Олег ФЕДОРЧУК: «Коли виграєш, ти не геній, коли програєш — не лайно»

— Олеже Вікторовичу, 13 місце вам раніше, либонь, і у страшному сні не марилося…

— Думаю, не лише мені.

— Які бачите причини?

— Одразу попереджу ваших читачів, що виправдовуватися не збираюся. Є кілька факторів. Перший — аномальна кількість травм: Парамонов сім місяців не може відновитися після ушкодження, Насибулін (перелом руки), Недоля (перелом ключиці), Зеленевич і Прокіпчук. Травми різні, але футболісти вибули на тривалий період. Другий — пізнє поповнення: Семенець приєднався до команди за день до старту першості, Іванов — за три. Третій — дефіцит досвіду: чимало молодих гравців, які раніше добре грали, на початку сезону злякалися. Приміром, у грі з «Десною», маючи кількісну перевагу, ми не забили пенальті. Середній вік колективу — 21,6 років — один із наймолодших показників ліги. Ми на це свідомо пішли, проте не все розрахували.

Окрім того, зірвалося кілька трансферів: гравців останньої миті запросили в прем’єр-лігу. Плюс ситуація з Кучинським: психологічно позначається, що його після перебування в «Олександрії» не залишили в еліті. Загалом, через усі нюанси ми недорахувалися шести балів. Якби все склалося сприятливіше, зараз у своєму доробку мали би не три, а дев’ять очок — це третє-друге місце. За грою причин панікувати немає, лише на кількох позиціях маємо проблеми. Сподіваюсь, уболівальники увій­дуть у наше становище. Названі травмовані гравці — хороші, проте їм потрібно набрати форму. Збори вони пропустили, тому цей процес відбувається у чемпіонаті. Відтак виходить ситуація, що готувалися до сезону одні, а грають — інші. Через це виникає дисбаланс. Терпимо й плекає­мо надію, що найближчим часом футболісти повернуть оптимальні кондиції.

— Кажуть, що місцеві фанати «просять» вас…

— Подібна ситуація була в «Миколаєві». Тоді вже в першому турі, зігравши внічию, мені гукали, що пора звільнятися. Правда, потім дізнався, що то не фанати, а заангажовані люди. Тепер усе повторюється. Я — один із найдосвідченіших тренерів, тому знаю, звідки ноги ростуть. Розкажу на прикладі «корабелів»: коли я працював, у команді було сім місцевих гравців, а зараз, коли їх півтора, ніхто не порушує це питання.

Уболівальники мають право обурюватися. Утім попереджаю: в мене із психікою все гаразд, думаю, чимало політиків позаздрять. Коли розумію, що винний — не соромлюся цього, не ображаю інших. Повірте, до мене також підходять інші вболівальники й вибачаються за тих людей, які гидоту на мене ллють.

— Із президентом паном Соболєвим розмовляли?

— Так, регулярно спілкуємося. Він у курсі всіх проблем, отож навіть заспокоює мене.

— Отож у Полтаві можуть не сподіватися, що ви залишите команду?

— Колись поїду звідси, але коли — це питання. Футболіст не реалізовує пенальті, а потім забиває м’яч у свої ворота. Хто винен? Правильно! Тренер.

— У вашому випадку просто пот­рібен час?

— Як і в інших випадках. Пам’ятаєте «Зорю» кількарічної давнини? Команда з молодими гравцями два роки боролася за виживання. І що зробив президент? Зачекав. І тепер команда одна з найкращих за грою. Те ж було з «МЮ», коли лише прийшов Фергюсон. Пригадую Вінницю: спочатку питали, чому я привіз гравців із «Нафкома», а потім питали, чому їх продають за кордон і в прем’єр-лігу. Коли кажуть, що я — найкращий чи найгірший тренер, відповідаю, що одне й інше неправда. Як повчав Робсон Моуриньо: «Коли виграєш, ти не геній, коли програєш — не лайно». Отож я спокійний. Зрештою, звільнення — частина роботи.

Євген ДЕМЯН.