Коуч націоналки нічого не боїться й ні від кого не відмовляється

— Михайле Івановичу, розумію, що від понеділка вас уже неодноразово «катували» мої колеги…

— …Не переймайтеся: все нормально. Робота є робота. Я — людина спокійна, мене складно чимось допекти.

— Так ось… Після жеребкування більшість нашої редакції перебувала в справжньому траурі.

— Що ж поробиш… Єдине, можу сказати банальність: «У плей-оф чемпіонату світу слабкі суперники не трапляються»…

— «Слабкі-то не трапляються», проте чому нам випав найсильніший?! Невже правильні слова мого колеги, мовляв, «нашій збірній не щастить від народження».

— Я, на жаль, у сфері містики не дуже сильний, тому не можу вам відповісти. Ні на те, чому доля вивела нас на галлів, ні з того приводу, чи справді нам не «щастить од народження»… Є так, як є.

— Знаєте, тут уже низка теорій із цього приводу є, деякі з них — цілком собі конспірологічні: один російський сайт висловив думку, що Україну зумисне «вбили», що це — третя ланка в наших конфліктах із Європою — першими двома були «Металіст» і Лозанна, другою — тимчасова заборона мати глядачів на домашніх іграх збірної.

— Навіть не знаю, про що є далі сенс розмовляти… Ви уявляєте, в яке становище мене ставите? По-перше, що я спроможний знати з цього приводу? По-друге, навіть якби знав, гадаєте, я би поділився з вами? Уявляєте, в наскільки некомфортне становище ставите ви мене, запитуючи таке?! Мені взагалі на подібні теми неетично спілкуватися… На яку відповідь ви сподівалися?

— Сам не знаю… Про речі приземленіші: збір інформації почали?

— Так: уже маємо в розпорядженні кілька десятків дисків із матчами французів, почався процес опрацювання даних: передивимось усе, проаналізуємо. А вже потім, ближче до поєдинків, представимо свої вис­новки підопічним.

— Хай би вони добре вникли у ваші слова! Ми ж чотири рази не могли подолати бар’єр плей-оф, я всі випадки добре пам’ятаю — було дуже боляче. Чотири рази… Може, порадуйте нас — наприклад, що у вас є відчуття чогось хорошого?

— Знову-таки — містика, вміння передбачити майбутнє — мені не до снаги… Дам вам хорошу і безкоштовну пораду: відштовхуватися завжди треба від реального стану справ. Ось у нашому випадку. Перше: давайте елементарно доживемо до середини листопада. Друге: подивимося, в якому ми тоді стані будемо, в якому стані перебуватимуть французи — маю на увазі травми, форма гравців, фізична та психологічна тощо… Треба працювати, старатися, готуватись — і буде видно.

— Знаєте, коли нам витягли листочок зі словом «France», дехто в нашій редакції… ну, це був я… сказав: усього цього — французів і плей-оф — не було б, якби торік, восени, на двох матчах із Молдовою та Чорногорією, нашу збірну не очолювали би самі знаєте хто.

— Ну, «то вже вобше», як кажуть у нас!!! Ви мене підставити хочете? Аби я коментував роботу, по-перше, своїх колег; по-друге, свого нинішнього помічника по тренерському штабу?! Вам не здається, що це, м’яко кажучи, некоректно?

— Добре, тоді про склад. Перший пункт — Воронін: нині, коли збірна неподалік мундіалю, він проситься до неї, а коли ми «горіли» в Кишиневі та в Києві, мовчав. Наскільки етично його запрошувати? Другий — Мілевський, який нині в Туреччині, як то кажуть, «роздає»…

— Я такий тренер, що не звик відмовлятися від гравців у принципі. Я ж розумію, що той, хто сьогодні видається непотрібним, завтра виявиться на вагу золота — наприклад, через травми всіх конкурентів. Розумієте?.. Повторюю: давайте доживемо до того часу, поспостерігаємо за розвитком подій і… за самими виконавцями. Адже раніше ми не слідкували ні за Андрієм, ні за Артемом: за першим, бо той нібито завершив кар’єру в збірній; за другим, бо той… ну, самі розумієте. Тепер починаємо збирати дані по них… Іще по Мілевському: ви не поспішайте з висновками, не дуже-то він там і «роздає» — як на мене,
своєї форми колишній динамівець не набрав.

Володимир БАНЯС.