Олег ФЕДОРЧУК: «Слідуватимемо прикладу «Олімпіка»

«Контракту, як такого, з «Миколаєвом» у мене не було»

— Олеже Вікторовичу, ваше прощання з «Миколаєвом» наштовхує на думки, що «корабели» доживають останні дні…

— Не туди «копаєте». Давайте почнемо спочатку: чому я повторно очолив «Миколаїв»? У мене дружні стосунки із функціонерами клубу, тож вони попрохали мене у складних умовах укомплектувати команду та повести її за собою. Мені складно уявити, хто б іще згодився піти на таку роботу. Водночас, у мене вже був схожий досвід, приміром, у вінницькій «Ниві». На щастя, я знайомий із багатьма молодими українськими виконавцями, котрі й попов­нили наш склад.

Зазначу, що контракту, як такого, в мене не було. Фінансових засобів немає, президента ФК теж — у кого просити зарплатню? Попри все, вважаю, що ми гідно провели першу частину сезону, за винятком останніх матчів, у яких позначалися проблеми зі здоров’ям футболістів.

Я хочу, щоби «Миколаїв» існував, адже в тамтешніх уболівальників чималий інтерес до футболу, своїх традицій. Досі на зв’язку зі спортивним директором Олегом Кіршовим й іншими керівниками. Із почутого роб­лю висновок, що місцева й обласна влада не переймаються долею клубу. Складно передбачити, як буде далі… Душа болить, адже для мене це не просто назва: я за миколаївців іще в якості футболіста виступав, і неодноразово тренував.

Кар’єра наставника, як і будь-якого спортсмена, має часові межі. Відтак до кожної пропозиції потрібно ставитися, як до шансу проявити себе. Власне, саме тому й прийняв запрошення від «Полтави».

— Чи не образяться на вас екс-підопічні за те, що зібрали їх у команді, де тривалий час не виплачують кревні, а самі перейшли до заможнішого клубу?

— Я відповім так: у мене були нормальні стосунки з гравцями. Я зразу наголосив на тому, що ми працюємо заради нашого майбутнього на цій ниві. Було три варіанти: або кинути все, або заробляти футболом нечесним шляхом, або викладатися сповна, формуючи свою репутацію. Ми всі разом обрали останнє. Думаю, що моє запрошення — це якраз плоди виконаної роботи. До слова, понині контактую з екс-підлеглими, знаю, що вони теж мають пропозиції, хтось перебуває на перегляді. Комусь навіть допомагаю працевлаштуватися чи просто раджу, як краще вчинити. У кожного з нас — своя доля.

Тим паче, футболісти ж не підписували договори з Федорчуком Олегом Вікторовичем, а з МФК. Ніколи не обіцяв: якщо отримаю запрошення, то їх не залишу. Навіть якби в мене син грав у команді, це не означало би, що я його зрадив. Усе просто: всі разом, але кожен за себе. Узяти приклад Мілевський — Алієв: колись були найкращими друзями, а зараз навіть не розмовляють. Із іншого боку, не відкидаю такої перспективи, що з кимось іще перетнуся або ж узагалі хтось згодом буде моїм асистентом. У підтвердження наших дружніх стосунків: більшість футболістів мені зателефонували й привітали з призначенням. Це ж не те, якби я отримував гроші, а вони — ні, а потім я їх узяв і кинув. У клубі перед усіма існують іще позаторішні заборгованості.

«На базі «Полтави» залюбки би тренувалися гравці високого рівня»

— Чи не насторожувало вас, коли приймали пропозицію полтавців, як легко й просто позбулися вашого попередника Близнюка? Як на мене, таке рішення було неочікуваним і не витікало з того, що відбулося. Навіть сам Ілля Владиславович не знає, чому його звільнили…

— Насамперед, не хочу коментувати працю Близнюка, його особистість і те, як із ним вчинили, бо це буде некоректно з мого боку. Я його, як футболіста та тренера, поважав і поважатиму надалі. Після цих подій моя думка стосовно нього не змінилася.

Щодо складення повноважень відповім відомими словами: «Усі нещасливі люди схожі одне на одного». Так само й звільнення чимось подібні між собою. Вони, в принципі, не бувають позитивними. Пригадайте, коли я тренував «Кримтеплицю»: ми перебували в лідерах, але наші стежки з кримчанами, в підсумку, розійшлися.

Це той випадок, коли президент ФК чи керманич жадає змінити обстановку. Наскільки мені відомо, конфлікту не було, просто очільник вирішив, що на даному етапі потрібно запросити іншого наставника, змінити погляди на роботу. Інколи важливий не так результат, а те, з яким ставленням він здобутий, скільки ресурсів на це витратилося. Звільнення — це завжди боляче, неприємно та викликає запитання. Проте їх потрібно ставити не мені, а президенту.

— Як оцінюєте те, що отримали у своє розпорядження команду та інфраструктуру?

— Футболісти молоді: середній вік — 23 роки. Багато з них проявляли себе в юнацьких збірних, утім наразі вони ще не розкрили свій потенціал. Водночас, існують певні проблеми з комплектацією. Навіть поглянувши на статистку, стає очевидно, що в «Полтави» одна з найгірших у лізі результативність. Тим не менше, футболісти надійно грали в обороні. Те, що команда в Кубку обіграла донецький «Металург», говорить, що полтавці повинні перебувати на провідних ролях. Отож склад хороший, кваліфікований, має непогану технічну школу. Однак поки що в колективі лише 16 виконавців, тому найближчим часом потрібно добрати ще чотирьох-п’ятьох людей.

Щодо інфраструктури: полтавський ФК у цьому плані один із найкращих у першості. Навіть не всі вітчизняні елітні клуби мають таку сучасну базу й такі умови для тренувань. Відтак нині інфраструктура випереджає розвиток команди. Повірте, на такій базі залюбки би тренувалися гравці високого рівня.

— Що насамперед потрібно змінювати? Чи є можливості для таких маневрів? Та наскільки, в підсумку, може видозмінитися «Полтава»?

— По-перше, щоби щось змінювати, необхідно належним чином усе оцінити. Те, що я бачив (п’ять-шість матчів), не дозволяє скласти цілісну картину. Відтак для початку потрібно все побачити безпосередньо в роботі з колективом. По-друге, є чинні контракти з гравцями. Я ж не можу прийти та просто почати розривати договори.

Таким чином, моє першочергове завдання — детально ознайомитися з теперішніми можливостями, знайти якісне підсилення, дограти сезон і визначитися з тими, хто підходить нам для виконання поставлених цілей. Буде неправильно та непрофесійно давати оцінку гравцям, не протестувавши їх у кількох поєдинках.

«Принаймні в прийдешні два роки питання щодо прем’єр-ліги не порушуватиметься, втім, усе може змінитися»

— Отож весняні виступи пот­рібно розглядати як плацдарм, на якому формуватиметься майбутнє обличчя команди?

— Абсолютно! Будемо пробувати різні варіації гри, стилі, поєднання футболістів, їхні позиції на полі, щоби достеменно розібратися, куди нам потрібно рухатися. Жоден тренер по відео не оцінить можливості команди. У інтерв’ю я можу розповісти: зроблю одне, друге, третє… Утім, без чіткого аналізу тяжко говорити про видозміни.

— Відомо, що ви вже спілкувалися з паном Соболєвим. Яким він бачить майбутнє «Полтави»? Та, щонайголовніше, чи збігаються ваші думки у цьому напрямку?

— Уже в першій розмові мені сподобався реалістичний підхід президента до справи. Леонід Давидович бажає бачити команду в прем’єр-лізі, проте не просто спостерігати за нею в еліті, а щоби колектив був усебічно готовим до цього кроку: з базою, інфраструктурою, сформованою командою. Перемоги заради перемог нам не пот­рібні. Що мене здивувало найбільше — знання футболу. Пан Соболєв не просто знає прізвища гравців: йому відомо про їхні можливості, кому й як де краще грати. Я рідко зустрічався з очільниками, котрі так детально знають про такі тонкощі. Для себе зрозумів, що Леонід Давидович живе цією командою, відтак хоче, щоби вона грала у чесний та якісний футбол, який дозволятиме перебувати на чолопку турнірної таблиці. Іще важливо, щоби наші гравці претендували на прем’єр-лігу, а не просто, підвищившись у класі, ми витрачали чималі кошти, щоби знайти потрібних виконавців. Уважаю, що це правильно, тому що перед нами повинно стояти надзавдання. Більше того, ставлю за мету, щоби від нас щосезону хтось ішов на підвищення.

— Якщо такі цілі, зокрема, «впираються» в побудову власної арени, очевидно, що це справа не одного року. Тим паче, що наразі все перебуває на стадії оформлення документації.

— Думаю, що в прийдешні два роки це питання не порушуватиметься. Проте все швидко змінюється. Приміром, нашу базу «підняли» за дуже короткий період. Наскільки мені відомо, в президента є свої можливості у сфері будівництва, відтак, коли владнають усі паперові справи, гадаю, ніхто з побудовою арени не затягуватиме. Давайте наведемо аналогію: хто знав, що «Олімпік» потрапить до вищого ешелону? Більше того, донеччани самі спочатку не ставили таке завдання. Однак, у результаті вони виявилися готовими до такого повороту подій. Певною мірою слідуватимемо їхньому прикладу: якщо все підштовхуватиме до наступного кроку, ми повинні бути завчасно готовими до нього. Чудово пам’ятаю, як донеччани по крихтах генерували колектив. На мою думку, так і повинно бути. Хороший футболіст формується не за один рік. Також потрібно попрацювати над психологією, щоби наші вихованці були віддані «Полтаві»: грали не за великі гроші, а за емблему на грудях. Знову ж таки, як у «Олімпіку»: вони ж не значними зарплатнями запросили своїх футболістів. Загалом, гравців потрібно не заманювати, треба, щоби вони самі прагнули захищати честь клубу. Це завжди даватиме результат. У цьому контексті яскравим прикладом є білоруський БАТЕ, котрий пройшов шлях до визнання, займаючись саморозвитком.

Євген ДЕМЯН.