), дружина екс-спонсора футбольної школи імені Конькова та багато інших друзів, дітей та онуків друзів. Така собі сімейна федерація.

«Бо я переконаний: для хорошого, успішного керівника неприпустимо в доборі кадрів дотримуватися принципу, що його колись висловив один із президентів США: «Так, він — сучий син, але він наш сучий син!» Я при доборі людей спиратимусь винятково на їхні фахові здібності».

— ну що тут ще коментувати?! ФФУ спіткало повальне звільнення кваліфікованих фахівців. Натомість на роботу беруть винятково за принципом «кум-сват-брат».

«Однозначно: полювання на відьом — не наш метод. Попри все, мститися нікому не будемо — готові працювати з усіма, хто хоче й гідний цього. Наше ж первинне завдання яке? Попри емоції й інші відволікаючі речі, не помилитися у виборі кандидатур до команди, яка найближчим часом керуватиме вітчизняним футболом. Хоча, звісно, це тільки перший крок: адже підібрати людей — ще недостатньо, потрібно також уміло розмістити, наділити кожного саме тією функцією, яку він зможе виконувати якнайкраще. Ось, мабуть, я й окреслив те, що потребує нагальної роботи».

— про «полювання на відьом»: півтора року тому в українському футболі почав розпалюватися скандал, коли алчевську «Сталь» п. Коньков звинуватив у проведенні договірних матчів, що вже тоді пояснювалося непростими стосунками Анатолія Дмитровича з іншим Анатолієм — Волобуєвим, тренером і фактичним президентом клубу з Алчевська; тепер про «розміщення людей на тих посадах, де вони можуть принести найбільше користі» — ймовірно, за два останні роки зроблено лише один правильний крок, коли наставником національної збірної став Михайло Фоменко, бо в усіх інших випадках переважно «не ті працюють на не тих місцях», як писав класик.

«Істинна суть у тому, що, як і коли робитиме наша команда. Бо за останнє десятиріччя Федерація значною мірою стала асоціюватися з авторитаризмом, із тим, що тут усе вирішує одна особа. З цією практикою — до коренів хибною, на моє переконання, — вже покінчено… Ми ж за цей час якось непомітно забули, що Національна футбольна асоціація будь-якої європейської країни має бути насамперед громадською організацією: не приватним клубом, не засобом вдоволення владних амбіцій, не способом заробляти гроші, а саме певним інститутом, базованим на громадських засадах. Тому можу впевнено сказати: комерційно-політичною структурою ФФУ більше не буде!».

— говорив одне, а робить зов­сім навпаки! Щодо «недопущення авторитаризму»: сьогодні існує постанова Анатолія Дмитровича, згідно з якою офіційну позицію ФФУ з будь-якого приводу мають право висловлювати тільки він і його пресова служба, навіть віце-президенти Федерації позбавлені такої можливості, чого не дозволяв собі Григорій Михайлович.

«Роль держави у функціонуванні спорту: одне з найнагальніших зав­дань для нас — створити прог­раму розвитку вітчизняного футболу на найближчі кілька років, із тим, аби цю програму затвердив Кабінет Міністрів України».

— сьогодні повністю відсутні контакти між Будинком футболу та профільним Міністерством спорту, голова якого кілька разів обвинувачував Конькова у зраді національних інтересів.

«Особисто я переконаний, що починати треба з аматорського рівня. Іще треба зазначити: корупція існує у всьому світі, питання лише в тому, який у неї відсоток. Наше завдання — максимально його зменшити».

— «боротьба з корупцією йде пов­ним ходом»: зокрема, штат Будинку футболу за два роки збільшився — із приблизно 150-ти чоловік до 239-ти (якщо дані «УФ» точні — https://ukrfootball.uaod-150-ti-do-199-ti-cherez-239). При тому, що у своїй передвиборній програмі Коньков обіцяв скоротити штат на третину!

Ось такі «здобутки» нинішнього керманича ФФУ за два роки роботи, якщо, звісно, це можна назвати роботою…

Над добіркою працювали
Ярослав ОЛЕКСАНДРОВ  та Олександр НОЙКОВИЧ.