Олег ВЕНГЛИНСЬКИЙ: «Це — форс-мажор, який треба просто пережити. Бо нічого іншого не залишається…»

— Олеже, за даними «УФ», чинний чемпіонат, у кращому випадку, поновиться на початку квітня. Звідси — двійко запитань: по-перше, чи є у вас якась інша інформація, по-друге, як наші команди проведуть цей місяць?

— Почергово: нічого додаткового мені не відомо. Переконаний, ви знаєте більше за мене. Причому, що цікаво, я, як тренер однієї з дитячих команд ФК «Динамо», можу вам повідомити, що першість ДЮФЛ так само стартує з настанням квітня, проте в нас це — за розкладом… Тепер про другу частину запитання. Що тут скажеш? Найпростіше — всім клубам розформуватися, а виконавцям — розійтися по домівках! Жартую, звісно… Почну з того, що я ще недавно був футболістом, тому мені добре відомо таке: мої колеги в усі часи не любили поняття тренувального збору. Тут є чимало факторів: довга розлука із сім’єю, той факт, що замість власне футболу, гри, більшість часу посилено тренуєшся, а заняття, рано чи пізно, стають одноманітними, приїдаються. Хочеться просто грати, причому бажано — в офіційних змаганнях. До того ж, нинішнім виконавцям УПЛ складно вдвічі, бо в другій половині лютого вони вже встигли переналаштуватися на сезон, а тепер їм доведеться робити такий ось «реверс»: нині їм знову треба звикати до посилених тренувань, відсутності справжніх поєдинків і тривоги за те, коли ця невизначеність, урешті, скінчиться… Чесне слово, я не знаю, чим керуються наші чиновники, мені їхня логіка не зрозуміла: гадаю, якби стартували за календарем, усе було би гаразд, жодних проблем не виникло би.

— Так що ж тут незрозуміло?! На країну напав божевільний агресор, цілий шмат нашої території нахабно окупували, в окремих регіонах Сходу ситуація вкрай нестабільна… Ось, припустімо, що би зробили з «Таврією» та «Севастополем»?

— Безумовно, для цих двох ФК слід було би зробити виняток, запропонувавши їм грати домашні матчі не на території Криму, — ось і все. Повторюю: ми спокійно могли розпочинати 28 лютого. Бодай тому, що футбол — гра міжнародна, вона завжди об’єднувала. Не думаю, що мали б якісь труднощі.

— А як, на вашу думку, вплине на колективи та виконавців оцей місяць бездіяльності?

— Давайте так: я чомусь схиляюся до думки, що дата «1 квітня» — орієнтовна, крайня, сказав би, мені віриться, що почнемо на тиждень-два раніше, місяця простою не буде… А як уплине? Та ніяк! Маю на увазі — серйозно. Тим паче, ви самі знаєте, що таке березень в Україні, зокрема, наскільки «приємно» цього місяця грати у футбол… Справді, це великий головний біль, причому не тільки для наставників і гравців — тепер велику перевірку на профпридатність змушені будуть пройти інфраструктури кожного ФК. Їм усім доведеться показувати, чи вміють вони тримати виконавців у тонусі, підтримувати постійний хороший рівень їхньої форми тощо… Головне, щоби старт наступного місяця справді був крайнім строком, аби, не дай того, Боже, все не затягнулося на довше… Те, що переживає сьогодні Україна та вітчизняний футбол, це — форс-мажор, який треба просто пережити. Бо нічого іншого не залишається…

— У будь-якому випадку, решту чемпіонату командам доведеться грати в режимі двох матчів на тиждень. А вони до цього, переконаний, не готові, тому почнеться прогнозоване скиглення, мовляв, нам складно. Та ще й усі невдачі на це звалюватимуть.

— По-перше, вибору немає, по-друге, вітчизняним футболістам і тренерам витримати такий ритм до снаги. Це реально, нічого страшного тут немає. За таких обставин привілеї матимуть ті, в кого велика лава запасних. Ті, хто позбавлений двох складів, матимуть проблеми із фізичним відновленням гравців.

— Олеже, ситуація, яку спостерігаємо, навіює нездорові асоціації. Припустімо, з Югославією: там, як ви пам’ятаєте, 1999 року бомбили, футбольний чемпіонат призупинився, попервах думали — тимчасово, проте, в підсумку, змагання визнали завершеними на позначці «24 зіграні тури», замість 34-х…

— Мені навіть поверхнево порівнювати ту ситуацію з нашою не хочеться! То дуже поганий приклад… Наголошую: ми би навіть зараз (розмова мала місце в понеділок. — В. Б.) могли проводити тур за туром, рішення ФФУ та УПЛ — це, як мені здається, своєрідна підстраховка. Не більше того.

Володимир БАНЯС.