Український футбол
Олександр НОЙОК: «Готовий зіграти навіть на воротарській позиції»
Гравець донецького «Металурга» розповів про свій перехід, нове амплуа та молодіжну збірну

— Олександре, що змусило вас змінити обстановку й перей­ти з «Металіста» до донецького «Металурга»?

— Перед початком сезону в мене відбулася розмова з наставником харків’ян Ігорем Рахаєвим, який повідомив, що на сьогодні, через велику конкуренцію в центральній зоні, де переважно виступають досвідчені футболісти, мені краще набиратися ігрової практики в іншій команді. Так, з’явилося запрошення з табору донеччан, яке мене зацікавило, й, зрештою, я став гравцем «Металурга».

— Недавно промайнула інформація, що вас, після втрати «Металістом» кількох легіонерів, слобожани достроково хотіли повернути назад. Наскільки ця інформація відповідає дійсності?

— Я не можу сказати, бо нічого про це не чув.

— У донецькій команді Володимир Пятенко перевів вас із опор­ної зони в лінію захисту. Причому граєте ви не у центрі, а на флангах. До нового амплуа швидко призвичаїлись?

— За великим рахунком, принципової різниці, на якій саме виступати позиції, для мене немає. Куди Володимир Миколайович мене поставить, там і гратиму. Можливо, не все виходитиме якнайкраще, проте в кожному поєдинку викладатимусь сповна. Ось, приміром, у матчі з «Ворсклою» на позиції лівого захисника грав уперше. До цього мене використовували на правому фланзі захисту.

— Із чим пов’язана настільки часта зміна позицій? Можливо, Володимир Пятенко експериментує чи просто підшуковує для вас те місце на футбольному полі, де були би найбільше корисні?

— Складно щось сказати із цього приводу, адже я не сам собі визначаю місце на футбольному полі. Це прерогатива головного тренера, тож потрібно питатися в нього. Я ще раз повторюся, моя справа — грати! А де це робити, визначатиме вже тренер.

— Чи швидко змогли знайти спільну мову в новому колективі, де виступають чимало легіонерів?

— Насправді, в «Металурзі» надзвичайно товариський і згуртований колектив. Деяких хлопців я знав ще за виступами в молодіжній збірній України, тож часу на адаптацію мені практично не знадобилося. Тренери допомагали, партнери по команді, що значно полегшило мені завдання пристосуватися до нових умов.

— Наставник «МетаДону» відомий імпульсивним і складним характером. Наскільки комфортно вам працюється під орудою Володимира П’ятенка?

— Із цього приводу хотів би відзначити той факт, що футболісти на тренуваннях віддаються на всі сто відсотків, із великим бажанням виконують ту чи іншу вправу. Таке, чесно, не в кожній команді побачиш. Окрім того, Володимир Миколаєвич — фанат своєї справи. Він фактично живе на базі, багато часу приділяючи футболу, тренерському процесу. Без перебільшення, наш тренер, як кажуть, із головою поринув у свою роботу. І це дуже добре, адже він намагається кожного з нас вивчити, так би мовити, ізсередини, зрозуміти, хто й з якого тіста зроблений.

— Після матчу з «Ворсклою» на післяматчевій прес-конференції Володимир Пятенко дуже жорстко пройшовся по суддівству. Ви також брали участь у тому матчі, тож наскільки відчувалося, що свистки судді лунають лише в одному напрямі?

— Не мені обговорювати суддівство, адже для цього є певні інстанції, котрі й мають оцінювати роботу «людей у чорному». Гадаю, те, що сказав Володимир Миколаєвич, має цілком вистачити, щоби зрозуміти нашу позицію щодо суддівства матчу з «Ворсклою».

— Як гадаєте, чотири очки за чотири тури — це поганий чи хороший показник для вашої команди?

— За такої гри, яку наразі демонст­руємо, ми мали би бути вже в зоні єврокубків. Це — як мінімум. Прикро, що недобрали залікових балів. Але, знаєте, з такою командою, з таким колективом повинно бути все добре. Із Божою допомогою й нашою самовіддачею, всі разом, ми зможемо досягти пристойного результату та високого місця в турнірній таблиці.

— Через непросту ситуацію на Донбасі «Металургу» доводиться проводити всі матчі не вдома. Певне, для вашої команди — це випробування з непростих?

— Звісно, непросто. Особливо, якщо подумати, що відбувається в Донецьку та Луганську. Але поки що маємо те, що маємо, тож граємо там, де нам дозволяють. Потрібно до всього підлаштовуватися. Чесно кажучи, вже хочеться, щоби якомога швидше все це закінчилося, й ми повернулися додому.

— Минулого тижня «молодіжка» провела товариську зустріч із «Черкаським Дніпром», гроші з якої за продаж квитків пішли на потреби армії. Задоволені тим, що змогли взяти участь у благодійній грі, таким чином, унісши і свою лепту в допомогу українським бійцям?

— Звісно радий, що не тільки я, а вся наша команда змогла бодай чимось допомогти українським військовим. Товариська зустріч, напевне, найменше, що ми могли для них зробити.

— Для «молодіжки» це була остання можливість підготуватися до надвідповідальних поєдинків Євро-2015. Наскільки ця зустріч стала корисною для футболістів?

— Безперечно, будь-яка гра допомагає підготуватися. Усі збірники працюють фактично в два режими — клуб і збірна. Часу мало, тож потрібно використовувати щонайменшу нагоду для того, щоби Сергій Ковалець нас знову зміг зібрати разом. Минулого тижня нам удалося це зробити, провели корисний в усіх відношеннях спаринг. Футболісти отримали ігрову практику, тренер — інформацію для роздумів.

— Із Сергієм Івановичем, часом, не обговорювали свою нову позицію? Можливо, тепер він вас також збирається використовувати в захисті?

— Я не прихильник розмов. За необхідності, я готовий зіграти навіть на воротарській позиції. Якщо Сергій Іванович уважатиме, що мене краще використовувати в захисті, значить буду грати там.

— Олександре, хотів також у вас запитати про матч із запорізьким «Металургом», котрий відбувався за шаленої зливи. Мяч фактично «відмовлявся» летіти та стрибати, а футболісти після кожного підкату опинялися в калюжі. Вам колись доводилося грати на подібному полі та за схожих погодних умов?

— Так, свого часу доводилося. І під сильним дощем грали, й градом, і снігом. Такі матчі загартовують. Зрештою, ми футболісти, й маємо підлаштовуватися під будь-які погодні умови. Як мовиться, для футболістів не може бути поганої погоди. Але в тому матчі поле справді було дуже важким, і грати було надзвичайно складно.

Роман КИРІЄНКО.


стрічка новин