Олександр ЧУРИЛОВ: «Переді мною і Худжамовим стоять різні цілі»

Кілька тижнів тому голкіпер «Іллічівця» Худжамов перебував на перегляді в «Металісті», тому всі вважали, що трансфер уже «в кишені» харківського ФК. Утім стало відомо, що Рустам через певні проблеми повертається до свого клубу. А поки в команді не було основного голкіпера, маріупольці запросили вихованця місцевого футболу Чурилова, щоби допоміг колективу на останньому рубежі. Відтак ми вирішили у нього дізнатись, як відбулося повернення до рідного міста та які емоції були в Олександра, коли повернувся Худжамов.

— Олександре, запитаю трішки не по «темі». Щойно телефонував старшому тренерові команди Балану. Він сказав, що перебуває за кордоном та має високу температуру. Почувши його голос, аж пошкодував, що потурбував його. Не повідаєте, що зі здоров’ям Івана Дмитровича?

— Прихворіла людина. Здається, нічого серйозного не загрожує здоров’ю Івана Дмитровича. Це наскільки я знаю.

— Якщо пригадаєте, спілкувалися на початку сезону, тоді ви себе непогано зарекомендували у складі «Говерли», а потім травмувалися та надовго випали з гри. Так і не вдалося повернути форму до завершення першої частини сезону?

— Після стартових чотирьох турів я так і не виходив на поле. Більше того, навіть не приступав до тренувань. Справа в тому, що довго ставили діаг­ноз, а лише потім поїхав до Москви, де мене прооперували. У мене реабілітаційний період тривав до зборів у Ялті з «Іллічівцем». Отож, у закарпатському ФК до цього часу не міг займатись із загальною групою.

— Чому так раптово вирішили залишити Ужгород? Адже був на руках кількарічний контракт…

— Так склалося, що в мене виник­ла можливість поїхати за рубіж, де мене хотіли бачити. Керівництво тодішнього клубу пішло мені назустріч, за що я їм дуже вдячний. Чесно кажучи, не сподівався, що опинюсь у Маріуполі, адже йшов із команди заради іншого варіанту. Коли вже збирався їхати з країни, отримав пропозицію від «Іллічівця», на яку зразу погодився. Усе ж приємно повернутися до рідного міста, до своєї родини. Тому не міг відмовитись од такої можливості. Дуже радий, що все сталося саме так.

— Мав розмову з віце-президентом «Говерли» Олександром Шуфричем, його сильно здивувало, що ви продовжили виступи в Україні. Тепер і я розумію цей подив.

— Сталося так, як сталося. Думаю, для будь-якої людини сім’я — перше, що є в пріоритетах. Відтак чому я мав оминути цей шанс, якщо можу повернутися до своїх близьких і до рідного міста, в якому мене люблять? Це все стоїть вище грошей. Можу навіть вам сказати, що умови, котрі мені пропонували за кордоном, були кращі, ніж ті, на які я погодився в «Іллічівці».

— Чи зіграло свою роль, що головний кіпер Худжамов був на перегляді в «Металісті», відтак за позитивного вирішення трансферу Рустама мали би хороші шанси на місце у старті?

— Та ні, чесно, навіть про це не думав: іде Худжамов чи ні. Свої головні причини я змалював вище. Про Рустама можу сказати лише хороші слова: нині він вийшов на високий рівень, який постійно підтверд­жує. До того ж, моє першочергове завдання — відновити оптимальні кондиції після травми.

— Збори з Павловим уже називали найважчими у своїй кар’єрі. У чому полягала найбільша складність для вас?

— Усі знають відомі збори Миколи Петровича та вимоги на них (тести, бігова робота), в яких беруть участь не лише польові гравці, а й воротарі. Чому було так складно? Бо коли відновлювався, то практично не бігав, а в Ялті отримав одразу таке велике навантаження. Хоча, навіть попри це, виконував усе до останнього в повному обсязі. Адже перейшов до приазовців не просто так, а щоби заслужити місце в рамці. Навіть, якщо Худжамов повернувся, все одно знаю, що хто буде в найкращій формі, той і займатиме пост номер один. Із мого боку лише такі прагнення линуть.

— Будемо відверті: коли Худ­жамов повернувся до розташування команди, розчарувались, адже складніше буде стати основним?

— Ми ж дорослі люди, розуміємо, що це — складові футбольного життя, в якому часто все змінюється. Вірю, що Рустам ще отримуватиме запрошення не тільки від «Металіста», а й від сильніших клубів. А наразі мені нічого не залишається, як робити все, що в моїх силах, аби виграти конкуренцію.

— Тобто не боїтеся конкуренції з воротарем збірної?

— Та чого тут боятися? Зараз переді мною та Худжамовим стоять різні цілі. Сподіваюся, ви розумієте, про що я. У мене — довготривалий контракт, зараз усе складається так, а із часом, може, щось зміниться.

— Чи погодитеся, що коли в Рустама влітку завершиться контракт, то вам легше дихатиметься в Маріуполі?

— Я до цього й вів. Не стомлюся вам говорити, що робитиму все, щоби отримувати ігрову практику та доводити свою спроможність допомагати колективу. Тобто вже сформував головне завдання перед собою на 2014 рік. А там — як буде.

— У вас контракт із приазовцями на скільки розрахований? Бажаєте грати за команду з рідного міста якомога довше?

— У мене трудовий договір розрахований на два з половиною роки. Звичайно, що вже нікуди не хочеться їхати. Дома — це дома. Які ще тут можуть бути розмови? Переконую вас, мене в Маріуполі все влаштовує.

— Наостанок ще хотів підняти доволі неприємну тему. Ви проходили два збори з нині спочилим Майконом. Чим вам запам’ятався бразилець? Устиг­ли з ним поспілкуватись?

— Так, на щастя, мені ще вдалося поговорити з Майконом. Навіть не вірилось у те, що він легіонер чи взагалі представник іншого континенту. Завжди створював приємну атмосферу навколо себе, адже був життєрадісною та веселою людиною. Міг пожартувати та розсмішити всю команду. Недарма ж його називали «сонячним форвардом». Дуже велике горе, що все склалося саме так. Прикро, що доводиться так рано з ним прощатись.

— У таборі «Шахтаря» того дня відмінили тренування. У «Іллічівці» також було щось схоже?

— Ні, позаяк якраз було кілька вихідних, які отримали під час паузи між двома турецькими зборами. Усі роз’їхалися по домівках. Завтра (бесіда проходила в понеділок, 10 лютого. — Є. Д.) збираємось у Маріуполі, там уже віддамо шану загиблому колезі. Хоча ще в той день спілкувались у телефонному режимі з партнерами по команді та не могли повірити, що Майкона більше не буде з нами. Нас охопив справжній шок…

Євген ДЕМЯН.