МАНЧЕСТЕР. ПІСЛЯМОВА

«WELCOME»

Із перших секунд перебування на англійській землі зразу склалося враження, що ти потрапив не просто в іншу країну, а в інший світ. Усе абсолютно по-іншому. Починаючи від правил дорожнього руху й закінчуючи чемністю тамтешніх людей. Простий приклад: тільки уявіть собі, ви підходите на паспортному контролі до стійки й працівник митниці із широкою усмішкою вітає вас і запитує, як минув ваш політ і чи все у вас добре. Уявили? Погодьтесь, є із чим порівняти…

Манчестер зустрів нас, як і годиться для Англії, дощем. Хоча наступні кілька днів панувала чудова тепла погода, тож теплі речі були просто непотрібні. Саме ж місто ввечері зразу вразило великою кількістю вогнів — горів кожен ліхтар, підсвічувалася кожна будівля. Якщо хтось із вас, шановні читачі, досі думає, що Манчестер — суто індустріальне місто, до якого навідуються лише заради матчів МЮ чи МС, то ви дуже помиляєтесь. Так, колись це місто було центром промислової революції, однак тепер воно дедалі більше стає одним із культурних і найвідвідуваніших центрів Англії. Сюди приїжджають усе більше туристів, аби подивитися на величезний кафедральний собор, відвідати Національний футбольний музей (читайте нижче) чи найстарішу англомовну бібліотеку Європи, або хоча би пройтись одним із найбільших китайських кварталів Англії. Звісно ж, цей список був би неповним без славнозвісних англійських пабів, яких у Манчестері вистачає. Щодо останніх, то заради цікавості довелося побувати в одному з найстаріших пабів міста — «The Old Wellington Inn». Тільки вдумайтеся: будівля, в якій розташований паб, була побудована ще далекого 1552 року! Інтер’єр закладу також витриманий у стародавньому стилі, де все зроблено з дерева, яке несе у собі пам’ять про давні часи. Цікаво, що в усіх подібних закладах у день матчів неухильно виконується єдина політика — будь-які напої подаються лише в пластиковій тарі. Окремо потрібно сказати й про атмосферу на вулицях. Середина грудня — шалена пора передріздвяних ярмарків, народних гулянь і, звісно ж, безмежного шопінгу. Безмежний він, звичайно, настільки, наскільки дозволяє вам ваш гаманець. Що зразу помітило око — суцільний порядок. Не знаю, можливо, мені просто пощастило, але за три дні перебування в Манчестері жодного разу не зустрів якихось ворожих настроїв чи подібної неадекватної поведінки. Навпаки — за будь-якої ситуації (чи то дізнатися куди пройти, чи спитати поради щодо смачних страв) тамтешні громадяни зразу з усмішкою йшли назустріч. І це вмить підіймало настрій.

До слова, існує багато суперечок щодо того, чи є насправді Манчестер містом «Юнайтед» чи все ж у ньому переважно мешкають саме вболівальники «Ман Сіті». Звичайно, моє особисте спостереження не можна вважати абсолютною істиною, проте за весь час перебування в місті довелося бачити багато людей саме із символікою «червоних дияволів», тоді як фанів у футболках або шаликах МС зустрічав одиниці.

МУЗЕЙ ФУТБОЛЬНОЇ ІСТОРІЇ

Один із головних пунктів нашої культурної програми перед матчем «Манчестер Юнайтед» — «Шахтар» було відвідання Національного футбольного музею. Він був відкритий недавно — 2012 року, та за цей час прийняв уже солідну кількість відвідувачів. Сказати, що цей музей є витвором мистецтва — нічого не сказати. Здоровенна будівля на чотирьох поверхах умістила в себе абсолютно всі віхи історії найпопулярнішої гри у світі. Починаючи від перших правил футболу й закінчуючи інтерактивним курсом із лікування різноманітних травм у футболістів. Скільки коштує вхід? Пристебніться — він безкоштовний! За винятком деяких конкурсів та інтерактивів. Одразу при вході всі, хто хоче, можуть сфотографуватись із Кубком АПЛ. Коштує таке задоволення 5 фунтів, проте виглядає все дуже вражаюче. У першій залі на тебе зразу «звалюється» пласт різноманітної інформації з картинками, відеосупроводом та аудіозаставками. Останні особ­ливо вражають, адже підібрані найвідоміші кричалки від вболівальників МЮ, «Ліверпуля», «Арсеналу» та інших клубів. Серед безлічі раритетних форм, м’ячів і голкіперських рукавичок й іншого добра є багато інтерактивних стендів, де можна перевірити власні футбольні знання та взяти участь у різноманітних конкурсах. Узагалі-то, весь музей побудований в досить інтерактивному стилі, де кожен відвідувач є не лише статичним спостерігачем виставки, а й учасником. Звичайно ж, більшість уваги присвячена саме англійському футболу, проте не забули організатори виставки й про решту світу. Ходити великими холами музею можна не годинами, а днями, щоби все роздивитися та запам’ятати. Серед інших інтерактивів — пробиття пенальті, «віддавай паси, як Бекхем» і перевірка голкіперських навичок. Особливу увагу привернула гра «відчуй себе у шкірі головного рефері поєдинку». У чому сіль? На екрані ви бачите доволі спірний ігровий момент матчу з англійської прем’єр-ліги. Потім без усіляких повторів, до яких звикли прості глядачі, вам необхідно вмить ухвалити правильне рішення. Моменти підібрані, що називається, «на славу»: суперечливі голи з офсайдів, гра рукою, різноманітні фоли. Скажу просто: майже нереально у цьому всьому розібратися миттєво, а ще — правильно. Тому зайвий раз, коли ви «добрими» словами характеризуєте дії рефері в грі, пам’ятайте, що вони виконують архіскладну роботу. Можливо, саме тому день, коли будуть уведені відеоповтори для найсуперечливіших моментів, уже не за горами.

Серед безлічі історичних пам’яток не можна пройти повз тієї самої футболки Дієго Марадони, в якій він, по-волейбольному, оформив свій славнозвісний гол у ворота англійців у чвертьфіналі чемпіонату світу 1986 року.

Не можу також не згадати й про чудовий тактичний майстер-клас од світових тренерських легенд. Як це відбувається? Перед вами апарат із телефонною слухавкою. Ви берете її і натискаєте на кнопку біля прізвища одного з коучів. Вибір солідний — Арсен Венгер, Білл Шенклі чи Браян Клаф.

Підсумовуючи свою екскурсію, можу лише зайвий раз порадити вам: якщо матимете бодай мінімальну нагоду потрапити до цього музею, неодмінно нею скористайтеся, адже на словах неможливо передати всю велич і красу цього музею, який просто зачаровує своєю фундаментальністю.

КУЛЬТУРА НАВКОЛО «ТЕАТРУ МРІЙ»

Звичайно ж, мекка для багатотисячних туристів Манчестера — легендарний стадіон «Олд Траффорд». Навідатися туди я вирішив за день до гри, щоби у спокійній атмосфері насолодитись усіма принадами цієї славнозвісної будівлі. Буду відвертим: велич цього стадіону неможливо переоцінити. Це — справжня перлина, яка розташувалась одразу на виїзді з міста та є його візитною карткою. Усі каси біля стадіону (у вигляді невеличких кіосків, у яких у нас продають талони на проїзд, проте набагато приємніші та яскравіші ззовні) зачинені, й недарма, бо всі 75 тисяч квитків на матч давно розпродані. До того ж, основна час­тина місць відходить до власників сезонних абонементів, які майже одразу розкуповують перед початком нового сезону. Тому нічого дивного. Навіть на наступні матчі МЮ у чемпіонаті, судячи з афіш, квитків уже не було.

Окремо вражає своїм яскравим виглядом клубний магазин чинних чемпіонів Англії. Величезна за своєю площею торгова арена (недарма носить назву «megastore») вщерть заповнена атрибутикою «Юнайтед». Тут для себе може знайти все, що завгодно найпалкіший вболівальник «червоних дияволів», починаючи з клубної футболки та закінчуючи годинниками, ювелірними прикрасами чи навіть жуйками з гербом МЮ. Ціни, до слова, на деякі товари відверто «кусаються». Цікаво, що прямо перед входом до офіційного магазину розташувалася пара так званих стихійних продавців, які пропонували атрибутику МЮ за набагато гуманнішими цінами. Проте якість цих речей залишає певні запитання. Про це говорить і офіційна табличка від МЮ, яка розташована поряд із торгівельниками. Із оголошення слідує, що клуб застерігає вболівальників купувати речі у цих продавців, адже те, що вони продають, є неофіційною атрибутикою команди. І ніхто ці таблички не буцає ногами й не викидає. Усе цивілізовано.

Окрім магазину, звичайно ж, головну увагу привертали одвічні статуї головних дійових осіб «Юнайтед» минулого та сьогодення. У першу чергу, це пам’ятник трьом легандам МЮ — Джорджу Бесту, Денісу Лоу та Боббі Чарльтону, що розташований на невеличкій площі біля самого стадіону. Далі на шляху чекає найбільш статусний (не побоюсь­ цього слова) пам’ятник — Серу Алексу Фергюсону, який розташований поруч із входом на трибуну, яка носить ім’я шотландського наставника — «Sir Alex Ferguson Stand». Краса, яку неможливо передати кількома фразами.

Обійшовши стадіон та інші пам’ятні місця на ньому, зайвий раз розумієш, що це — справді домівка Великого клубу зі своєю незабутньою історією. І традиції (не лише футбольні), які були започатковані ще минулого тисячоліття, досі неухильно бережуть. Як же хочеться, щоби так само було й у нас — в Україні…

Володимир БОБИР.