Мирослав СТУПАР: «Колліна робить нашим суддям ведмежу послугу»

— У першій частині чемпіонату було задіяно 20 арбітрів. Порівняно з минулими сезонами, кількість суддів незначно зменшилася. Але це легко пояснити, адже зменшилася кількість команд. У сезоні-2013/14, коли було 16 команд, у вищому дивізіоні працював 21 арбітр, наступного — 23. Ротація триває, хтось закінчує арбітраж через віковий ценз, хтось — за своєю кваліфікацією.

Набагато більший потенціал західного регіону

Серед регіонів, із яких представлені рефері, в основному великі міста: Київ і область — сім, Харків, Дніпропетровськ, Львів — по два, була пара із Сімферополя, зараз вони представляють Хмельницький, по одному із Закарпаття, Чернівців, Херсона, Одеси, Луганської області. Це не є велика географія, бо, наприклад, західний регіон має набагато більший потенціал. Рівень арбітрів різний, тому й кількість проведених ними матчів — різна. Найбільший показник — це сім. Стільки відсудили Анатолій Абдула та Євген Арановський. Більшість провели шість, п’ять матчів. Сергій Лисенчук, який завершив кар’єру, провів усього три гри, дві з яких вийшли провальними. Радує, що довіру отримали молоді дебютанти — Микола Балакін, який відсудив шість матчів прем’єр-ліги й один кубковий, та Ігор Пасхал, у активі якого п’ять матчів чемпіонату й один кубковий.

Але кількість не завжди свідчить про якість. Один із найкращих наших арбітрів Юрій Можаровський працював на п’яти поєдинках — не тому, що знизив свій рівень, а тому, що отримав травму й два місяці її заліковував. Водночас Арановський провів сім матчів, але в чотирьох випадках припускався суттєвих помилок.

У 112 матчах першої частини чемпіонату в 28-ми арбітри допустили помилки (в 16 випадках ці помилки вплинули на кінцевий результат). В окремих іграх було по кілька, а загалом 43. Так виходить, що арбітри помилялися в кожному четвертому матчі. Це середній показник, не менший за торішній. Але тенденція до зменшення помилок спостерігалася, окремі тури взагалі пройшли без нарікань. Проте це не тому, що наші арбітри стали краще судити, бачимо, наскільки впав у нашому чемпіонаті рівень боротьби, скільки стало прохідних матчів.

Проблема суддів — це єдиноборства з порушенням правил

— Які найпоширеніші помилки?

— Це порушення, пов’язані з неправильним призначенням і непризначенням 11-метрових. Таких моментів було 25 — більше 50 відсотків од загальної кількості помилок. Є різні порушення. Головна проблема для наших суддів — це єдиноборства з порушенням правил, поштовхи, зачепи, підніжки, гра ліктями, підступні удари. Таких було 18 епізодів, які арбітри неправильно кваліфікували. Із них лише чотири пов’язані з помилковим призначенням пенальті. А 14 — це моменти з непризначенням 11-мет­рових. Інша категорія — гра рукою. Безумовно, тут є проблеми в окремих наших суддів, приміром у Олександра Іванова, Юрія Грисьо, Івана Бондаря і Віталія Романова, які в чотирьох матчах безпідставно вказували на «позначку». А в трьох матчах арбітри Юрій Вакс (двічі) та Сергій Лисенчук не призначили 11-метрові за гру рукою. Можна багато дискутувати, але є чіткі критерії визначення гри рукою, та арбітри чомусь не розбиралися в цих моментах. Зокрема, в зустрічі «Олімпік» — «Шахтар» Бондар призначив пенальті, ще й показав червону картку Івану Ордецю. Скільки не дивився повторів, не спілкувався з колегами, серед яких такий авторитет, як Вадим Жук, переконаний, це абсурдне рішення арбітра. М’яч просто випадково потрапив у руку. І не має значення, летів він у ворота чи ні. Є навіть ролик ФІФА, де йдеться про те, що в таких випадках ні про яке пенальті не може бути й мови.

Великі проблеми з помилковим призначенням і непризначенням 11-метрових за порушення правил мав Арановський, в якого три таких моменти. У Анатолія Жабченка, Ярослава Козика, Сергія Бойка, Костянтина Труханова й Бондаря — по два.

До того ж, у наших арбітрів проб­леми з винесенням дисциплінарних санкцій. Це достатньо тонка справа — відчувати напругу матчу та ставлення футболістів один до одного. Коли є апеляція до арбітра, це елементарне попередження, і це зрозуміло. Але мали проблеми з винесенням карток Романов, Арановський, Лисенчук, Бойко та Бондар, які не зав­жди правильно трактували епізоди.

Іще були помилки, пов’язані із зарахуванням чи незарахуванням узяття воріт. У матчі «Металіст» — «Дніпро» був зарахований гол у ворота дніпрян, коли Володимир Прийомов відверто порушив правила проти Едмара. А в матчі «Говерла» — «Чорноморець» Бойко відмінив правильно забитий м’яч ужгородцям, зафіксувавши якесь порушення. Скільки не дивився, ніякого фолу там не помітив.

Недостатня відповідальність асистентів

— Що можна сказати про асистентів?

— Вони недостатньо відповідально допомагали арбітрам. Причому помилки асистентів впливали на результат гри. У матчі 10-го туру «Говерла» — «Карпати» Сергій Приступа за рахунку 0:1 не зафіксував положення поза грою в нападника львів’ян, і гості забили. У тому ж матчі Євген Пет­раков відмінив іще один правильно забитий м’яч «Карпат». У одному матчі асистенти двічі підвели арбітра Іванова. У грі «Металіст» — «Говерла» (2:2) асистент Анатолій Дудчик помилково призначив кутовий на користь гостей, після чого ужгородці забили у ворота харків’ян. Жахлива помилка мала місце в матчі «Олімпік» — «Шахтар», коли асистент Олександр Корнійко не помітив двометровий офсайд у гравця донеччан, які після цього забили третій, переможний, м’яч. У грі «Металург» — «Олімпік» Олександр Якименко за рахунку 0:1 не зарахував «чистий» гол запоріжців. А так рахунок став би нічийний, і спробуй спрогнозувати, як би далі розгорталися події.

— На користь кого чи проти кого найбільше помилялися арбітри?

— Це явище назвав би направленістю помилок. Якщо минулого сезону «Металіст» отримував найбільші з-поміж усіх команд преференції: на користь інших помилялися двічі, а щодо харків’ян — 19! Це предмет, аби будувати якісь здогадки. Та цього сезону яскраво вираженого лідера немає. Є певний паритет. Знаємо, що В’ячеслав Грозний майже весь час акцентував увагу на роботі суддів, і думав, що «Говерла» сильно потерпає від неякісного арбітражу, однак проаналізував ситуацію, і виявилося, що арбітри помилялися не лише проти закарпатців, а й на їхню користь — відповідно пять і сім. Просто більшість помилок проти «Говерли» були допущені в Ужгороді на очах своїх уболівальників. Але на власному досвіді знаю, що на місцевому стадіоні «Авангард» така несприятлива аура для арбітрів, що вони часто помиляються. По наших лідерах «Динамо», «Шахтарю» та «Зорі» немає ніякої переваги, незначна кількість похибок як в одну, так і в іншу сторону. Єдиний виняток — «Ворскла»: на користь полтавців допущено шість помилок, проти — лише дві. Майже паритет і щодо господарів, і гостей. Яка природа помилок? Це, в першу чергу, питання з області психології. Наскільки мені відомо, у цьому питанні ніхто не працює з арбітрами.

Чому не прогресують? Подивіться на міжнародну арену

— Когось із суддів можна відзначити за першу частину сезону?

— У першу чергу, це — Анатолій Абдула, який порівняно з минулим сезоном суттєво покращив свій результат. У семи матчах у нього не було серйозних проблем. Дві-три дрібні помилки за матч — це допустима норма для судді. Радує вихід Абдули на такий стійкий психологічний рівень, отож зараз йому можна довірити матчі будь-якої складності, з чим у нас не все гаразд. Раніше цю місію виконував Юрій Можаровський, але травма трохи вибила його з колії. У матчі «Дніпро» — «Ворскла», який провів одразу після паузи, не призначив 11-метровий у ворота полтавців, коли ті вигравали — 1:0. Як можна призначати на такий принциповий матч арбітра після довгої паузи? Це як у ситуації з футболістом, який багато пропустив і не може зразу показати весь свій клас. Ну, ще Жабченку можна довірити напружені матчі. На цьому все. Це неправильно. Арбітрам необхідна конкуренція, без якої вони деградують. Добре, що Жабченка перевели з третьої групи арбітрів УЄФА в другу. Це досягнення. Хоча прикро, що серед провідних наших немає. Іще не допускав помилок у першій частині сезону Юрій Мосейчук, Сергій Березка. Останній на якийсь час був відлучений від футболу, але після повернення впевнено робить свою роботу. На жаль, йому не довіряють топових матчів, але це вже не від нього залежить. На своєму рівні відпрацювали Олександр Головков і Олександр Дердо.

— Чому наші арбітри не прогресують?

— Подивіться на міжнародну арену, де українські рефері в кращому випадку працюють на матчах, які ніхто не бачить, рівня Грузія — Гібралтар або «Аполлон» — «Габала». Абдула, Жабченко й Можаровський заслуговують на більше. Знання англійської мови не є запорукою, що ти будеш добре судити. Араноaвський і Бойко як помилялися, так і продовжують це робити. А від чого чи, краще сказати, від кого це залежить? П’єрлуїджі Колліна має вагу в комітеті арбітрів УЄФА, тож міг би лобіювати інтереси наших арбітрів. Зважаючи, що молода плеяда тяжко підходить, Колліна створив серед наших арбітрів ФІФА таку атмосферу, що вони, за великим рахунком, незамінні. Серед дебютантів Балакін поки як виняток. У Миколи є хороша перспектива, якщо його правильно підводити до міжнародного рівня. Проблема, що наші арбітри не відчувають відповідальності, тож, у принципі, безкарні. Якщо футболіст провинився, його тренер вилучає зі складу. У нас, якщо помилився арбітр, то в рідких випадках його відсторонять од роботи. Козик помилився, йому на деякий час дали відпочити. Але Арановський весь час помиляється, а йому все сходить із рук. Колліна поділив арбітрів на «любимчиків» і пасирбів, його робота закрита — зрідка вішає локшину на вуха, і вдає, що ніхто нічого не бачить. Таким чином, італієць робить нашим суддям ведмежу послугу — безкарність лише сприяє помилкам арбітрів, які знають, що з них люди не спитають, і є адвокат, який захищатиме, не зважаючи ні на що. У нас своя ментальність, і нас так виховали: якщо я помилився, значить, повинен бути покараний. Це дає мотивацію краще готуватися, ліпше ставитися до своєї справи. А якщо діяти, як Колліна, який приїхав до нас підзаробити, то такі будуть і результати. За таких умов тяжко розраховувати на прогрес. Думаю, було би набагато ефективніше, якби мало місце колегіальне управління.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.