Мирослав СТУПАР: «Рефері відпрацювали не безгрішно, але в цілому нормально»

«НА ЖАЛЬ, УКРАЇНІ НЕ ЗНАЙШЛОСЯ МІСЦЯ»

— Найкращим гравцем турніру визнали Ліонеля Мессі, найкращим голкіпером — Мануеля Нойєра, який із семи поєдинків чотири зіграв на нуль, «Золоту бутсу», як приз найкращому бомбардиру, отримав Хамес Родрігес, який відзначився шість разів. Найкращого арбітра ФІФА не визначає, і це зрозуміло, адже давати преференції будь-кому було би з точки зору корпоративної етики несправедливо. Арбітр повинен бути особистістю, й таких у Бразилії було достатньо, а когось одного виокремити було би неправильно. Тим більше, не існує чітких критеріїв визначення найкращого рефері. На чемпіонат світу потрапляють арбітри різної кваліфікації. Бо ФІФА — демократична організація, тож повинна дати можливість кожній своїй конфедерації (а їх шість) делегувати своїх суддів, аби нікого не обмежувати.

Тепер по порядку: в Бразилії були задіяні 25 арбітрів, із яких лише шестеро раніше працювали на чемпіонатах світу. Дев’ять рефері представляли Європу, п’ятеро — Південну Америку, четверо — Азію, три — Центральну і Північну Америку, три — Африку та один — Океанію. Наймолодший арбітр — колумбієць Уїльям Ролдан, якому лише 34 роки, найстарший — івуарієць Нумандієз Дуе, який має фінішні для арбітрів 45 років. Окрім мексиканця, це був останній чемпіонат світу для англійця Ховарда Уебба, якому 43 роки, та його ровесника, італійця Ніколи Ріццолі. Найдосвідченіший арбітр — мексиканець Марко Род­рігес. Він — єдиний, для кого це третій чемпіонат світу.

Окрім основних 25 арбітрів (які зі своїми земляками-асистентами, або, як у деяких випадках, асистентами із сусідніх країн), на турнірі також брали участь вісім пар резервних арбітрів, які вправно виконували функції четвертих арбіт­рів. Усього суддівський корпус був представлений 43 країнами світу. На жаль, Україні не знайшлося місця, як, утім, і Франції, представнику одного з топових чемпіонатів.

«СИМПАТИЗУЮ УЕББУ, АЛЕ БУЗАККА ІНШОЇ ДУМКИ»

— Із огляду на підготовленість арбітрів чи якісь інші питання, ФІФА визначила кількість проведених матчів для різних бригад по-різному. Три бригади — японська, гамбійська та новозеландська — відсудили по одному матчу. Можливо, такий їхній рівень. Хоча не сказав би, що рівень японця Ючі Нішимури низький, але він допустив серйозну помилку, коли в матчі-відкритті Бразилія — Хорватія призначив сумнівний пенальті у ворота хорватів. Цим, очевидно, перекреслив свій шлях на мундіалі. Одверто слабко провели свої матчі гамбієць Бакарі Гассама та новозеландець Пітер О’Лірі.

По два матчі відпрацювали дев’ять арбітрів. Серед них, на превеликий жаль, і Ховард Уебб, якому я симпатизую. Але очільник суддівського департаменту ФІФА швейцарець Массімо Бузакка іншої думки, можливо, позначилися якісь особисті стосунки. Хоча, в принципі, антипатій серед суддів не повинно бути. Разом із Уеббом достатньо доб­ре провели свої матчі Жоель Агілар із Сальвадору, Карлос Вера з Еквадору та інші.

По три поєдинки відсудили вісім арбітрів. Майже бездоганно провели свої матчі Марк Гігер із США та Сандро Річчі з Бразилії. Усі решта відпрацювали по-різному, але провальних ігор ні в кого не було. Це стосується шведа Йонаса Ерікссона та португальця Педро Проенси. Непоганий рівень показав Бенджамін Уїльямс із Австралії та Джюнейт Чакир із Туреччини, який не сяяв, але рівно провів, зокрема, такі складні зустрічі, як Росія — Алжир і півфінал Аргентина — Нідерланди. До іспанця Карлоса Веласко Карбальо були претензії по чвертьфіналу Бразилія — Колумбія. Мабуть, Бузакка довірив іспанцю через те, що той вдало провів попередні матчі.

Нарешті, по чотири матчі відсудили п’ятеро арбітрів. Це італієць Нікола Ріццолі, який судив фінал, аргентинець Нестор Пітана, узбек Равшан Ірматов, у активі якого ще на минулому чемпіонаті світу в Південній Африці п’ять поєдинків. У Бразилії Ірматов непогано себе проявив, але не завжди був послідовним, і матч Нідерланди — Коста-Рика провів не найкращим чином. Чотири матчі також відсудили мексиканець Род­рігес, який прекрасно відпрацював на півфіналі Бразилія — Німеччина, та Джамель Хаймуді з Алжиру. Незрозуміло, за які заслуги африканцю стільки довіряли? Він провалив дві гри групового етапу та ще матч за третє місце. Рівень алжирця був набагато нижчим, ніж рівень гри таких команд, як Бразилія та Нідерланди. Подібного не хотілося бачити на такому форумі, враховуючи, скільки варіантів було у суддівського департаменту. Узяти бодай Уебба, Річчі, Гігера, Куйперса чи Бриха, які гідно впоралися зі своєю роботою, але не отримали належної довіри. Можливо, в матчі за третє місце ми би не побачили стільки помилок. До речі, як підрахували у ФІФА, із 1856 суддівських рішень 200 визнані помилковими. Це — чимало.

«АРБІТРИ ПРОПУСКАЛИ ЯВНІ ФОЛИ»

— Турнір наочно показав, що ніякі додаткові асистенти арбітра не замінять новітню технологію визначення взяття воріт, яка повністю себе виправдала. Уперше ФІФА випробувала цю систему ще на клубному чемпіонаті світу в Японії, але тоді відсутність суперечливих влучень у сітку воріт не дозволила пов­ною мірою дослідити її ефективність. А торік на Кубку конфедерацій ця система з найкращого боку показала себе в дії. У Бразилії вона двічі виручила арбітрів. У матчі Франція — Гондурас мав місце крупний рахунок, але суперечливий гол був першим, і новітня технологія суттєво допомогла у визначенні того, чи повністю перетнув м’яч лінію воріт. А в матчі Італія — Коста-Рика взагалі переможний м’яч, забитий костариканцями, був зарахований за допомогою цієї технології. Йозеф Блаттер зазначив, що технологія доволі коштовна, але це в будь-якому разі краще за додаткових асистентів, яких так заповзято лобіює в Україні П’єрлуїджи Колліна. Півтора сезону в нашому чемпіонаті тривав болісний експеримент, який нічим особливим не увінчався. Тільки забирав додаткові гроші з кишень власників клубів. До того ж, ми чудово пам’ятаємо матч чемпіонату Європи 2012 року Англія — Україна, де додаткові асистенти не побачили «чистий» гол Марко Девича. Це — людський фактор, а електроніці байдуже, вона завжди точно визначає.

Щодо тенденцій, то я так думаю, суддівський департамент перед початком чемпіонату провів певну роз’яснювальну роботу. Знаю це на власному досвіді: на чемпіонат світу 1982 року в Іспанії ми приїхали за тиждень, і весь час до початку відвідували семінари, щоби була єдина інтерпретація правил. Можу сказати, що в Бразилії була єдина інтерпретація, але якась кострубата. Ми бачили, що порушень було багато, але дисциплінарні санкції не відповідали тій кількості порушень. Не можу стверджувати, що суддівський департамент сказав суддям давати менше карток. Треба діяти відповідно до ситуації, й якщо треба застосовувати дисциплінарні санкції, то цього не можна уникати. Але в усякому разі арбітри проявляли лібералізм, пропускали явні фоли, адже ми бачили, коли Неймара грубо вдарили в спину, коли у фіналі Паласіо відверто схопив за футболку Лама чи коли Швайнштайгеру розбили до крові обличчя, а винуватці не отримали жодного покарання! Згідно з правилами, це — елементарні попередження. Не карали гравців, які симулювали порушення, проявляли неспортивну поведінку, незгоду з рішеннями арбітра. У нас, у чемпіонаті України, зовсім інакша ситуація, хоча треба рівнятися на чемпіонат світу, який завжди показував федераціям напрямок руху.

«ГОНОРАР — 50 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ ЗА МАТЧ»

Із першого погляду було помітно, що немає єдиного трактування порушень у центрі поля й у штрафному майданчику. Тобто подвійні стандарти. Це прослідковувалося впродовж усього чемпіонату. Ще результативні помилки. Це — частина футболу, й від цього нікуди не подінешся, але їх обов’язково треба уникати. Добре, що команди, які страждали від таких помилок, у підсумку, досягали успіху. Проте це не змиває із суддівського мундиру плями.

Новинка чемпіонату — спрей для візуального визначення відстані в 9 метрів 15 сантиметрів під час розіграшів стандартів. Думаю, це нововведення приживеться, адже це — стримувальний фактор для стінки й того, хто пробиває. Часто буває, що футболіст старається посунути м’яч уперед навіть на 10 сантиметрів, потім не може сказати, для чого. А спрей не дозволяє цього робити, й арбітр не відволікається на те, щоби стежити за виконавцем штрафного. Стає менше претензій від гравців. До того ж, спрей не заважає арбітру, не обтяжує його. Ще арбітри застосовували трихвилинні паузи для того, щоби футболісти могли перевести дух і попити води. У тих умовах, що були в Бразилії, це цілком виправдано.

Хочу пару слів сказати про оплату. Коли вичитав, скільки зараз заробляють арбітри, трохи неприємно стало на душі, адже ми копійки заробляли, а в Бразилії суддя тільки за те, що потрапив у список, отримав гонорар у 15 тисяч доларів, і ще 50 тисяч доларів за матч. І це — тільки арбітр! Із асистентами інші розрахунки. До слова, оплата арбітрів зросла порівняно з минулим чемпіонатом світу в Південній Африці, де за кожен матч суддя отримував 45 тисяч доларів. Правильно, бо зараз рефері є професіоналами, й заслуговують на гідну оцінку своєї роботи, особ­ливо, якщо їхній рівень відповідає змаганням найвищого ґатунку. Пам’ятаю, коли ми працювали на Олімпіаді 1980 року, спілкувалися з американськими колегами, які вже тоді отримували серйозну винагороду за свою роботу. Правда, деякі досі працюють викладачами, інструкторами чи поліцейськими, як Уебб. І психологічні затрати, не кажу — фізичні, зараз усі арбітри високого рівня, фізично витривалі, мають компенсуватися. Думаю, всі знають долю такого рефері, як Андерс Фріск, якому після матчу «Рома» — «Динамо» розбили запальничкою голову, після цього італійцям зарахували технічну поразку, й на адресу арбітра було багато погроз, через що він змушений був завершити кар’єру. Хоча міг би ще працювати й працювати, бо був дуже кваліфікованим рефері. Тому ФІФА щедро платить, аби компенсувати ці психологічні витрати.

Наостанок: як я читав у прес-релізі, суддівський департамент задоволений арбітражем на турнірі. Од себе можу додати, що рефері відпрацювали не безгрішно, але в цілому нормально.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.