Олег ФЕДОРЧУК: «Лігу можна відчепити, а вона попливе, що ніхто й не помітить»

Переглядів 26
UkrFootball.ua
UkrFootball.ua
0 голосів
Наш експерт і кореспондент «УФ» розмірковують про тенденції, зміни, курс і майбутнє другого за рангом дивізіону

Без ажіотажу та напруги, зате рівно

— Олеже Вікторовичу, якою для вас була перша частина сезону в першості?

— Перша ліга, як ніколи, була цікавою тим, що не було явного лідера: ні за грою, ні за результатами. Була провідна група з п’яти-шести команд й інша когорта колективів, за винятком «Ниви», котрі періодично набирали й збавляли оберти. Отож чемпіонат рівний. Не знаю, добре це чи погано, проте констатую — в першому дивізіоні немає фаворита.

— Якою була характерна риса літньо-осіннього етапу, крім рівності учасників?

— Уперше за останні три роки не було клубів, які погрожують невиїздами, з числа тих, хто ще недавно бастував. У цьому сенсі всі, без винятку, врізали апетити й почали рахувати реальні гроші, а не обіцяти бозна-скільки. Відтак ФК навіть за скромного фінансування не зривали турнір. Отож, попри кризу, чемпіонат пройшов стабільно. Клуби пристосувалися до кризи — це великий плюс.

Мінус у тому, що другий рік поспіль немає охочих вийти в прем’єр-лігу. Років п’ять-шість тому команди завчасно декларували про прагнення підвищитися в класі. Зараз, окрім «Зірки»… І те не факт, що в кіровоградців усе благополучно. Решта живе за принципом: що вдасться, те й буде. Відтак ажіотажу та напруги немає. Футболісти лише думають про преміальні, причому не всюди їх виплачують. Отож багато матчів скидаються на товариські поєдинки, а не офіційні. Як не дивно, матчі нагадують оті, що відбуваються на зборах.

— Чи є підстави вважати, що рівень першості впав або зріс?

— Як старожил ліги, скажу, що рівень загальний вирівнявся, проте майстерність і малюнок багатьох команд, на жаль, не зазнав змін. Це пов’язано насамперед із тим, що немає навчально-тренувальних зборів. Факт: багато колективів навіть не виїжджали на зібрання під час антрактів. Зі своєї тренерської роботи знаю, що досягнути злагодженості, прогресу та різкого зростання майстерності можна лише за рахунок інтенсивних занять саме на зборах. Адже в сезоні, щоб ви розуміли, всі майже однаково будують тренувальний процес. Лише кілька тренерів обирають дворазовий режим, решта — одноразовий. Якщо взяти в кількісному показнику, різниця впродовж тижня становить в одне-два тренування. Тобто за обсягом роботи ліга різко здала. Це позначається на тактичних малюнках команд. Як наслідок, багато колективів подібні між собою, бо грають не так, як хоче тренер, а так, як уміють. Виходять на поле, а там — як вийде.

Другий мінус (до речі, не лише цього сезону, а останніх трьох-чотирьох) — дуже велика ротація в клубах. Не секрет, що на 50, а то й на 80 відсотків змінюються склади команд. Мовиться про «Миколаїв», «Ниву» й «Авангард». Це призводить до того, що глядачам нецікаво, бо інколи вони приходять стежити за конкретними футболістами. Футбол — колективна гра. Утім, усі пам’ятають, на кого вони свого часу ходили подивитися. Оця ротація привела до того, що вболівальників майже немає. Скільки раніше людей ходили на футбол у Миколаєві, а зараз максимум — дві тисячі. Водночас на «Полтаву», «Геліос» і тернопільські команди взагалі ніхто не ходить. Отож ротація й невиразна гра спричинили різкий спад зацікавленості.

Без мотивації, зацікавленості та майбутнього

— Якщо говорити про тенденції, чи бачите, куди рухається дивізіон?

— На жаль, ліга не знайшла ту мотиваційну складову, котра дає настрій і сили працювати. Розкажу в двох словах про два принципи мотивів. Перший — спортивний, другий — фінансовий. А в нас перший мотив зник через відсутність другого. Більшість розуміє, що не зможуть підняти витрати вищого рівня, тому особливо не прагнуть піти на підвищення. Водночас клуби не переходять на роботу з виховання й підготовки молодих гравців. Торік не бачили жодного виконавця в еліті, котрий вийшов із першої ліги, за винятком «миколаївського» Сергійчука. Цьогоріч про зацікавленість до виконавців із боку прем’єр-ліги взагалі не чути. Інтерес поступово згасає. Приміром, найкращий гравець минулого сезону «дніпродзержинський» Куліш перейшов у «Металіст» і практично не грає. Аби поліпшити конкуренцію, клубам необхідно змінити підхід: працювати на перспективу, на продаж.

Пригадую початок 2000-х, коли сперечався із харківським «Арсеналом». Уже тоді їхній менеджер Красников успішно працював у першій лізі в фінансовому плані. Кучер і Фомін за хороші гроші йшли у вищу лігу. Теж саме було в «Нафкомі». Тобто клуби самоокупалися. Зараз не бачу й близько, щоби хтось думав у цьому напрямку. Декларації є, проте ніхто не хоче брати й працювати з молодими виконавцями.

— Розвинули моє наступне питання. На мій погляд, ліга старіє, зокрема, через повернення наших учорашніх легіонерів, яких уже не раді бачити за кордоном.

— Повністю погоджуюся. Навіть більше того: моє основне непорозуміння з «Полтавою» через те, що я давав шанс 20-річним. Однак це не завжди давало результат, що клубу не цікаво. Зараз оті гравці відраховані. Якби я теж так чинив, то про Ковпака й Гуменюка ніхто би не почув. Із одного боку, всі заявляють, що хочуть молодих, із іншого — ніхто не хоче ризикувати. Зараз у командах складно знайти футболістів 1995 р. н., вважаю, що вони вже не молоді. Я випускав юних Рогозинського, Шастала, а вважається, що вони не повинні виступати.

Згадую, як «Ворскла» грала із «Жиліною». Узяв протокол: у словаків п’ять гравців молодше 20-и, а в полтавців п’ять — старше 30-и. Таким чином вони потім зароблять. Натомість наші тренери просто бояться, бо президенти вимагають перемог. Без бажання останніх — працювати на майбутнє — нічого не вийде. Яскравий приклад — «Зоря»: раніше боролися за виживання, а зараз сім гравців у збірній. Якщо вистачить терпіння, згодом лідером буде «Іллічівець».

Казка про трьох поросят, відставки та тоталізатор

— Чому все так?

— Справа в тому, що академії при клубах виконують роль першої ліги. Вони би мали конкурувати, натомість першість пішла у вільне плавання. Першу лігу можна відчепити, а вона попливе, що ніхто й не помітить, що її не стало. Першість не пов’язана з прем’єр-лігою, і це сумно.

— Вочевидь, це сюжет узагалі для окремої теми.

— Погоджусь, це тема підходу до футболу. Це як у казці про трьох поросят: або будуємо дім із соломи, або з дерева, або з цегли.

Було лише дві відставки: ваша й тернопільська Вовчука. Маєте пояснення?

— Одне: немає спортивних зав­дань — немає відставок. Якщо в президента завдання — втримати клуб на плаву, то все одно, хто буде тренером. Це не те, що мене звільнили. Я працюю наставником у професіональному футболі понад 15 років. Отож знаю: якщо ніхто не ставить амбіційну мету, то немає причин змінювати працівників.

Плюс — обмеженість фінансових ресурсів. Очільники намагаються не змінювати часто тренерів, адже розуміють, що за цим слідуватиме зміна гравців. Думаю, відставки ще будуть. Зазвичай, це відбувається взимку.

— Коли немає амбіційних зав­дань, існує ризик «лівих» матчів. Утім, не скажу, що багато поєдинків підпало під критерії підозрілих.

— Справді, не було таких ажіотажних матчів, як тернопільське дербі торік. Утім, із моєї точки зору, деякі поєдинки були підозрілими. Справа в тому, що їх припинили транслювати по телебаченню. Часом трапляється, що на «ліві» зустрічі зникають трансляції навіть у Інтернеті. Люди вже навчені: вимикають електрику, щоби все було, ніби «через технічні проблеми». Отож сигнали надходять од тоталізатора. Зараз не було багато дивних матчів, але, думаю, що їхня кількість зросте під завісу чемпіонату. Так зав­жди було. Пам’ятаю радянські часи: коли команди вже вирішили локальні завдання, пильність у тренерів знижувалася. Отож гравцям, які збиралися змінювати команду, вже було байдуже, як зіграти. До речі, не завжди все виникало через гроші. Інколи просто сприяли хороші взаємини. Це — не корупція, але все одно неспортивна поведінка.

— Які команди вас здивували зі знаком плюс, а які — з мінусом?

— Найперше: дебютанти, «Черкаський Дніпро» й «Оболонь-Бровар», мене не здивували. Я сам був у такій ситуації. Коли лише виводиш команду на новий рівень, перше коло ти стовідсотково в лідерах. Лише згадайте минулий сезон: «Сталь», «Тернопіль»…

Охтирська ейфорія, комсомольська інертність, чернігівський клуб-загадка, 16-18-48

Одначе «Гірник» бовтався внизу!

— Криворіжці просто почали перестановку та підсилення. Відтак спочатку пішов спад. Молодий тренер, Приходько, здригнувся: почав різко змінювати склад. Коли все міняєш на ходу, зрозуміло, не завжди це спрацьовує. Зате тепер склад стабілізували. Запорука стабільних результатів — стабільний склад. Узяти «Шахтар»: перші три роки Луческу пройшли на межі відставки. Проте потім грали одним стрижневим складом гравців сім-вісім років і досягали успіхів.

Хто приємно здивував? «Гірник» видав кілька хороших матчів. «Іллічівець» згодом додав. Певними періодами «Зірка» мала непоганий вигляд, як і «Геліос». Утім, на жаль, не було жодної команди, котра би рівно пройшла весь змагальний етап, як торік «Олександрія». Так, команда Шарана не показувала яскраву гру, проте вдалося оминути спадів. Пройшли крок у крок, не збиваючись. Натомість зараз і «пивовари», й кіровоградці, і черкащани зазнавали провалів. Це означає, що ще не всі проблеми вирішені всередині колективу.

Хто розчарував? Насамперед «Нафтовик-Укрнафта». Пам’ятаю їхні інтерв’ю після п’ятого-шостого туру, коли йшли в лідерах (якраз готувалися тоді з «Полтавою» до них), — у них така ейфорія була! Вони виграли три домашні поєдинки, й усе — вища ліга! Вочевидь, їхній тренер, Книш, недостатньо досвідчений, і не зміг передбачити можливі спади. Відтак колектив потрапив у «штопор», а змогли виправити ситуацію лише в останніх двох турах. А ось «Десна» — найбільше розчарування. Склад стабільний, укомплектований, п’ять років разом виступають. Для мене це клуб-загадка. За своїм потенціалом чернігівська команда повинна бути, як мінімум, четвертою. До цієї когорти додам іще «Гірник-Спорт». Видно, в них уже немає мотивації. Це вже не та команда, що була. Більше того: комсомольці рухаються за інерцією. Отож, як мені здається, в них уже немає азарту та впевненості у своїх силах. Щось там у них «пішло».

— Якщо об’єктивно розмірковувати про ротацію між лігами, то якою вона має бути?

— Два клуби — прямий обмін, а ще два — через матчі плей-оф. Така моя думка. Поясню позицію. Менше двох неправильно, бо, як показує практика, перше місце безальтернативно обіймає одна команда, а за другу сходину точиться боротьба. Для чого двоє в плей-оф? Щоби принаймні п’ять-шість команд боролися за виживання й підвищення в класі, тож були в тонусі. Якщо клуб перебуває на десятому місці, він перестає цікавитися турнірним питанням. І це погано для футболу. В ідеалі вісім команд повинні боротися за єврокубки, а решта сім-шість — за збереження прописки в дивізіоні. Так значно цікавіше. Подібну схему застосовують в Італії, Англії, Німеччині. Відтак моя пропозиція: сформувати вищу лігу з 16 команд, першу — з 18. Чому стільки? Бо немає єврокубків, пауз через матчі збірних і, по суті, Кубка, за винятком ранніх стадій. Тим паче погодні умови останніх років дозволяють виступати до грудня. Водночас друга ліга має формуватися з усіх охочих. Скільки назбирається, стільки й гратиме. Пам’ятаю 2002-й рік: було 48 колективів по три групи: західна, центральна й східна. Так і має бути.

Євген ДЕМЯН.