НОВІ КОРОЛІ МАДРИДА

ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО ВИЗНАННЯ

Чим ми зазвичай цікавимося, коли звертаємо увагу на чемпіонат Іспанії? Найперше, рядового вболівальника цікавить дві речі — як зіграли «Барселона» та мадридський «Реал». Але все частіше, починаючи з останніх двох сезонів, на перші шпальти газет потрапляє команда із «червоно-синьої» частини Мадрида.

Якщо повернутися на кінець 1990-х років, довгий час (після чемпіонського сезону 1995/1996 років) «атлетична» команда пленталася позаду двох визнаних грандів, задовольняючись місцем у середи­ні таблиці та незмінно провалюючи поєдинки не лише з двома китами іспанського футболу, а й із колективами, які значно поступалися мадридцям у класі. Однак тепер ситуація кардинально змінилась.

У чому ж особливість і «підстави для оптимізму» нинішнього «Атлетико», запитаєте?

За останні три роки команда (особ­ливо нинішнього сезону) побудувала чітку гру та стала справді єдиним колективом, який не тільки спрямований на результат, а, найперше, на гру у футбол. Можливо, комусь це здасться дивним, але переглядаючи поєдинки «матрацників», неодноразово ловив себе на думці, що гравці не просто заробляють солідні гроші, вони, передовсім, отримують насолоду від самої гри — не мучаться на полі, як деякі відомі нам колективи, які не можуть зрозуміти, що робити з м’ячем. Команда перестала втрачати очки (чого не було раніше) в матчах із посередніми суперниками. Починаючи з першого туру, хлопці Дієго Сімеоне набрали такої крейсерської ходи, що змітають із свого шляху опонента за опонентом. Варто лише глянути на статистику: найрезультативніша на даний момент команда чемпіонату — 46 забитих м’ячів, лише одна нічия та одна поразка за 17 відіграних турів. Справжній чемпіонський графік! Так, трапляються нелегкі поєдинки. Проте чого була варта історична перемога в мадридському дербі над «Реалом» на «Сантьяго Бернабеу»… Перша звитяга «матрацників» над своїми заможними сусідами з 1999 року. Причому перемога абсолютно за змістом гри, що називається, з позиції сили. Звичайно, чимала заслуга у цьому головного наставника команди — «Святого» аргентинця Дієго Сімеоне.

СВІЙ ІДЕАЛЬНИЙ НАСТАВНИК

Пам’ятаєте, яким гравцем був пан Дієго? Жорсткий, «вибуховий», непоступливий півзахисник, який готовий був радше «загризти» свого опонента, мов Цербер, аніж дозволити супернику пройти центр поля. Тому ще більшим здивуванням для мене особисто Сімеоне став як тренер. Абсолютно інша людина — стриманий, привітний, виважений, чудово підкований тактично, ніби вже має за спиною великий досвід роботи на посаді тренера. Емоційність і «вибуховість» залишилися, проте зараз вони проявляються лише у святкуванні забитих м’ячів його командою. Рідною командою для себе.

Свій тренерський шлях Сімеоне розпочав на батьківщині. Очолював славетний футболіст низку клубів, серед яких були «Расинг», «Естудіантес», «Рівер Плейт»… Найбільших успіхів харизматичний півзахисник досяг із «Расингом», виборовши «срібло» чемпіонату. Однак потім, за чутками, не знайшовши спільної мови з керівництвом клубу, вирушив до Європи — в клуб, де він завжди був своїм, де його завжди любили — до «Атлетико». Символічно, що своє поки що останнє чемпіонство в ла лізі, мадридська команда виборювала ще у сезоні-1995/1996, коли власне Сімеоне був гравцем «матрацників». До приходу аргентинського наставника на пост керманича «Атлетико» був лише учасником вирішальних матчів, тепер — він став їхнім переможцем! Клубу вдалося вибороти Кубок Короля, перегравши у фіналі свого найпринциповішого суперника — мадридський «Реал» — із рахунком 2:1. Та перемога над «галактікос» стала першою для «матрацників» за 14 років особистих зустрічей. На міжнародній арені клуб також чудово себе проявив: із приходом Сімеоне 2011 року була виграна Ліга Європи (вдруге поспіль, до цього з Кіке Флоресом у сезоні-2009/2010) та Суперкубок УЄФА 2012-го. Тоді у фінальному матчі за всіма показниками був розгромлений «Челсі» — 4:1. Минулого ж сезону «Атлетико» фінішував у примері третім, але лише зараз починають з’являтися результати роботи аргентинського спеціаліста, про що ми й говорили вище.

До всього додається й досить вдалий виступ у цьогорічній Лізі чемпіонів. Мадридці вирішили завищити планку досягнень, упевнено зробивши крок до стадії плей-оф турніру. До того ж, група в іспанського клубу була солідна — «Порту» та «Зеніт» виглядали гідними конкурентами. Проте лише на папері. Власне, сам «Атлетико» й зробив цю групу для себе легкою, вигравши п’ять поєдинків із шести, за однієї нічиєї. Тепер на шляху Сімеоне та компанії в 1/8 фіналу — «Мілан», який вже давно перестав бути грізним грандом. Чомусь здається, що й цю стадію «червоно-сині» подолають без особливих проблем…

КАДРИ ВИРІШУЮтЬ УСЕ

Звичайно ж, головну роль у діяннях будь-якого генерала виконують солдати — надійні бійці, які чудово розуміють, що від них вимагає командувач у кожній окремій ситуації. Власне, так і побудований нинішній «Атлетико». Блискуче відпрацьований механізм, який складається з кваліфікованих футболістів і однієї суперзірки. Мовиться про Дієго Косту — центрфорварда, історія взаємин якого зі своїм нинішнім клубом варта окремої книги. Прийшовши з португальської «Браги» до «Атлетико» ще 2006 року, Коста довгий час не міг стати основним гравцем. Потинявшись удосталь по орендах («Сельта», «Альбасете», «Райо Вальєкано») та вилікувавшись од серйозної травми коліна, Дієго повернувся до Мад­рида на абсолютно новий для себе рівень, безболісно замінивши на полі Радамеля Фалькао, який вирушив до «Монако». Уже зараз він є найкращим снайпером команди та всього чемпіонату, забивши 19 м’ячів. Власне, мадридський клуб у плані пошуку нових зірок є просто взірцем для багатьох, адже за втрати будь-якого ключового гравця, «матрацники» доволі швидко знаходили йому заміну. Так було після переїзду Фернандо Торреса на Туманний Альбіон і вже згаданого Фалькао до Франції. До того ж, не слід забувати й про Давіда Вілью­, який минулого літа перебрався з «Барселони» та розкрився по-новому у свої 32 роки.

Окрім позиції центрфорварда, важливою ланкою в команді завж­ди було місце голкіпера. Після того, як талановитий страж воріт Давід де Хеа вирішив продовжити кар’єру в «Манчестер Юнайтед», клуб не знітився й одразу знайшов йому не менш надійну заміну: Тібо Куртуа — молодий бельгійський воротар, орендований у «Челсі», вже давно змусив підзабути місцевих інчас про де Хеа.

Окремої уваги заслуговує й півзахист команди, який насичений молодими іспанськими виконавцями, адже Сімеоне звик їм довіряти. Це, насамперед, Коке, за яким вже вишикувались у чергу провідні клуби Європи, та Рауль Гарсія. Центр поля цементує досвідчений Тьяго Мендеш. Загалом, середня ланка клубу має досить збалансований вигляд, за рахунок чого в атаці Сімеоне може випробовувати різноманітні варіанти ведення гри.

СПРИЯТЛИВЕ МАЙБУТНЄ

Що ж чекає на таку привабливу й потужну команду в майбутньому? Можливо, дещо банально, але все залежатиме від волі керівництва клубу та самого Сімеоне. Якщо Дієго не піде тренувати якийсь «грошовий мішок», то в подальшому на мад­ридців чекає перспектива стати постійним претендентом на чемпіонство в Іспанії та на участь у боротьбі за найвищі нагороди в Лізі чемпіонів. Можливо, хтось скаже, що це є лише тимчасовим «спалахом», і «Атлетико» незабаром знову повернеться до середини турнірної таблиці, відпустивши своїх обдарованих гравців до іменитіших команд. Але цього разу є переконання, що секрет успіху команди криється саме в особі наставника «Атлетико», адже видно, що клуб нарешті знайшов свого ідеального тренера.

Чи підуть футболісти із команди? Звісно, втримати їх буде набагато складніше, зважаючи на останні тенденції у світовому футболі. Проте, певне, й керівництво не спить, уже знаючи, хто зможе в майбутньому замінити того чи іншого виконавця. Певен, що знайдуться нові футболісти.

Власне, це й є філософія «Атлетико» — віднаходити та виховувати потенційних зірок, за якими потім ганятимуться європейські товстосуми. Однак зараз хочеться, щоби ця команда Сімеоне проіснувала в такому складі якомога довше, адже, дивлячись на її гру, розумієш, що не все ще куплено за гроші у футболі. Саме тому футбол і досі живий як вид спорту. На щастя.

Володимир БОБИР.