Одне слово — провал

У кінці минулого століття «Динамо» не мало рівних у вітчизняному чемпіонаті. Команда з року в рік здобувала золоті нагороди, привчивши всіх до того, що жодного іншого місця, крім першого, для неї не існує. Але останнім часом ситуація суттєво змінилася. Минулого сезону кияни погіршили свій імідж, здобувши «бронзу». А в нинішньому виступили ще гірше: попри ще заключний тур, «Динамо» вже не підніметься вище четвертого місця. Хто у цьому винен і які є шляхи виходу з кризи — в інтерв’ю «УФ» розмірковували колишні гравці киян.

Владислав ВАЩУК,
футболіст «Динамо» 1990–2000-х років:

— Дуже прикро було цьогоріч спостерігати за грою рідного мені клубу. Гра киян не відповідала рівню гранда, часто втрачали очки з командами другого ешелону, не говорячи вже про поразки від головних конкурентів у боротьбі за «золото». Що могло стати причиною настільки стрімкого рег­ресу «Динамо»? Тут складно виділити якусь конкретну причину, потрібно розглядати проблему киян у комплексі.

По-перше, як на мене, одна з головних причин — це підбір виконавців. За новачків були заплачені величезні гроші, викладені мільйони, проте динамівці стали грати ще гірше. Певне, тут має сенс говорити про неспроможність цих виконавців давати результат. Вони не викладаються на сто відсотків, не грають згідно із загальнокомандними цілями. Тренер може давати якісь настанови, тренувати, навчати, проте він же не вийде на поле й не зіграє замість них. На полі все вирішують гравці, тож саме вони визначають результат. Я в жодному разі не знімаю вини з Олега Блохіна, проте якщо гравці не можуть стрибнути вище голови, їм би навіть Лобановський не допоміг.

Що стосується безпосередньо тренерського питання, то я би не перекладав усю вину за невтішний результат на Олега Володимировича. Так, у нього багато чого не виходило, не вдалося йому прищепити киянам гру на характері, чим, власне, славилася збірна за Олега Володимировича. Можливо, вплинув той факт, що Блохіну довелося працювати з великою групою легіонерів, із якими спілкуватися доводиться через перекладача. Відповідно втрачається емоційність, футболісти зовсім по-іншому сприймають уже перекладені слова коуча. У збірній же хлопців можна було завести з півоберту, та із заморськими футболістами ситуація дещо складніша. У будь-якому разі, за невиконання результату відповідальні всі.

Багато чуток ходить про те, якби Ігор Суркіс змінив Блохіна взимку, «Динамо» в другій частині виступило би набагато краще. Насправді, ще не відомо, як би там усе закінчилося, тож про «краще» чи «гірше» говорити не варто. Блохін мав на руках чинний контракт, то чому Ігорю Михайловичу було його звільняти? Тим паче, в керівництва клубу свої таргани в голові, своє бачення тренерського питання. Певне, після матчу із «Шахтарем» емоції переповняли президента, тому його рішення можна вважати спонтанним і емоційним. Як на мене, Олег Володимирович мав доробити до кінця сезону, а тоді вже треба оцінювати його роботу та ухвалювати конкретні рішення.

Зараз команду довірили Сергію Реброву, за якого дуже радий. Гадаю, Реброву потрібно дати шанс, адже він стовідсотковий динамівець. Він має всі ті якості, котрі нині так необхідні «Динамо». Не заангажований, зі свіжими думками та новими ідеями, із сучасним баченням гри. У європейських топ-клубах наразі роблять ставку на молодих тренерів, тому що вони рухаються в ногу із футболом. Безпереч­но, у Сергія є хист до тренерської діяльності, він чудово ладнає з людьми, відтак хотів би йому побажати успіхів на новому поприщі та яскравих перемог.

Іван ЯРЕМЧУК,
футболіст «Динамо» 1980-х років:

— Як можна оцінити четверте місце динамівців? Одне слово — провал. Минулого сезону столичний клуб опустився на третю сходинку. Тоді здавалося, що гірше вже не може бути. Як виявилося, може. Чесно кажучи, дуже прикро за команду. Начебто й підбір виконавців непоганий, і збірники європейських країн представлені, а жодних колективних дій немає. Що казати, остання надія — на Кубок України, але в разі успіху це зможе лише трохи скрасити картину.

Читав слова президента клубу Ігоря Суркіса, який сказав, що в разі перемоги у фіналі Кубка дасть шанс Сергію Реброву попрацювати з командою на посаді повноцінного головного тренера. Було би цікаво подивитися на його роботу. Перспективний тренер, який пройшов серйозну школу в «Динамо», працював із багатьма сильними наставниками. Як показує практика, багато молодих спеціалістів досягають суттєвих результатів із командами, в яких раніше виступали. Якщо брати європейський футбол, то це Діє­го Сімеоне з «Атлетико», Пеп Гвардіола з «Барселоною». Якщо подивитися на вітчизняну першість, то це Василь Сачко з «Ворсклою». Не треба боятися давати дорогу молодим — як футболістам, так і тренерам.

Яка роль Олега Блохіна в останніх результатах команди? Олег Володимирович сам по собі складна людина. Не знаю, як він знаходив спільну мову з підопічними, який був психологічний мікроклімат в колективі. Блохіна хотіли звільнити й після минулого сезону, й після осінньої частини цього сезону, але Ігор Суркіс сподівався, що екс-тренер зможе щось створити. На жаль, дива не сталося. Результату довгий час не було, терпець президента урвався, тож звільнення Блохіна стало цілком очікуваним і, вважаю, виправданим.

Що думаю з приводу іноземного спеціаліста? Зараз у нас така ситуація в країні, що мені тяжко уявити, хто із серйозних закордонних тренерів може приїхати в Україну.

Не був усередині команди, мені складно сказати, чи проб­лема в дорогих легіонерах, чи у чомусь іншому. Але, може, у цьому є доля правди: судячи зі сторони, іноземці не відпрацьовують свої шалені зарплати. Я присутній на кожному домашньому матчі «Динамо», та не бачу якогось великого бажання, індивідуальної майстерності, обводок, аби гравці брали на себе відповідальність. Усе якось монотонно, як вийде. Так, виросла конкуренція в боротьбі за перші місця у чемпіонаті, підтягнулися «Дніпро» й «Металіст». Але невже в Києві колись було що-небудь схоже? Навіси якісь незрозумілі, буц туди в зону, а там як прийдеться. Один сумбур. Я знаю, що в «Динамо» завжди були швидкості, динаміка, футболісти вривалися, обводили, постійно загострювали, відтак завершували комбінацію. Окрім Андрія Ярмоленка, який намагається бодай якось освіжити гру, нічого путнього. Але й у цього виконавця забагато браку.

Зараз, разом із ветеранами «Динамо», відвідуємо різні місця, й люди кажуть, ось то була команда, а зараз нема на що подивитися. Обов’язково треба повертати славу моє­му рідному клубу!

Стефан РЕШКО,
футболіст «Динамо» 1970-х років:

— Свого часу мені було тяжко уявити, що «Динамо» колись посяде четверте місце. Пригадаю 1978 рік, коли ми здобули національний Кубок, натомість у чемпіонаті фінішували на другій сходинці. Також ми безуспішно завершили виступи в єврокубках, вилетівши в першому ж раунді в протистоянні зі шведським «Мальме». І тоді це вважалося страшним провалом! Отож отримувати наші срібні медалі доводилося без урочистостей у Жовтневому палаці в кімнаті, де переодягаються та розминаються артисти…

Сподіваюся, що ймовірна перемога в Кубку бодай якось реабілітує нинішніх динамівців. Повертаючись назад, зізнаю­ся, мав надію, що Блохін зуміє зробити команду, навести порядок, утім, як виявилося, звільняти його потрібно було ще раніше, зимою. Чомусь не заладилось у Олега Володимировича з тренерською клубною кар’єрою.

Оцінювати виступи столичного ФК після того, як очолив його Ребров, уважаю, ще рано: зовсім мало матчів прой­шло. Хоча помітно, що гра стала «свіжішою», з’явилася самовіддача в гравців. Відчутно, що футболісти хочуть проявити себе під орудою нового керманича. Раніше кожен грав сам за себе, а нині — на команду. Вочевидь, ключову роль зіграло те, що Сергій зміг достукатися до легіонерів. Він немало пограв за кордоном, отож краще знає їхній менталітет і потреби. Та й спілкується Ребров із іноземцями напряму. Звичайно, що спілкування без перекладача — набагато краще для розуміння вимог наставника.

Складно говорити про його майбутнє, гроші ж платить президент, йому й вирішувати: залишити його чи ні. Од себе скажу, що Ребров мені подобається. Є великі тренери-піарники, як Моуриньо, а є скромні та прості, як Сергій. Думаю, що він точно не найгірший варіант для «Динамо». Так би мовити, остання надія школи Лобановського. Суркіс уже всіх «перепробував» — Сабо, Дем’яненка, Михайличенка, Буряка кілька разів. Скільки ще можна? Здається, що вже немає кого брати.

Щодо запрошення іноземного фахівця можу сказати одне: тренер високого рівня не поїде до України. Як розуміє­те, справа не в київському ФК, а в політичній ситуа­ції в нашій країні. Навіщо зі спокійної Європи їхати сюди?

Майбутнє у «синьо-білих», звісно, є. Для цього футболістам потрібно схаменутися та взятися за розум. Якщо вони виходитимуть із настроєм, із яким виходили на зустріч із «моряками», то «Динамо» може досить швидко повернути своє втрачене провідне місце на внутрішній арені. На мою думку, склад у киян хороший: їм до снаги щорічно брати український «золотий» дубль і виходити в Лізі чемпіонів чи Лізі Європи принаймні з групи.

Повірте, динамівці незабаром почнуть вигравати трофеї, відтак усі забудуть про ці кілька років простою. Нічого нового вигадувати не потрібно. Просто змінити погляди футболістів, аби грали не заради своїх контрактів, а за імідж клубу — за синій ромбик на грудях.